для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru

Поема про сало


Поема про сало
- Просто ти не любиш тварин, - кажуть мені мої знайомі, коли я не розчулююсь від того, що їхній песик ставить брудні лапи на мої світлі джинси. - Він же радіє тобі...
 
- Ага...
 
- Так, я не люблю тварин, - винувато зітхаю я, відсовуючи у гостях блюдце із тортом, коли бачу, як хазяйський кіт звично умощується на стійці з тарілками. І не муляє ж сердешному...
 
- Я не люблю тебе! - кажу я незнайомому псу, коли він являється до мене у двір і, понуривши голову, підставляє свого загривка.
- Що там у тебе? - з досадою питаю я і тамую приступ нудоти: шерсть собаки усипана різнокаліберними кульками. Кліщі.
- І чому ти так упевнений, що я буду їх витягати? - бурчу я, ідучи за перчатками.
 
- Ви що, не знайшли собі другого місця?! - обурююся я, насилу відчиняючи вхідні двері, підперті двома собачими тілами.
- Як ви мене дістали! - клену я зайд, майструючи на морозі будку з картону, пінопласту і залишеної будівельниками ватяної ковдри.
 
- У нас чергові постояльці? - сміється мій чоловік, повернувшись увечері додому. - Ти ж не любиш собак.
 
- Не люблю. А що робить? Мороз...
 
Позаминулого року у нас зимували два пса і п'ятеро котів.
 
- Ей, банда! Снідать!
 
Навесні повернулися котячі господарі - зоопарк розбігся. Псів усиновила місцева дітвора. Татусі спорудили будку із фанери - благодать. Красавчег, у якого я витягувала кліщів, тепер зі знанням справи обгавкує мене, біжучи за машиною.
Я щоразу зупиняюся, опускаю скло.
 
- Ну? І тобі не соромно?  
 
Пес відводить очі. Я розумію - робота...
 
Я не люблю домашніх тварин і не стомлююся їм про це нагадувати. Та вони не особливо тим переймаються і в'ють з мене мотузки. Тема ця невичерпна. Повна сміху і сліз. Може якось іншим разом.
 
Зараз про кота. Це затяжна війна. Війна нерівна. Де б ми не кріпили сало для синичок, ця нахабна морда його дістає. Пробували домовитися з ним. Давали хабара - салом. Не допомагає. Він спочатку з'їдає своє сало, а потім синичаче. Котик вгодований нівроку -  кілограмів на шість потягне. Але сало - то його пристрасть. Ми вирішили встромити у сніг граблі (такі, віялом) і надіти сало на зубці. Через годину - зубець стирчить під кутом 90 градусів. Кота немає. Сала теж.
 
Я думала, що то був стрибок. Підняли граблі вище...
 
А втім, по порядку.
 


 
- Кляті синиці! Вже подовбали!
 

 
- Шо? Яке сало? Я тут мишей ловлю.
 

 
- Дамочка, канєшна, красіва, но наівна.
 

 
- Упс! Ці лапи нічого не крали!
 

 
- Де моє сало?
 

 
- Чому я не сокіл, чому не літаю?
  Чому ж мені, боже, ти крилець не дав?...
 

 

 
- Повний назад!
 

 

 
- О, сало! О, сало міо!
 

 
- А шо як перегризти?
 

 
- А шо як розхитати?
 

 
- А шо як повалити?
 

 
Якщо сало не йде до кота...
 

 
Процес пішов. Слідкуємо за нижнім кінцем держака.
 

 
- І не крастиму сала!!! І не ходитиму до чужик кішок!!!
 

 
- Хе-хе! Ну, спробуйте ще прив'язати до неба...
 

 

 

© Лісовська [12.02.2011] | Переглядів: 3195

2 3 4 5
 Рейтинг: 44.0/63

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Увійти через Facebook



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Вхід через Facebook