Політичний консіліум ДД.
 
Написати про вибори мене надихнули пости Шрайка и ОлегаФ.
 
Мені подобаються обидві системи, висунуті авторами. Разом з тим в коментаріях до опублікованого мною аналізу передвиборчих програм було висловлено багато застережень стосовно  того, що програми політичних партій зазвичай ніхто не читає і вони переважно є такою собі річчю, яка повинна бути, але не має практичної цінності. Ставлення до програм, як до такого, що не варте уваги, демонструють як виборці, так і партійці.
 
За великим рахунком я згоден з такою оцінкою програм як елементу виборчого процесу.
 
У запропонованих проектах реформування виборчої системи знов читаємо про публікацію програм, агітацію за програму, голосування за програму etc.  Тобто знову апелюємо до декларацій і в певному сенсі товчимося по одних й тих самих граблях.
 
І тут мені згадався 2006 рік. Як-то кажуть, нове - це те саме старе, що забулося. На виборах 2006-го я працював у невеличкій партії. Саме тоді й народилася ідея замінити партійні програми чимось таким... більш суттєвим. таким, на що справді зважатимуть при голосуванні.
 
Вибори не можна обмежувати днем оголошення результатів. Є ще й поствиборчий період, коли формуються механізми реалізації виборчих обіцянок: вибори прем'єра, спікера, формування комітетів ВРУ, уряду тощо. Такий період не може аналізуватись окремо від виборчого періоду. Це єдине ціле.
 
Маючи важке військове минуле запропонована така аналогія: виборча компанія - мобілізація, вибори - оголошення війни, поствиборчий період - війна.
 

 
Як це відбувається? Спочатку складаються С-Писки тих, хто бажає потрапити до виборчого органу. Так мобілізуються ресурси для війни. Потім вигадуються "заманухи" для наро... ні, електорату, красиво оформлюються та шикарно і гучно презентуються у вигляді партійних програм. Таким чином відбувається мобілізація виборців, розподіл їх на три групи: свої чужі та ті, що не визначилися. А далі агітація - боротьба за свідомість третьої групи.
 
Вибори. Війна почалася.
 
Коли склад ради визначився, починається її структурування: пошуки спільників та маркування ворогів. У 2006 та 2007 це називалося формування коаліції. Так відбувалася боротьба за територію. І ця боротьба  жорсткіша від боротьби за свідомість. Адже кількість суб'єктів впливу значно менше, а ціна помилки суттєво вища. Далі ще жорсткіший етап - прем'єріада. Вибори прем'єра, спікера, формування уряду, комітетів і комісії в радах - боротьба за ресурси. А після цього - повномасштабна війна. І це вже війна за виживання.
 
Ключовим елементом запропонованої альтернативи є заміна виборчої програми пакетом законопроектів.
 

 
Тобто кожна партія реєструє у ЦВК і публікує не виборчу програму, а пакет з 10 законопроектів, прийняття яких дозволить суттєво покращати ситуацію в Україні, добробут українців. Тоді боротьба за свідомість буде точитися не навколо декларованих намірів, а навколо конкретних текстів конкретних законів. Далі все як звичайно. Вибори. Після виборів - коаліція - уряд -  життя.
 
Але...
 
Закони, що зареєстровані партіями, представники яких  отримали мандати, вносяться ЦВК, як обов'язкові. По ним обрана рада має визначитися на першій же сесії. Голосування інших законів заборонено до поки не будуть проголосовані всі закони, внесені ЦВК. Якщо жоден закон партії не проголосований, партія втрачає мандати та залишає поле бою. Її мандати розподіляються між іншими партіями пропорційно підтримці внесених ними законопроектів. Фактично програма діяльності уряду має бути сформована з заходів спрямованих на реалізацію внесених ЦВК законів.
 
За такої процедури мотивація  формування коаліції та уряду буде геть іншою.
 
Суттєвим елементом такої системи є запровадження механізмів громадського контролю за реалізацією процедур внесення, обговорення, голосування законів.
 

 
Ось тут і виникає широке поле можливостей для розвитку елементів громадянського суспільства.
 
Здається мені, що така заміна в виборчій системі програм на пакет законів зробить виборчий процес більш предметним.