Мабуть я не дочекаюся, коли тема роз'єднання України вичерпає себе. Скільки вже написано та сказано про дві історичні парадигми, про федеративність менталітету, про розкол, про технології роз'єднання, про двомовність etc.
 
Декілька зауважень з цього приводу.
 
Перше. Технології об'єднання не будуть використовуватися в Україні. Ми повинні чітко усвідомити, що конфлікт продукує енергію. Саме ця його здатність і спонукає політтехнологів (до речі, росіяни себе називають інакше - практичні філософи) застосовувати технології, що провокують конфлікти. В результаті утворюється певна енергія, яку можна спрямувати в інтересах замовника. Ось чому "розділяй і владарюй" завжди спрацьовує... Якщо ти здатен "осідлати" енергію конфлікту.
 
Тут все майже як у ядерній фізиці. Так, закинуть мені, а як же термоядерні реакції? Адже там енергія виділяється при об'єднання елементів. При цьому її виділяється значно більше ніж при розщепленні. Так. Се істина. Одне тільки але. Для створення та підтримку умов термоядерної реакції необхідно витратити набагато більше енергії, ніж для отримання ядерної реакції. Ключове слово - "витратити". Конфлікт коштує дешевше... А далі по Марксу...
 
Друге. Будь-який розвиток неможливий без конфліктів. Конфлікт в суспільствознавстві це така собі чорна діра в астрономії. Через неї можна потрапити в якісно іншу реальність і неможливо повернутися назад. Конфлікт є способом набуття нової якості. Правильне вирішення конфлікту приводить до переходу буття на якісно інший рівень. При цьому нова якість полягає у збільшенні адаптивних можливостей, розширення зони найближчого розвитку.
 
Третє. Концепцію динамічного цілого ще ніхто не відміняв. Вона полягає в тому, що об'єднання частин у ціле можливе за певних умов. Для об'єднання елементи майбутнього цілого повинні мати щось спільне. Всі клітини людини мають однакову будову незалежно від того, чи це клітина крові, кістки, волосся, мозку, шлунку, ока  і так далі. Саме наявність спільного і утворює можливість об'єднання. А пов'язує елементи в цілому їх відмінності. Маючи однакову будову, клітини людського організму по-різному функціонують. Вони залежать від результатів роботи одна одної. Саме обмін результатами функціонування клітин утримує елементи в цілому. Ціле постійно підтримує динамічний баланс між спільним та відмінним. Будь-яка крайність знищує ціле. Так само як надлишок колективізму та нестача індивідуалізму знищили СРСР.
 
Суспільство таке саме динамічне ціле. Ми надто багато говоримо про відмінне. І постійно говорячи про це, ми його посилюємо. Необхідно говорити про спільне. Бо тільки наявність спільного дозволить нам утримати країну.  
 
Говорити необхідно не про процес, а про сутність. Заклики "єднаймося" не проголошує тільки лінивий, але ніхто не говорить навколо чого. Ані Тимошенко, ані Янукович, ані Тягнибок, ані Тигипко, ані Яценюк, ані хтось ще не пропонують суспільство ідеї навколо якої можна об'єднантися. Не пропонують нам того, що є в нас спільного. І тут виникає широке поле для аналізу, на яке я не піду. Там і без мене розумників вистачає.
 
Четверте. Двомовність - це інструмент продукування конфлікту. Надто суттєвий, щоб його оминути. І тут ми маємо розібратися про що йдеться: про мову, як процес мислення, чи мову, як систему знаків та правил для передачі інформації. Що ховається під "державною мовою": спосіб мислення чи спосіб оформлення думки? Особисто я вважаю, що змусити думати певним способом, марна справа. А от запровадження єдиного стандарту у висловленні думок є обов'язковим. І головне питання полягає у виборі стандарту. В мене особисто дружина - росіянка. І мені було доволі складно вмовити її віддати дітей до української школи, а не до школи з російською мовою навчання. Для мене навчання на українській мові було принциповим. І справа тут не в державній мові, а в культурному горизонті. Знання двох мов дозволяє приєднатися до двох культур. Ось що важливо.  
 
Але ж чому ми метаємося тільки між українською та російською мовами? Ми ж європейська країна. Обмежуючи мовну проблему тільки українською та російською мовами ми обмежуємо себе у виборі між власним та російським. Здається мені, що треба врівноважити терези, включивши до проблеми, наприклад, англійську, чи німецьку, чи французьку. Знання європейської мови дає нам шанс для приєднання до європейської культури, а значить. Знання мови утворює те саме спільне, яке необхідне для включення в ціле. Сьогодні ми знаємо тільки російську мову, а значить не маємо шансів стати частиною цілого, що зветься Європа.
 
От і виходить ось таке резюме.
 
1. Конфлікти неминучі.
2. Конфлікт має як позитивні, так і негативні наслідки, може використовуватися, як для руйнації, так і для творення.
3. В Україні конфлікт має виключно руйнівний вплив.
4. Це наш суспільний вибір, бо ми підтримуємо його.
5. Об'єднання можливе.
6. Перейти від закликів про об'єднання до пошуків спільного: українського знаменника.
7. Державна мова - українська. Крапка.
8. Мовний стандарт має передбачати обов'язкове знання російської та англійської мов на рівні державної мови.