Українців не цікавлять світові проблеми. Актуальне для нас – побутове. Навіть на наших політиків українець дивиться не як на історичну особистість, а як на свого сусіда. Саме тому найактуальніші теми – сенсації про розлучення, дрібні крадіжки та махінації, коханки, влучні репліки тих або інших публічних осіб.
Новина дня – хто що сказав про іншого. Ющенко сказав про Януковича те-то, а Тигіпко наголосив щодо Тимошенко те-то, Луценко відповів на звинувачення так-то, але Азаров у відповідь повідомив... Це життя провінції. При чому, не районного центру, а саме села. В селі обговорюють внутрішнє життя – хто шо про кого сказав. Саме про це бабки під тином теревенять.
Для нації, що претендує на виключне місце в історії, актуальним є все, що відбувається в світі. Все – від війни в Іраку до мистецької виставки в Улан-Уде обговорюється, переживається, осмислюється американським, британським, японським обивателем.
Ми можемо сміятися з іноземців після чергових передач Задорнова з його славнозвісним: "Ну амєріканци тупиє! Ну тупиє!". Але я згадую свої поїздки до Китаю, Сирії, Туреччини, Єгипту... У найзачуханіших районах, у найбідніших нетрях, де люди зовсім не знають англійської, ми запитуємо про Кличка – кивають, Шевченко? (звісно, не поет) – знають, Ющенко? (правда, я їздив якраз після помаранчевої революції) – всі знали про те, що його отруїли, що він лідер української опозиції і всіляку іншу маячню, яка їм нафіг непотрібна.
Історична нація має потенціал і перспективи саме через те, що цікавиться світом. Цей світ належить їй. Вона відчуває відповідальність за кожен його куточок. Доля світу в руках нації, і кожен обиватель відчуває свою відповідальність за те, що там відбувається. Саме тому Радянський Союз тримав у страху весь світ (і слава Богу, що крякнув) до тих пір, поки слюсар Вася і доярка Маня переймалися долею голодних дітей Африки. Яке відношення мали дві зміни біля станка, підшипники, гайки та виконання плану п’ятирічки до політики урядів Сомалі, Куби, Ізраїлю? Нації, які претендують на власне місце у світовій історії цікавляться ходом цієї історії.
В Єгипті, коли осмислював історичні поді, що там відбуваються та складав репортажі, я з подивом побачив, що українському споживачеві ця тема неактуальна. Якщо чесно, я й сам уже забув, як звати лідера єгипетської опозиції, та мене заспокоїли друзі, сказавши, що українці не знають навіть імені єгипетського президента.
У своєму блозі я виставляв фото з місця подій: перекриті танками дороги, поліція, площа Тахрір, де відбувається найголовніше, вуличні бійки, спалені авта, контрольовані волонтерами вулиці... Фото з’являлися миттєво, часто за 15 хв. після події. Ті самі матеріали іноземні кореспонденти ставили тільки через день. Я вже не кажу про те, що в Каїрі взагалі лишилося з 20 журналістів з усього світу скопом, адже перебувати там небезпечно. Наші матеріали передруковували закордонні ЗМІ, особливо росіяни. Розумієте, нас передруковували "Эхо Москвы", "Кавказцентр", та хто завгодно, але ж ми хотіли інформувати українців... А вони просто не помічають.
Навіщо писати тисячу статей про Клюєва та про вкрадені бюджетні 10 млн.? Чому редактору не з’являється бажання тисячопершу статтю написати не про місцеву крадіжку, а про історичні події в Єгипті?
Навіть якщо світові новини і з’являються, то лише передруковані з іноземних видань. Зверніть увагу на матеріали про Єгипет, які наразі є у наших ЗМІ. При тому, що це найактуальніші світові події, єгипетська революція – наріжний камінь ісламського руху; діяльність США у розпалюванні цього руху; кардинальна перебудова сил на Близькому Сході... Я передивився безліч українських ресурсів, і не знайшов жодної власної аналітики. Ми (і так було завжди) беремо чужу думку, чужу аналітику, чужі висновки. Українські журналісти не роблять власних розслідувань і не пишуть власної аналітики. Вони ніколи не замислювались над подіями в світі тому, що по-перше, є дітьми свого народу (який не цікавиться нічим історичним), по-друге тому, що читачам це не потрібно. Український споживач не знайде в пресі, які завдання має єгипетська опозиція, який розклад сил, кількість опозиціонерів у відсотках, перспективи, навіть якщо така цікавість у нього виникне. Він прочитає американські та європейські ЗМІ, перекладені якимось кореспондентом.
Не слід забувати, що ЗМІ – це засіб пропаганди і керування думками, і ми промиваємо собі мізки текстами BBC. Замість того, щоб промивати власними. Таким чином, журналіст вже не 5 влада, а представник іноземної агентури. Він не робить власних висновків, не розмірковує. Відповідно, не розмірковує і український читач.
Світ постійно спалахує пожежами нових революцій, війнами, реформами і перестановками сил. Є нації, які намагаються цей процес контролювати (з заздрості, ми їх зневажаємо). Є нації, які переживають втрату контролю над світом та падіння бувалої могутності. Ця слабкість і переживання виливаються в мистецтво, спорт, промисловість. Вони не можуть виграти конкуренції за світ, тому виливають свої амбіції у щось інше. Нарешті, є нації, які не здогадуються про існування світу (хіба що курортів), його проблем і тенденцій. Нажаль, українці належать до останніх. З патріотичних міркувань я радію, що є ще бедуїни, цигани, чукчі, пігмеї... Вони ж бо, дикуни, навіть про курорти не здогадуються.
