Іван ЛОБОДА (справжнє ім’я Григорій) – зрадник повстанського руху. Був запорозьким гетьманом у 90-х роках XVI століття. У 1594-1596 рр. став одним із керівників селянсько-козацького повстання проти польсько-шляхетського гноблення. Лобода перейшов згодом на бік панів, через що його вбили повстанці. Лободу описав Т. Шевченко в творі «У неділеньку у святую».
 

 
Ярема ВИШНЕВЕЦЬКИЙ (1612-1651), український князь (нащадок Байди Вишневецького).  Зрадив козацтво, прийняв 1631 року католицьку віру і став прислужником польської шляхти. Брав участь в утисненні козацько-селянських повстань. Про життя і зраду Вишневецького писав Іван Нечуй-Левицький у романі «Князь Єремія Вишневецький», художник Микола Самокіш створив 1934 року картину «Бій Максима Кривоноса з Ієремією Вишневецьким» (до речі, на початку нинішнього століття ця картина була викрадена з галереї «Градобанку» і донині не знайдена).
 

 
Василь КОЧУБЕЙ (1640-1708) та Іван Іскра (? – 1708). Кочубей був генеральним писарем (з 1687) та генеральним суддею (з 1699) Лівобережної України. Саме він через полковника Полтавського козацького полку Івана Іскру таємно передав Петру І донесення про те, що Мазепа змінив державні плани. Якби не ці двоє, то Росія би не дізналась україн-ської таємниці, і це дало би фору Україні у боротьбі за незалежність… Обоє вони  страчені Мазепою за зраду.
 

 
Іван НІС – український полковник. «Показав москалям таємний підземний хід [до Батурина]». І коли «…Меншиков з військом увійшов до Батурина, усе населення, включно з немовлятами було по-варварському катоване і вигублене. Місто спалено…» (Н. Полонська, «Історія України», част.1). Ці жахи відбувались, коли Петро І, мстячись Мазепі, наказав знищити тогочасну українську столицю – Батурин. Місто, як стверджують історики, пристойно оборонялося і мало шанси вистояти, якби росіяни не дізналися від Носа способу проникнути всередину.
 

 
Сава ЧАЛИЙ (? –1741) – полковник надвірного війська магнатів Потоцьких. Деякий час був на Запорозькій Січі, після втечі з якої служив сотником у польських магнатів Четвертинських. Під час гайдамацького повстання 1734 р. перейшов на бік повстанців, а після його придушення склав присягу на вірність польсько-шляхетського уряду, за що був страчений гайдамаками загону Гната Голого, котрий «з ватагою на саме Різдво напав на Чалого в його маєтку, вбив…» (М. Грушевський, «Історія України», част.5). Перебіжчик і зрадник. Про нього у свій час складено народну пісню, написані твори у Шевченка, Костомарова та інших авторів.
 

 
Олексій ПЕТРОВ – радикальний монархіст, студент. У 1846 році він «здав» царським властям Кирило-Мефодіївське братство, оскільки вважав його революційною групою – однак насправді це було всього лиш об’єднання українських митців, інтелігентів. До його складу входили М. Костомаров, Т. Шевченко, О. Маркович, М. Куліш, М. Гулак та ін. Зустрічі товариства відбувалися на квартирі у Києві, котру винаймав Микола Гулак, по сусідству із помешканням О. Петрова. Петров наполегливо тричі носив свій папір у різні інстанції, доки не добився бажаного: товариством зацікавилася царська поліція. Члени братства були репресовані. Діяльність товариства стала приводом до ув’язнення Шевченка і заслання до Оренбурзької кріпості.
 

 
Волох Омельян Іванович (18.07.1886 - 13.11.1937) - полковник Армії УНР, генерал-квартирмейстер Головного Штабу Української Республіканської Армії. За час перебування на керівних посадах в Дієвій армії УНР «відзначився» такими негативними для національної справи діями, як арешт полковника Петра Болбочана (січень 1919 р.), участь у єврейському погромі в Проскурові (лютий 1919 р.), вбивство команданта Гайдамацького полку полковника Виноградова та повстанського отамана Юхима Божка, спроба самовільного роззброєння 1-го полку Січових стрільців, та постійним ігноруванням наказів самого Петлюри з розбудові військових частин. Угрудені 1919 р. — очолюючи Гайдамацьку бригаду, зробив спробу розгрому ставки Головного отамана УНР у Любарі, захопив скарбницю УНР і перейшов на бік червоних військ.
Але катюзі вітдалось по заслузі:

работал в наркомате земледелия УССР (в сентябре 1920 г. Волох вступил в компартию), занимал ряд ответственных должностей в ВУЦК, в Госстрахе Украины...
В ночь с 4 на 5 мая 1933 года Е. Волох был арестован. Органы ГПУ в то время готовили материалы по так называемому делу «Украинской военной организации (УВО)»
В соответствии с постановлением судебной тройки при коллегии ГПУ УССР от 23 сентября 1933 года Е. Волох был заключен сроком на десять лет в места лишения свободы, подведомственные ОГПУ СССР. Отбывать назначенное наказание Е. Волоха отправили на остров Соловки.
Постановлением особой тройки НКВД по Ленинградской области от 9 октября 1937 года Е. Волох в числе 134 «украинских буржуазных националистов, осужденных на различные сроки за контрреволюционную, националистическую, шпионскую и террористическую деятельность на Украине, которые, оставаясь на прежних позициях, продолжали шпионскую, террористическую деятельность, создали контрреволюционную организацию «Всеукраинский центральный блок» (и это в Соловецком лагере особого назначения! — Авт. ) был осужден к высшей мере уголовного наказания — расстрелу. Приговор приведен в исполнение 3 ноября 1937 года.

 
Павло ЛАЗАРЕНКО (23.01.1953 - ?) (засуджений американським судом на 9 років ув’язнення; як прем’єр-міністр України вкрав з народних кишень 200 мільйонів доларів);
 

Олександр МОРОЗ (29.02.1944 - ?)  (до 2006 року  стояв на Помаранчевому майдані, кричав з трибуни: «Банду – геть!», «Януковича – геть!». У 2006 році дуже прагнув бути спікером новообраної Верховної Ради, але протягом затяжного формування помаранчевої коаліції сумнівався, чи дадуть йому помаранчеві спікерське крісло. Врешті, він став спікером, зрадивши помаранчеву коаліцію і об’єднавшись з ворогом Януковичем у коаліцію. Янукович одержав посаду прем’єр-міністра за поданням нової коаліції, і як стверджують депутати із БЮТ, за це Мороз одержав 300 млн. доларів від Партії регіонів.
 

Бакай Ігор Михайлович (17.11.1963 - ?) З травня 2005 р. — знаходиться в міжнародному розшуку по підозрі в здійсненні злочинів, зловживання владою і службовим становищем, а також незаконній витраті 828,5 млн гривень.
 

Цей список звісно не повний.
Нажаль діяльність окремих діячів поки що не можна однозначно трактувати як зраду, тупість, нехлюйство, нездарність, тощо. Наприклад це стосується панів Ющенко та Януковича. Тобто видно, що нічого доброго вони країні не принесли і лише шкодили, та чи це наслідок зради чи просто наслідок обмеженості розумових здібностей допоки не встановлено точно за браком достовірної інформації. Томуі не спішив додавати подібних осіб до списку керуючись правилом хай краще не постраждає сто винних чим потрапить під кару один невинний.
Але список буде доповнюватись по мірі накопичення інформації  і після остаточного сформування буде опрелюднений окремою збіркою
Країна мусить знати своїх зрадників і вони мусять дочекатись свого аттентату від народу.