Копійка.
Вчора вранці довелось зайти у маленьку крамницю, щоб докупити чогось до сніданку. Навіть скоріше у МАФ – малу архітектурну форму. Черги нема – ранок – лише декілька покупців. Переді мною - кремезний чолов’яга класичної зовнішності вагою за 100 кіло зі здоровою червоною пикою - купує пляшку горілки, якусь там ковбасу, батон, цигарки, ще щось – то його справи, на здоров’я.
Продавець, така ж класична жіночка, дає йому здачу, серед якої - декілька маленьких біленьких монеток по дві та по одній копійці.
Далі діалог.
- Нахуя мне эти сраные копейки, шо я з ними буду делать?
- У мене другой мєлочі нема. Це ж тоже гроші.
Чолов’яга вибирає товстими пальцями жовті монетки, білі кидає на підлогу, підфутболюючи, ще раз матюкається і виходить геть.
За мною в міні-черзі стоять дві, знову ж таки типові, бабусі, яких часто можна зустріти.
Щось мене вдарило в голову. Я нахилився й підняв дві по 2 копійки та одну 1 копійку.
Перша бабуля каже:
- Мужчина, Вам что делать нечего, подбираете мелочь. Даже я уже за ними не наклоняюсь, хоть у меня маленькая пенсия. Что за них можно купить?
Друга бабуля теж її підтримує, киваючи гловою.
Продавець мовчить, чекає, мабуть звикла, бо наслухається за день будь-чого. І от тут я за дурдомівською звичкою вступаю в коротеньку полеміку.
- Пані! А Ви колись дивились на копійку?
Відчуваю, що до неї так звернулися чи не найперше.
- В смислє? Чого на її дивиться?
- А того, що на ній герб і напис “УКРАЇНА”.
- Тю! То шо, всє поднімать?
…Бабуля під номером два каже:
- Нету такой страны. Был Советский Союз – это была страна. Был герб. А это что, герб? Вилка. Да что с вами
б
ендеровцами, разговаривать. Ишь ты!.. Пані… Тьху!
Перша бабуля:
- Чего Вы на мужчину накинулись? О же прав.
Друга бабуля с ”испепеляющим взглядом”:
- Ничего, Янукович порядок наведет. Б
ендеры…
Я кажу:
- Бажаю Вам щастя і здоров’я, пані-товаріщ...
Купую, що треба, отримую здачу, серед якої тільки жовті монетки. А ті три білі монетки я кладу на прилавок і кажу:
- Це вам трьом на згадку, на пам’ять. Слава Україні!
Перша бабуля і продавець в один голос:
- Навіки Слава!..
…Прохожу біля зупинки маршруток та тролейбусів. Опускаю очі долу. Серед суміші недопалків, багнюки, снігу, льоду та солі лежать спаплюжені запльовані маленькі білі кругленькі копійки…, а на них – магічні знаки, обереги – Герби-Тризуби і назва рідної моєї країни – УКРАЇНА.
Так, дійсно, неможливо підняти всіх. Кинути під ноги набагато легше, ніж підняти.
…Це було вчора вранці. Потім цілий день - справи. Ввечері прийшов, подивився ДД, десь жахнувся (таки взнаки дається магнітна буря!), почитав новини, щось погуглив. З подивом дізнався, що багато років тому, саме 19 лютого 1992 року, Верховна Рада затвердила Малий Герб України - той, що й на копійці.
Читаю ще: 04.06.09 Верховна Рада ухвалила закон, яким встановлюється кримінальна відповідальність за наругу над державним прапором України, державним гербом України, державним гімном України у вигляді позбавлення волі на строк до трьох років.
Та хіба це допоможе?..
Отака маленька вчорашня подія співпала з днем визнання Малого Герба України. Але співпало не тільки це. Зараз у мене на столі (тільки почав читати) документальний роман, назва якого така ж сама, як марка горілки, що купував кремезний чоловік…
Або навпаки - у горілки така назва, як у книжки...
Слава Україні!
©
Аргум [20.02.2011] |
Переглядів: 2755