Щойно з столиці... Загалом 700 км (туди-назад). Дружина, проводжаючи, о третій ранку, сказала - “Сильно там не буяньте — все одне твого Луцика не випустять”... Так, він мій, бо  я з ним був ще до того, як по всій Україні почали лунати Барабани “Народної Самооборони”... ще до того, як “месія” став чорним археологом...
 
Я виглядаю наївним?.. Ні! Принаймні таким себе не вважаю. Мрійник? Так! А як інакше?.. Що у цій, нашій, країні залишається?
 
А у чому ж надія? Знаючи “кухню” організації мітингів та передвиборних дефіляд, можу з впевненістю зазначити — більшість були за покликом а не за бабло... Люди відчувають загрозу. Можливо, ще не так явно і у чому та загроза, але...
 
Неприємно вразив Мустафа Найєм — навіть декілька хлопаків з УНА-УНСО так не ховали свої обличчя... Шарився поміж народу як злодюжка, з потупленими очима та дорогим фотіком на шиї. А завтра вийде на УП “об'єктивка з місця подій”...
 

А ще... я сьогодні зустрів дві жінки... До одної, з апеляцією, ми приїхали... Іншу зустрів випадково — коли журналісти провідних каналів пішли до суду, приїхала Юля... без охорони. “Володимирівна, дякую за підтримку Юрка”, у відповідь потиск руки... А за парканом стояла та, до якої ми приїхали - з зв'язаними очима, тримала ваги... Але складалося враження, що в неї задрана спідниця...