В Киеве на одном из пунктов пересылки почты выявлено несколько посылок, в которых находились составные части минных подрывателей военного образца времен Великой Отечественной войны
 
- Товариш генерал, визивали?
 
- Еге. Заходь. Двері закрий щільніше, а то у нас тут з тобою секретна нарада буде. Сідай.
 
- Ага. (сідає, оглядається) А шо це там у вас в мішках за херня? Мука, чи шо? Треба й собі пару мішків, а то з цим кабміном не знаю вже як на одну зарплату вижити. Моя така проста, дзвонить ото вчора і каже: купи гречки пару кіл. А я їй: а ти бачила, скільки та гречка зараз стоїть? Я ж тобі не олігарх, і не ДАІшник; я ж простий полковник спєцслужб на зарплаті!    
 
- Мда... Я й сам, якби не трохи бізнесу на стороні, то не знаю як і прожив би. Ну, то таке. Чай будеш?
 
- З сахаром?
 
- Ага.
 
- Я три ложечки покладу?
 
- Давай. Лімон будеш?
 
- Товариш генерал, у мене ж совість є – ви ж цей лімон за свої купували...
 
- Так, давай не будем ето тут. (відрізає тонку скибочку лимона) Ми - офіцери, а не бариги. Пий ото.
 
- Слушаюсь. Дякую вам, товариш генерал. Душевна ви людина, дай вам Бог здоров`я! А я ж сьогодні і не снідав...
 
- Так, тоді тримай пару сухарів. Вони з ізюмом. Там фруктоза, тобі для мозгов полєзно буде. (полковник поривається вскочити і віддати честь, але падає знесилений в крісло з блідим обличчям; генерал махає на нього рукою) Та ладно тобі – завтра у тебе чай пить будем.
 
Генерал встає, тихенько підходить до дверей, прикладає вухо і завмирає. Потім наклоняється і зазира в замочну скважину. Повертається до столу.
 
- Вроді нікого. Слухай, тут така штука. Ото в тих мішках – сахар.
 
- Опа! П’ять мішків? Це на руководство виділили, чи по кіло всім в руки, чи як? Якби осінню, то я б ще пару банок малини закупорив, але й тепер добре, бо...
 
- Тихо.
 
- Єсть!
 
- Значить так, це – рязанський сахар. Учебний. Прислали братья по оружию в прядкє обмєна бойовим опитом.
 
- І шо нам з ним робити?
 
- Ну, це такий спеціальний сахар. Строгої отчотності. Його, значить, ховаєш в підвал, і наблюдаєш за населенням.
 
- А населення?
 
- А населення мусить наблюдати за нами.
 
- Не поняв, - а в чому циміс?
 
- А хто кого переграє. Ну, тіпа, як на іподромі. От в Рязані – населення виграло.
 
- І багато виграло?
 
- Та, практично, джек-пот зірвали.
 
- Значить, це, тіпа, така „Зарніца” воєнно-патріотична у нас буде?
 
- Ну, да. Шоб населення нюх не втрачало і бодрость була постійно в тонусі. Ми ж не резінові, не можем кожного охранять. От населення нюх втратило й проморгало, як оце в Макіївці. А так проведем пару-тройку ученій, і всі будуть в тонусі – нон-стоп. Просить на карачках приповзуть, аби порядок желєзной рукой і всьо такоє. Ну, тут ми, такі красиві, як завжди виходимо і всіх спасаєм. Поняв?
 
- Так точно. А дальше шо?
 
- В смислє?
 
- Ну, ми, значить, проводим учєнія, потом желєзною рукою – то понятно, а дальше шо?
 
- Ну, будем тримати їх жєлєзною рукою, поки сил хватить.
 
- А якшо у нас сили закінчаться, а у них ще ні?
 
Генерал на мить задумався.
 
- Знаєш шо, ти от вроді офіцер, а вопроси задаєш чисто, як гражданський. Допивай ото чай і давай на службу.
 
- Єсть!
 
- І поменше ото думай всяку херню, - сили у нас закінчаться, понімаєш...