В зв»язку з актуалізацєю протестної тематики захотілось формалізувати цю тему у вигляді схеми, щоб більш наглядно обговорювати тему. Захотілось складні проблеми звести до двох прямих ліній, наскільки продуктивним виявився цей замисел – судити вам.
   Стан громадської стабільності  у нас в країні можна наглядно продемонструвати у вигляді двох взаємопов»язаних шкал. Одна шкала – це шкала «погіршення-покращення життя народу». Друга шкала – це шкала «терпіння-протест народу». На кожній шкалі є свої «червоні» риски, які не стабільні, а мігрують в залежності від настроїв та переоцінки цінностей в суспільстві. Коли показник погіршення життя народу переходить за цю «червону» позначку, індикатор на шкалі «терпіння-протест» також переходить «червону» позначку з області терпіння в область протесту.
 

 


   Як можна впливати на показник на шкалі «погіршення-покращення життя народу»? – Це нейтрально-об»активна шкала і впливати на її показник можна тільки об»єктивно, тобто через економічну політику уряду , через реально покращення чи погіршення соціально-економічних показників в країні. Разом з тим, на цій шкалі крім об’єктивної оцінки стану життя народу, є ще суб’єктивні оцінки стану свого життя окремими верствами народу, а також суб’єктивна оцінка владою, провладними ЗМІ «покращення життя вже сьогодні».
 
   Шкала  «терпіння-протест народу» складається з двох показників:  з межі терпіння та з актуального стану терпіння. Дистанція між цими обома показниками означає наявний запас терпіння народу в системі. І межа терпіння, і стан терпіння і запас терпіння – все це рухомі величини, на зміну місцезнаходження яких на шкалі впливає багато чинників. Як можна впливати на показники на шкалі «терпіння-протест народу»? – Це суб»активна, похідна шкала і на її показники впливати можна як об»активно, тобто через економічну політику уряду і можна впливати  суб»активно, через державно-політичну агітацію та пропаганду, через замовчування та цензуру, через відверту брехню та зомбування населення, через дресирування соцдебілів, з однієї сторони, та через громадську думку, через чесне інформування громадян, з іншої сторони.Тобто, внаслідок успішного зомбування свідомості населення , уявне покращення життя, чи уявна перспектива покращення їхнього життя сприймається соцдебілами як реальний факт.
 
   У населення завжди є дві стратегії, завжди є вибір між протестами та терпінням. Життя покращується – відповідно росте запас терпіння, життя погіршується – відповідно падає запас терпіння і росте привабливість здійснення протестів. Влада намагається понизити допустимий поріг терпіння та збільшити існуючий запас терпіння в населення .Розігнавши локомотив погіршення життя вже сьогодні, влада резонно включила і станок репресій. Репресії повинні стимулювати ріст в народі терпіння. Народ повинен бути готовий терпіти все нові і нові «лишения» , тобто «стойко переносить все невзгоды и лишения на службе в олигархов».
 
  В чому мають перевагу авангардні, демократичні методи протесту: вони дозволяють посилати владі превентивні , ранні сигнали про негаразди та проблеми, дають можливість владі вчасно реагувати і виправляти ситуацію в конкретній галузі в той час, коли в народу є ще значний запас терпіння, тобто коли ще є можливість свідомо впроваджувати болісні реформи. Але цей позитив діє тоді, коли влада орієнтована на прогрес суспільства, на вирішення корінних проблем своїх громадян. Коли ж влада орієнтована на самозадоволення, то вона ці сигнали або ігнорує (попередня влада), або взагалі забороняє (теперішня влада). Нинішня влада забороняє народу проявляти авангардні, демократичні методи громадського протесту. Відповідно, створюється мертва зона без значних протестів, мертва зона так званої «стабільності». Але, по мірі погіршення життя народу та амортизації дії зомбування та залякування народу репресивною машиною, на волю в певний момент починають вириватись аутсайдерні, недемократичні методи громадського протесту. Ці протести свою значимість шукають в руйнуванні матеріальної та особистої інфраструктури влади, в порушенні громадського порядку та в створенні неможливості подальшого функціонування такої системи влади.
 
  Влада тепер  наполегливо добивається створення оцієї мертвої зони стабільності за всяку ціну. Головне їм, щоб ця зона була побільша та поглибша. Що відбуватиметься, коли життя для народу стане нестерпним – це нікого у владі серйозно не турбує. Грабуй, доки грабується – от і вся стратегія. Але що можна очікувати від окупаційної влади, коли нація-жертва навіть не чухається, нація, майбутнє якої так активно руйнується, навіть не здатна подати консолідований голос протесту. В абстрактно-загальному плані все зрозуміло, а от при переході на рівень конкретних рішень не вистачає навіть елементарних спільних цінностей. Піраміда вищих моральних та духовних цінностей над українцями така дірява та ненадійна, що не захищає навіть від найменшої негоди. Це інші з трудами тяжкими і боротьбою тривалою здобувають собі «землю обітовану». У нас же просто із землі під ногами роблять собі «зону обітовану».
 
  Цифрове наповнення цих шкал – справа спеціалістів та статистики, мене ж більше цікавлять самі тенденції без точних цифр.
Зрозуміло, що можна будувати універсальну шкали стосовно життя в цілому, а можна зробити шкалу на певний період по окремій тематиці, наприклад по тематиці забезпеченість нашого населення продуктами харчування. Власне, локальні протести виникають саме тоді, коли лопається терпіння по конкретних проблемах. Окремі проблеми досягають своєї кульмінації не одномоментно.
 
А зараз окремі висновки по схемі по змінах, які відбулись за останній рік:
-відрізок Х0Х1 – це реальне погіршення життя народу за останній рік;
-відрізок Х3Х2 – це уявне, пропагандистське «покращення» життя народу за останній рік. Оце те «жить стало лучше, жить стало веселей»;
-відрізок Х0Х3 – це уявне, пропагандистське «мы получили в наследие разрушенную страну»;
-відрізок У0У1 – це наша народна ганьба, це зниження нашого порогу терпіння, це величина, на яку ми впали в своїй людській гідності як раби. На це наше падіння вплинули і наші страхи, і наша розгубленість, і зрада українських еліт свого народу, перелік причин можете продовжити самі;
-відрізок Z2У1 – це запас терпіння на даний момент, він знизився порівняно з попереднім роком, але не настільки багато, наскільки погіршилось життя. Причина такої диспропорції – активізація наших прихованих до пори до часу рабських сутностей. Ми готові ковтати без спротиву любе погіршення, любу відміну наших прав та свобод ;
  Прошу приєднуватись до дискусії та аналізу.
До речі, на малюнку описка: У2- це "уявна межа терпіння зараз". Влада робить приписки того ресурсу терпіння, яким вона зараз володіє. Ви самі можете визначити величину цієї приписки і в коментарі і подати формулу цієї приписки
Бонус - знесена стаття
Ми живемо не в У- країні, а у якійсь Вій- країні
 
Таинственная фигура умолчания присутствует при принятии всех наших существенных решений, при любом более-менее значимом нашем выборе. Кто она, эта всемогущественная фигура умолчания, которую все так боятся и так почитают, что даже не смеют назвать? Когда смотришь на поведение украинцев, то начинаешь понимать, что христианский бог для них – это чтобы что-то для себя попросить, он им просто для ритуала и для приличия. Украинцы  по-настоящему  поверили бы в бога лишь тогда, когда он им бы раздавал каждый день подзатыльники за грехи их. Абстрактного, идеального бога украинцы плохо понимают, им конкретику, прагматику давай!Для нас заповеди Христа  «не бойся», «возлюби ближнего свого» - не более чем дань какой-то показухе. Настоящая же вера, поклонение украинцев сосредоточено вокруг таинственной фигуры умолчания. Каждый человек чего-то да боится, абсолютное бесстрашие – это глупость. Но то, что произошло с нашими национальными страхами – это очень далеко от нормы. Все наши страхи на протяжении столетий сбились в один неразрывный комок ужаса и оцепенения и заполнили собой эту таинственную фигуру умолчания.
 
У нас произошла сакрализация любого начальства. Начальство – это все, подчиненные – это ничто. Мы удивляемся метаморфозам, которые происходят с нашими людьми при переходе их из состояния «простых смертных» в состояние «начальства». А ведь эта метаморфоза уже заложена внутри каждого нашего человека: критиковать начальство, созерцая его снизу вверх и плевать на всех нижестоящих, самому пребывая в начальстве. Поэтому, стоит ли удивляться, что на выборах мы все время стараемся избрать самых лучших депутатов, а они оказываются все хуже и хуже.
 
А может, причина в нашем таинственном веровании, в нашем таинственном идолопоклонстве перед лицом таинственной фигуры умолчания? И не важно, что одни оккупанты уходят с этой земли, а другие приходят, главное, что идол страха и раболепия остаются с этой титульной нацией.  Это скрытное идолопоклонство божкам страха и алчности вербально проявляется в наших повседневных репликах-паролях типа: «але що поробиш?», «ви мучитесь і ми мучимся», «жити ж якось треба», «мусимо терпіти». Каждый может добавить свои примеры-наблюдения  нашей рабской философии. Эта рабская философия «смазывает» все нестиковки нашей жизни, нашей деятельности, наших устромлений.  Мы все делаем, пока делается. Плана – грандиозные, реализация – мизерная. И уже даже никого не удивляет, когда начатое дело при первых же серьезных препятствиях бросается и останавливается без малейших сожалениях, как будто так и надо! Над нами не нужна цензура, наша самоцензура держит нас похлеще  любых внешних ограничений. Цензуру и запреты мы встречаем с облегчением: отныне не надо самим напрягаться и думать, где граница дозволенного и безопасного.Наиболее красноречиво действие фигуры умолчания сформулировано в известной половице: «Хотели, как лучше, а получилось, как всегда!»Фигура умолчания – вот кто главный наш регулировщик по жизни.
 
    Итого, мы существуем не в настоящей, но только в демо-версии жизни. Мы не принимаем настояних решений, мы толком не отвечаем за свои решения, мы не решаем серьезные проблемы.Все серьезное с нами происходит помимо нашей воли. Мы как дети в машинках на игровой площадке: двигаемся пока двигается, а только встретились с серьезным препятствием – и все, конец игры, вылазим из машинки и просим помощи у серьезных дядей из ЕС.
 
   Из той же серии и удивительная «безпорадність» нашей украинской элиты: они могут только разводить руками, все им мешают, ничего у них не получается… И главное, никто почему-то не обращает внимания на эту таинственную фигуру умолчания. Не, ну понятно, на то она и фигура умолчания, чтобы не сметь даже пальцем на нее тыкнуть. Но меня удивляет другое: как украинцы собираются решать свои проблемы, если они до сих пор не смеют не то, что разрушить, а дотронуться до своего всесильного идола. Этот идол отбирает у нас лучшие силы, лучший разум, лучшую волю, а мы в обход него целехонького ищем выход из ситуации. Это как голодный волкодав свободно бегает по двору, а нам поручили убрать его какашки, но не познакомили с самим волкодавом.
 
Мы воюем с идолами Ленина и Сталина, и это правильно. Но еще востократ правильней будет снести таинственные фигуры умолчания страха и безверия, которые заполняют наши души.
Вий, выходи на божий свет, будем тебя разрушать!