Копійка.
 
Вчора вранці довелось зайти у маленьку крамницю, щоб докупити чогось до сніданку. Навіть скоріше у МАФ – малу архітектурну форму. Черги нема – ранок – лише декілька покупців. Переді мною - кремезний чолов’яга класичної зовнішності вагою за 100 кіло зі здоровою червоною пикою -  купує пляшку горілки, якусь там ковбасу, батон, цигарки, ще щось – то його справи, на здоров’я.
 
Продавець, така ж класична жіночка, дає йому здачу, серед якої - декілька маленьких біленьких монеток по дві та по одній копійці.
Далі діалог.
 
          - Нахуя мне эти сраные копейки, шо я з ними буду делать?
          - У мене другой мєлочі нема. Це ж тоже гроші.
 
Чолов’яга вибирає товстими пальцями жовті монетки, білі кидає на підлогу, підфутболюючи, ще раз матюкається і виходить геть.
За мною в міні-черзі стоять дві, знову ж таки типові, бабусі, яких часто можна зустріти.
 
Щось мене вдарило в голову. Я нахилився й підняв дві по 2 копійки та одну  1 копійку.
 
Перша бабуля каже:
          - Мужчина, Вам что делать нечего, подбираете мелочь. Даже я уже за ними не наклоняюсь, хоть у меня маленькая пенсия.    Что за них можно купить?
 
Друга бабуля теж її підтримує, киваючи гловою.
 
Продавець мовчить, чекає, мабуть звикла, бо наслухається за день будь-чого. І от тут я за дурдомівською звичкою вступаю в коротеньку полеміку.
            - Пані! А Ви колись дивились на копійку?
 
Відчуваю, що до неї так звернулися чи не найперше.
           - В смислє? Чого на її дивиться?
           - А того, що на ній герб і напис “УКРАЇНА”.
           - Тю! То шо, всє поднімать?
 
…Бабуля під номером два каже:
           - Нету такой страны. Был Советский Союз – это была страна. Был герб. А это что, герб? Вилка. Да что с вами
             бендеровцами, разговаривать. Ишь ты!.. Пані… Тьху!
 
Перша бабуля:
           - Чего Вы на мужчину накинулись? О же прав.
 
Друга бабуля с ”испепеляющим взглядом”:
           - Ничего, Янукович порядок наведет. Бендеры…
 
Я кажу:
           - Бажаю Вам щастя і здоров’я, пані-товаріщ...
 
Купую, що треба, отримую здачу, серед якої тільки жовті монетки. А ті три білі монетки я кладу на прилавок і кажу:
           - Це вам трьом на згадку, на пам’ять. Слава Україні!
 
Перша бабуля і продавець в один голос:
          - Навіки Слава!..
 
…Прохожу біля зупинки маршруток та тролейбусів. Опускаю очі долу. Серед суміші недопалків, багнюки, снігу, льоду та солі лежать спаплюжені запльовані маленькі білі кругленькі копійки…, а на них – магічні знаки, обереги – Герби-Тризуби і назва рідної моєї країни – УКРАЇНА.
 
Так, дійсно, неможливо підняти всіх. Кинути під ноги набагато легше, ніж підняти.
 
…Це було вчора вранці. Потім  цілий день - справи. Ввечері прийшов, подивився ДД, десь жахнувся (таки взнаки дається магнітна буря!), почитав новини, щось погуглив. З подивом дізнався, що багато років тому, саме 19 лютого 1992 року, Верховна Рада затвердила Малий Герб України - той, що й на копійці.
 
Читаю ще: 04.06.09 Верховна Рада ухвалила закон, яким встановлюється кримінальна відповідальність за наругу  над державним прапором України, державним гербом України, державним гімном України у вигляді позбавлення волі на строк до трьох років.
 
Та хіба це допоможе?..
 
Отака маленька вчорашня подія співпала з днем визнання Малого Герба України. Але співпало не тільки це. Зараз у мене на столі (тільки почав читати) документальний роман, назва якого така ж сама, як марка горілки, що купував кремезний чоловік…
 
Або навпаки - у горілки така назва, як у книжки...
 
Слава Україні!