В предыдущих своих статьях я набросился на персонал - адептов русского языка на Украине. Сейчас чуть-чуть поостыв, решил поковыряться в собственных наблюдениях и поискать оправдания позиции коллег. Тем более что мне это сделать легко, после получения определения: ДВУЯЗЫЧНЫЙ.
 
Собственные наблюдения за действиями украинских УРА-патриотов в языковой сфере, лично для меня сформулированы  в фразе близкой ленинскому определению коммунизма. «Держава – це незалежність України плюс Галиціація всієї країни!».
 
В середній школі часів СРСР на уроці української літератури мене вчили, що «українська літературна мова утворилась на основі народних говірок (діалектів) середньої Наддніпрянщини». Тобто в районі, якщо дивитись на карту, який описаний колом, діаметр якого складе пряму Черкаси – Кременчук. Далі в нашу дитячу свідомість вкладалось, що першими взірцями, які написані літературною мовою є твори Котляревського та Шевченка. Тобто літераторів, які виросли на території описаній цим колом.
 
До початку 90-х років, це визначення сприймалось мною незаперечно і я вважав, що державною мовою незалежної України стане українська літературна. Тим більше, що ці сподівання підтверджувались власними спостереженнями за діалектами, якими користувались мої близькі та рідні. Пояснюю:
1. Мій дід по батькові народився в 1915 році на півдні Житомирської області, мав 7 класів освіти.
2. Моя бабця по батькові народилась в 1917 році в Курській області РФ, мала 4 класи освіти. З початку 30-х років після розкуркулення з сім’єю була виселена на хутори на Донеччину.
3. Бабця моєї дружини народилася в 1920 році біля м. Володимир-Волинський (тоді Польща), мала 3 класи освіти. Прожила на одному місці 84 роки.
 
       Не зважаючи на думки деяких наших колег про штучність української мови, вони розмовляли однаковою мовою. Діалектні розбіжності між їх вимовами не перевищували 200 слів (менше 10% словникового запасу достатнього для спілкування) . Мало того вони абсолютно однаково складали речення, відмінювали слова і т.п.. Основні відмінності на рівні «огірок-гурок» та деякі зовсім різні ужиткові назви «сковорода-пательня».
 
      Звичайно зі школи я знав про існування більш відмінних діалектів, вивчав твори  І.Франка на уроках літератури, але вважав що дані відмінності не повинні впливати на літературну мову. Тим більше, що в книжках завжди внизу сторінки для ексклюзивних слів робились зноски з поясненнями.
 
Тепер спробую викласти наступне у вигляді замальовок.
 
Замальовка 1.
 
     Молодим лейтенантом я потрапив служити на Західну Україну, за 14 кілометрів від польського кордону. В ті ще радянські часи, по нашому телебаченню пристойних передач та фільмів транслювалось мало, і оскільки польське ТБ приймалось без особливих складностей (практично на цвях), дома ввечері частенько дивився польські програми. Особливо подобалось після опівночі в п’ятницю переглянути «кіно ноцне», де крутили невідомі нам західні фільми іноді з елементами еротики. Досконало знаючи російську і українську мови, буквально за місяць я почав пристойно розуміти польську мову.
     Одним з вивчених слів стало «потьонг», яке було перекладене на загальновживане в ті часи «поїзд».
     Десь в 1993 році їдучи у відрядження з пересадкою в м. Києві я почув на вокзалі оголошення диктора: «Шановні пасажири швидкий потяг №…» (???).
     Я не повірив своїм вухам і побіг до названого диктором перону аби визначити, яка чудасія туди прибуває. Реакція моя була майже за В. Маяковським:
«На потяг глядят, как в афишу коза.
На потяг выпяливают глаза
в тупой двуязычной слоновости.
        Откуда, мол, и что это за лингвистические новости?»
 
Замальовка 2.
 
Після проголошення незалежності в Збройних Силах України були введені Тимчасові Статути. Я з подивом дізнався, що до старших начальників можна звертатись не тільки «Товаришу полковнику», а й рівнозначним «Пане полковнику».
Історично на більшій території України звернення «Пане» несло суто негативний відтінок. Так звертались до експлуататорів переважно польської крові. Згадаємо (по пам’яті)  вірш уродженої на Волині поетеси Л. Українки:
«В мужика землянка темна.
         В пана хата на помості.
         То ж недарма люди кажуть,
         Що в панів біліші кості.
                Мужички цікаві стали.
                Чи ті кості білі всюди?
                Чи блакитна кров проллється,
                Як пробити пану груди?»
       Відповідно звернення «Пане» серед офіцерів ЗС України не використовувалось категорично. Самі над собою жартували народним прислів’ям: «Пани мої дрібнесенькі, а воші як біб».
 
       Наприкінці 90-х коли були введені в дію вже постійні Статути ЗС України, ця недоречність була виключена. Варіантів звернення не залишилось, виключно лише «Товаришу». Воно і вірно, запорожці між собою звертались таким же чином. Рідше «Пане-товаришу», але ніколи «Пане».
 
        Замальовка 3.
 
      Весь Радянський Союз розпізнавав жителя України завдяки м’якій вимові звуку «Г». Це була фонетична особливість носія української мови. Звідки? Та все просто, нас і в школі вчили, що в українській мові літера «Г» читається як  «Ґ» тільки в декількох (здається в шести) словах: Ґанок, Ґудзик , Ґава, Ґедзь… не всі пам’ятаю.
     Беремо сучасну українську абетку і знаходимо літеру «Ґ». Звідки? Що за лінгвістичні новини? Невже для нещасних шести слів треба вводити нову літеру? Мені син школяр пояснює: «Тату, ти безнадійно відстав, тепер таких слів майже третина. Ґрунт тепер пишеться так!»
 
     Замальовка 4.
 
     Десь, коли мій синуля пішов у сьомий клас, у нього виникли проблеми з хімією. Татусь, який мав колись п’ятибальний шкільний атестат, не зміг собі відмовити у задоволенні провести консультацію, «блеснуть знаниями» , так би мовити.
     Тема була пов’язана з хімічними сполуками, по моєму оксидами, чи кислотами. І тут я від власної дитини чую матірне слово оксиген (?). Перепитав і почав вимагати вибачення. Дитина суне мені під носа періодичну таблицю Мєндєлєєва, і що я бачу. Люди добрі хтось вкрав у нас хімічні елементи кисень, водень (основу життя на Землі!!!) і ще декілька елементів! Зате відкриті нові хімічні елементи оксиген, гідроген і т.п.
     Ну чорт з ним з поїздом, заважав він нашим лінгвістам своєю схожістю з російським словом. Але чим завинив КИСЕНЬ? В ньому нічого подібного до КИСЛОРОДА не було!
    Може досить знущатись над державною мовою? Хто сказав, що лексика Івана Франка є взірцем літературної мови?  Це що самий послідовний носій діалекту середньої  Наддніпрянщини?
     Галицький діалект притаманний не більш ніж 15% громадян України!
      Звідки притягнув минулий Гарант (точніше кажучи Миздобул) слово «месидж»?
Докази про просування мови до європейського напрямку не сприймаю! Не хочу чути по СТБ паскудне слово «ЕВРОПА», для мене норма «ЄВРОПА»! Якщо іти таким шляхом, то зворотню частку self треба ставити також перед дієсловом (за прикладом англійської): «Я ся вмивав»? Або замість слова велосипед почнемо говорити ровер, чи як на Закарпатті біцикль?
     Що за дурня? Чому галичанин типу Ганни Герман, або ще гірше емігрант Роман Зварич, чи Катерина Ющенко стають законодавцями в утворенні правил державної мови?
 
     Замальовка заключна.
 
      В 2007 році Повітряні Сили проводили для державних діячів виставку озброєнь. В тому числі серед старого радянського мотлоху експонувалась щойно прийнята на озброєння нова РЛС, розробки казенного підприємства з м. Запоріжжя.
     Серед відвідувачів, першим був Ющенко. Як велику гордість і досягнення рідного ВПК йому представили цю розробку. Верховний Головнокомандувач не став вислуховувати всіляку хєрню про великий експортний потенціал цього виробу, про необхідність і можливість оновлення парку РЛС рідної Батьківщини. Ця інтелектуальна рослина побачила напис на станції російською мовою і мордою поводила біля неї людей, які героїчною працею, не зважаючи на нестачу фінансування це озброєння створили і не дали випасти Україні з ряду світових виробників такої техніки. До речі таке озброєння в світі вміють робити менше десяти країн!