В однім охайнім селі мешкали споконвіку гречкосії, сумирні та працелюбні, не багаті, але й не бідні. Скарбів особливих у них не було, крім завеликого бажання працювати та вміння замало відпочивати. Часу на відпочинок у них власне й не було, бо порання грядок – діло копітке.
 
Одного цікавого ранку в село прийшли озброєні до зубів бандити-зарізяки, не всі відразу, але помалу, окремими бандами, й наказали гречкосіям сплачувати подушне та інші данини й оброки. На питання: «А чому?» - гречкосії отримали від зарізяк: «А тому!» і, як завше, цим задовольнились.
 
Бандити ж полюбляли забави в уряди, законодавчі зібрання й, так би мовити, вибори, де час від часу один одного перемагали на смерть, а відтак визначалось, хто сьогодні в селі влада. Власне, статки бандитські складалися не так з данини, що платили їм гречкосії, як з плати за всілякі дозволи, без яких гречкосій і не гречкосій зовсім. Платити треба було за все, а переважно за право щось робити, щоб з голоду не померти.
 
Банда змінювала банду, душогубам на радість, а гречкосіям – на послух і научку. Поки не прийшли «до влади» зовсім захланні й нахабні горлорізи, що постановили не лише винищити вщент своїх братів-конкурентів. Головний зарізяцький винахід полягав у тім, щоб джерелом свого заробку зробити той простий і ясний факт, що гречкосіям потрібно обов’язково час від часу широко відкривати рота, щоб проковтнути порядну порцію свіжого й цілющого сільського повітря, як то буває на ріллі під час оранки завсідно. Та ще й видихнути використане повітря конче треба гречкосієві, бо орати буде несила з повним ротом. Це безплатне задоволення харцизи порахували за нахабство й призначили за вдихи-видохи справедливу ціну.
 
Власне, що було далі - точно не відомо, бо за деякий час не залишилося свідків тим подіям. Але можна припустити різні варіанти:
 
1. Гречкосії сумирні виздихали від задухи, також цілком мирно, а бандити – трохи згодом, але вже від голоду, бо не було кому їх годувати.
 
2. Вночі, коли бандити поснули, гречкосії тихесенько познімали личаки й отак на босо дали драла зі села, та так прудко, що бандити, які за ними погналися, від виснаження дістали атак серця й не витримали важкого марафону.
 
3. Люди, либонь, полюбляють прибріхувати, коли оповідають, що в гречкосіїв, мовляв, стан остовпіння таки раптом минув і з несамовитими  криками вони дали бандитам чосу, так що голіруч вибили й витоптали їх до ноги, а згодом заповіли своїм нащадкам жодних банд до села не впускати, а всіх підозрілих зайд-харцизів вішати за шию без суду й дізнання. З того часу зайдам-перехожим не було як повернутися з того села, щоб оповісти, чи було так насправді. Особисто я в таке озвіріння сумирних і працьовитих рільників не дуже й вірю, хоча перевіряти самому якось не з руки, бо ці гречкосії вже якісь несумирні -  неправильні гречкосії, які дали чосу харцизам.