Шановне дурдомство поступово доходить до тями ..
Стає зрозумілою неефективність на наших теренах методи забугорного Хауса безконтактної діагностики. Лише один з пацієнтів погодився на очний консиліум, та й той (пацієнт) виявився не таким вже і хворим, а просто - скаженим оптимістом, та й то – не за обставинами життя, а за своєю вдачею та долею. Решта пацієнтів слід вважати невиліковними і такими, що потребують протяжної ізоляції у спецлікувальних закладах.
Разом із божевільним 2010-м з Дурдому майже пішли (чи принаймні десь заховалися) деякі лікарі і санітари у синіх і помаранчових халатах, яких весь період політичної боротьби тіпало ніпадєцкі. І це їхнє зникнення дехто може сприйняти як сигнал .. тіпу як «пацюки біжуть з баржі» .. Ну, тіпу як «ДД в облозі» ..
Так чи інакше, але 2011 таки постає чімось іншим .. По ДД гуляють більше люде в білих халатах, дехто із сердечком на лівому кармані .. а менше – у халатах шляхетного сірого антикольору ..
І таки таке складається враження, що у Ганькіному відомстві вже давно зенесли потрібну кількість мідних тазиків, щоб прикрасити ними інформаційне поле, понакривавши такі вже паскудні джерела інформаційної нелояльності, як ото ДД. Начебто вже складають графік накриття ..
Моіть бути, моіть ..
Та нам своє робить, тобто, робить вигляд, що нас їхні наміри не імуть .. Хоча чомусь тягне купкуватись у реалі .. Наче таке враження, що одного темного дня ми можемо загубити одне одного .. Тому що кухні у нас розсереджені у просторі ..
Дивно, але першими зіскочили з баржі ДД персоналії у чорних кожанках із хлопушками на портупеї .. Вскочили у першій ліпший корвет, що мандрував в інформаційному морі, і натягнувши на кожанки смугасті матроски, вчинили там неаби-який мітинг .. Весь ДД схилився над лівим бортом, спостерігаючи за тим, як вони виголошували промови зі своїх персональних кают, аж поки команда корвету, що складалася з просолених на всю голову диваків, не помітила, що їхній корвет вже трусить .. І тоді, після what-is-what i who-is-who персоналії у кожанках поплигали в крижану воду і хутко попливли на острів «Невезіння», де вони тепер по вечорах збираються біля вогнища і виголошують спічі .. А вітер розносить їхні спічі аж на морську мілю від острова ..
А Блік не зіскочив .. Він залишився на баржі, бо тут у нього є білий кінь із червоним сідлом .. Час від часу, коли люде у білих халатах починають куняти, загойдані хвилястою поверхнею політичного окіяну, заколисані прохолодними вітрами безнадії, він сідає на коня і цокотінням копит пробуджує заснулих бійців ..
«Гей, ви, обпоєні ВІНОМ, обкурені Картом! А ну, здіймайтесь на свої ноги, всі на корму, звідти побіжимо до носу баржі! Тільки так ми зможемо підігнати несамохідне наше судно до берегів обітованних .. де бандити набудували собі котеджів замість сидіти по тюрьмах!»
«Ой, Бліку, ой молодець» - прокидаються заснулі воїни і біжуть на корму із дурдомівським знаменом і п’ятіркою в руці. Поки дд-підрозділ вже трохи поневічених роками вояків разом з найкращими жіночками України, гойдаючись між бортами, долає відстань до носу баржі, Блік встигає поганяти поодиноких персоналій в сірих халатах, шмагаючи їх з сідла по круглих боках ще й додаючи «А це вам за те, що були проти того, щоб підчепитись до буксиру «Юля», тепер і я з вами тут гойдаюсь як лайно у прорубі!»
А коли ввечері персоналії гуртувалися на кормі, хто з чаєм, а хто і з пивом, на пустий ящик здіймався санітар Блокер і яскраво і відчайдушно співав наступну свою думу про безодню глупства, нікчемності і жадібності українського піплу, причому зверху і донизу. «Народ гавно и власть его гавно! Ни кто, ни что и ни чему-у-у его не у-у-у-чит .. И хоть за это он когда-нибудь получит, Не поумнеет все-равно!». «Правду, ой правду співа, падлюка!» - погоджується один, здіймається з пуфіка і кидає п’ятірку у відкритого капелюха. «Не треба мені вашіх п’ятірок, я для душі співаю» - каже Блокер, сумно роздивляючи низький рейтинг ..»
А на носу баржи плохо различимая на фоне заходящего солнца фигура с гитарой страдала по-высоцкому ..
Мы все живем как будто, но
Не будоражат нас давно
Ни паровозные свистки,
Ни пароходные гудки.
Иные - те, кому дано,-
Стремятся вглубь - и видят дно,-
Но - как навозные жуки
И мелководные мальки...
А рядом случаи летают, словно пули,-
Шальные, запоздалые, слепые, на излете,-
Одни под них подставиться рискнули -
И сразу: кто - в могиле, кто - в почете.
А мы - так не заметили
И просто увернулись,-
Нарочно по примете ли –
На правую споткнулись.
Средь суеты и кутерьмы -
Ах, как давно мы не прямы! -
То гнемся бить поклоны впрок,
А то - завязывать шнурок...
Стремимся вдаль проникнуть мы,-
Но даже светлые умы
Все размещают между строк -
У них расчет на долгий срок...
Стремимся мы подняться ввысь -
Ведь думы наши поднялись,-
И там царят они, легки,
Свободны, вечны, высоки.
И так нам захотелось ввысь,
Что мы вчера перепились -
И горьким думам вопреки
Мы ели сладкие куски...
Открытым взломом, без ключа,
Навзрыд об ужасах крича,
Мы вскрыть хотим подвал чумной -
Рискуя даже головой.
И трезво, а не сгоряча,
Мы рубим прошлое с плеча,-
Но бьем расслабленной рукой,
Холодной, дряблой - никакой.
Приятно сбросить гору с плеч -
И все на божий суд извлечь,
И руку выпростать, дрожа,
И показать - в ней нет ножа,-
Не опасаясь, что картечь
И безоружных будет сечь.
Но нас, железных, точит ржа -
И психология ужа...
А рядом случаи летают, словно пули,-
Шальные, запоздалые, слепые, на излете,-
Одни под них подставиться рискнули -
И сразу: кто - в могиле, кто - в почете.
А мы - так не заметили
И просто увернулись,-
Нарочно по примете ли –
На правую споткнулись.
«Не вміють жити кляті кацапи, і Висоцький це засвідчив» - промовив дядько у брилі і вишиванці.
«Якби тіки не вміли, а то ж і нам не дають»
«Та нічого вони з нами не вдіють, бо вони є далекими від нашої невмирущої сакральності»
«Та отож ..»
