для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru

Є така мотивація


Є така мотивація
Минулого року світ усе більше просунувся в розвитку. Колишній російський підданий Андрій Гейм отримав Нобелівську премію за винахід графену – нового матеріалу що являє собою шар вуглецю товщиною аж в один атом. Запрацював андронний колайдер. Американський генетик Крейг Вінтер створив перший штучний організм. Американські біологи виростили першу штучну легеню, поки що – щурячу. Науковці НАСА знайшли бактерію в білках якої фосфор замінений миш’яком. Американські науковці з допомогою автоматичної обсерваторії «Хаббл» (що крутиться на навколоземні орбіті) здобули нові дані про темну матерію. Крок мікросхеми перевалив за 32 нанометри і завдяки графену загрожує впасти нижче 10 нм.  
 
Компанія Apple презентувала випуск планшетника iPad. Було презентовано Word Expo 2010. Було прокладено останній відрізок найдовшого в світі (57 км) тунелю Готтард в Альпах. Продовжують вдосконалюватися технології гібридних автомобілів,електромобілів та видобутку сланцевого газу.
 
А ми?
 
А ми здійснили заповітну мрію тої частини країни для якої синонімами є «істина» і «новини ОРТ» – ми стали ближчими до росіян. З усіма їхніми терактами, аваріями на шахтах та Саяно-Шушенських ГЕСах, лісовими пожежами (вартістю у 60 000 російських душ), бійками російських нацистів з кавказькими, липовим іномістом у Сколково та Ё-мобілем, що під час презентації завівся з третього разу і проїхав лише півметра.
 
А ще – ми здобули багаторівневу олігархічну структуру, через яку нині усі країна працює лише на три групи – «сім’я Януковича», «Юра Єнакієвський» та «Ринат Ахметов». Поруч із ними відгризає свої шматочки група Фірташа, як подяку за щире фінансування під час виборів. Десь там потрошки відгризають й інші олігархи, на кшталт Коломойського, Пінчука, Ярославського, тощо. Іншими словами нині все що в Україні працює, крутиться, заробляє, вигадує, ходить, пливає та літає має працювати тільки на збагачення обмеженого кола людей. Суспільство повільно але невідворотно перебудовується на подобу величезного заводу де кожен працівник отримує свою пайку відповідно до місця яке він займає, в обмін на роботу та принаймні зовнішню лояльність.
 
А чого там? Подібна система «олігархічного соціалізму» багатьох хто читає ці рядки певно навіть вдовольнить. Ходиш собі на гарантовану роботу, маєш гарантовану пайку, зорі з неба не ловиш, проте жити можна. Все як на заводі. Гарно? Може. От тільки iPad в такій системі не створять. І рівень життя до Європейського навряд чи дотягнуть. Проте – стабільно. Рівно до тих пір поки стабільність внутрішню не хитне нестабільність зовнішня у вигляді чергової економічної кризи або падіння цін на російські вуглеводні. Від чого як і від гопника у підворітні, не гарантований жоден.
 
І не треба сліз. Чимало країн живе так само. От Конго наприклад, або Замбія. Видобувають тамтешні громадяни сировину за технологією початку 20–го сторіччя (тобто відколи європейські колонізатори їх покинули) та продають на Захід через офшорні фірми. Виручку еліта країн залишає в офшорах, аби небідно жити на Заході. Бо власне в Конго чи Замбії їхня еліта не живе – вона там працює. Жити вона воліє там де тепло і фрукти.
 
А населенню регулярно говорять що всі біди через те що клятий захід їх не любить, бо колись він їх колонізував і нині мріє про те саме. Той самий Захід де живуть еліти цих країн. Той самий Захід де на думку нардепу Бондаренко Західна школа журналістики створена для того аби розкласти нашу чудову проросійську країну. Той самий Захід, який на думку нардепу Богословської руками Нобелівського комітету вручив премію китайському дисиденту бо такі геополітичні інтереси США.
 
Вам таке подобається? Мені – ні. Особисто я набагато кращої думки про свою країну, аби бажати їй долі Конго. А отже очевидно що рано чи пізно цей режим доведеться валити. І буде це ой як не просто. В розмові з багатьма своїми знайомими які виходили на акції непокори у 2004-му і не виходять зараз я чув один й той самий убивчий аргумент: моторошно виходити. У 2004 всі акції нагадували гру, а нині можуть і кийком пригостити і 15 дів впаяти. А ще одна поширена думка – тут життя вже не буде, тож треба негайно їхати треба туди де тепло і фрукти. Не потрібно ілюзій – здолати цю владу буде непросто. Для цього треба самої дрібнички – повернути довіру виборців на рівні регіону (бажано – якогось певного), поступово опанувати своєю політичною силою більшість регіонів країни (бажано не менше 2/3) і проводити таку кадрову політику аби не пустити в партійні лави мікроби корупції та коросту «тушкування». І працювати. Довго, наполегливо на рівні певного міста чи району. Тільки так можна повернути довіру більшості виборців. Бо не маючи підтримки більшості – марно сподіватися на перемогу на виборах. Влада не віддасть перемогу просто так за результатами виборів – нині це вже очевидно. Отже – знадобиться новий Майдан, а можливо – набагато більше. Багатьом громадянам напередодні цієї боротьби доведеться зробити вибір. Або життя тут – складне, несите і аж надто виснажливе, або – виїхати на Захід і знайти своїм талантам набагато краще застосування.
 
Чи є мотив здатний змусити їх залишитися? Я знаю – є така мотивація.
 
Але не варто забувати – здолати владу це ще не кінець справи. Мало привести до влади силу яка «крастиме менше за нинішню». Бюджет країни нині розкрадається настільки, що відкат по будівництвам за державними тендерами нині коливається між 1/3 і 2/3 від суми тендеру. Поцікавтеся скільки кілометрів доріг проклала держава минулого року? Потім проїдьтеся по тих дорогах. Поцікавтеся скільки вони коштують у середньому. А потім спитайте розцінки за прокладання дороги до дачі в будь-якій будівельній фірмі. Результат вас вразить. Ба-більше. На думку західних експертів нинішні будівельні потужності всієї держави Україна приблизно дорівнюють потужностям одної крупної західної будівельної компанії.  Іншими словами будівельна галузь України просто не встигає виконувати весь обсяг потрібних робіт. Чому? Ну тому що по-перше доступ до будівництва мають тільки «свої» фірми. Тому що роботи вони виконують згідно вищенаведених відкатів, плюс – виручка від роботи на користь «конкретних пацанів».
Як результат – шалене зношення нині шляхів, майна ЖКХ, електрогосподарства та водогонів іще совецьких часів побудування.
 
Де брати гроші на відновлення інфраструктури країни? Відповідь одна – потрібно аби чиновники витрачали бюджетні кошти строго за призначенням. Для цього потрібні масові і вкрай жорстокі репресії на всіх рівнях виконавчої влади. Треба садити не тремтячою рукою і не перейматися так званим «моральним боком» питання. Для крадія є тільки один моральний бік – грати. А що толку посадити одних крадіїв, аби самим зайняти їхні місця?
 
І взагалі чи існує мотив здатний змусити людей не красти бюджетні кошти в ім’я розквіту власної країни? Я знаю – є така мотивація.
 
Але цього мало. Корумповані силові органи не здатні вчинити держкрадіям 37-й рік просто тому, що садити вони звикли не тих хто винний, а тих хто не зміг відкупитися. Решта ж виходить на волю зі свистом через «відсутність складу злочину» або «відсутність вагомих доказів». Те саме стосується судів. Нинішні наші суди вже настільки дискредитували себе, що навіть якщо вони виноситимуть справді чесні вироки їм ніхто не повірить. Потрібні судові процеси над суддями. Потрібна тотальна чистка усіх силових відомств. Аж тут виникає доречне питання. А хто власне зможе провести чистку краще за професійних силовиків? І де взяти силовиків, здатних садити і не брати?
 
А існує мотив зданий змусити силовика працювати за законом і не плямити своєї честі хабарями? Я знаю – є така мотивація.
 
Наведення порядку у державі і встановлення диктатури закону – дуже позитивний крок. Практика показує – там де держава гарантує чітку роботу закону – інвестиції притікають рікою. Там починає квітнути бізнес. Там з’являються робочі місця.
 
Але навести лад у державі – того мало. Потрібно буде негайно починати працювати над освітою. Країні потрібно багато грамотних досвідчених інженерів, менеджерів, науковців, вчителів, тощо. В державі де все робиться за законом на кожного менеджера чи інженера накладається чимала відповідальність. Отже – він мусить як мінімум знати існуючі закони та свою професію аби правильно їх узгоджувати. Знадобиться чимало викладацьких кадрів, здатних підготувати нову верству технічної наукової та гуманітарної інтелігенції. Доведеться попрацювати вже існуючим спеціалістам. А на додачу до цього треба буде створити умови за яких підготувати нові кадри змогли б допомогти представники нашої діаспора з країн Заходу, у першу чергу – Канади і США. Цілком зрозуміло, що багатьох з молодих підготовлених за міжнародними стандартами спеціалістів покличуть працювати на Захід у той час коли їхні руки та знання будуть потрібні в Україні.
 
Чи є мотив здатний змусити їх залишитися? А чи є мотив здатний змусити шанованого професора з Університету Іллінойсу покинути світлий кабінет і затишне бунгало, аби поїхати скажено працювати на батьківщину своїх предків? Я знаю – є така мотивація.
 
Але ж існує ще одна перешкода. Вже зараз ми маємо співгромадян, які вважають Україну штучним утворенням, українців – історичним непорозумінням, і мріють в снах як над Києвом, Львовом та Полтавою замайорить російський триколор. Тепер уявіть що партія їхніх вподобанців опиниться в опозиції. Уявіть що їхні спонсори раптом зазнають атак податкової та карного розшуку. Уявіть що їхні лави шалено поповняться викинутими зі служби за хабарі ментами та спійманими на відкатах чинушами. Уявіть що всі відомі нам нині Бузини, Чаленки, Корнілови та Бондаренки з натхненням почнуть агітувати цих гавриків на хрестовий похід проти влади. Уявіть що грошей їм миттю підкине Росія. Додайте до цього що Росія зову розгорне шалену антиукраїнську пропаганду на своєму телебаченні та таки перекриє Україні газ, що миттю відіб’ється на життєвому рівні усіх українців незалежно від боку прихильності.
 
Що ви робитимете з такою силою? Няньчитиметесь з ними за законами демократії, аби вони вам ставили дрючки у колеса скрізь де тільки можна і за п’ять років знову повернулися на владу? Тоді заради чого взагалі город городити?
 
Треба збагнути раз і назавжди, Україні шалено не пощастило із сусідами. Нам не вдасться побудувати такого собі «тихого й затишного капіталізму» на кшталт Чехії, просто тому що східний сусід Чехії – це Україна. А східний сусід України – це Росія. Не можна будувати демократію, маючи у сусідах Чингізхана. Живучі через кордон із сусідом що вважає кордон між вами тимчасовим непорозумінням, сподіватися можна лише на два шляхи – або перетворитися на його колонію, або – розтрощити йому рило так аби більше не совався. Немає непереможних Імперій. Монголи зламали зуби об спільне військо литовських лицарів та київської шляхти під Синіми Водами. Совецька імперія вмилася мізкою у Фінляндії. Гопник сильний тільки допоки ти його боїшся. Не боятися і грамотно розраховувати сили – і перемога ходитиме за тобою коханкою.
 
То що ж робити тоді з такою опозицією, яка (до речі) з приводу і без приводу волатиме: «Ми з вами одної крові»? А те саме робити, що зробив зі своєї опозицією в Грузії Саакашвілі. Той самий «до мозку кісток європеєць» який не побоявся ані заливати опозиціонерів крижаною водою на морозі, ані розмазати мітинг опозиції по асфальту 5 листопаду 2005 року, ані садити аж надто завзятих опозиціонерів, ані закрити опозиційний канал «Імеді», ані перекрити віщання на Грузію російського ТБ. Зробивши усе це команда Саакашвілі втратила «демократичну» цноту. Проте – провела масштабні реформи  в країні. Практика показує, мета часто-густо виправдовує засоби.
 
У 2003 році в Тбілісі не було світла, містом пленталися вуличні банди, а міліція кришувала наркоторговців. Нині за індексом простоти ведення бізнесу Світового банку Грузія знаходиться на 11-му місці в світі, в той час як Росія – на 120-му, а Україна – на 142-му.
 
А є мотив який надихне одну частину країни змусити іншу частину країни заткнутися і коритися своїм правилам? Я знаю – є така мотивація.
 
Варто збагнути, вибору наразі ми не маємо. Країна повільно випрацьовує останні запаси міцкості своєї інфраструктури побудованої ще за совка і ніяких масштабних інвестицій в її оновлення ніхто не робить. Псування доріг, будинків, водогонів та електрогосподарства – це ще один чинник за яким ми все сильніше наближаємося до тотальної «конголегізації».
 
Тож вибору наразі в України нема. Або – шлях на тотальну модернізацію шляхом самих неспортивних методів, або – ласкаво просимо до щасливого Конго.
 
Яка ж партія ладна взяти на себе таку місію? Кому вірити, якщо усі брешуть? Спаситель в таких випадках заповідав – судіть їх по справах їхніх. Гадаю треба шукати партію яка вже зараз на всю душу щиру працює в регіонах і яка ще не забруднила себе корупційними скандалами.
 
Чи є мотив здатний змусити громадян відкинути примарні ілюзії та обрати для своєї країни шлях диктатури закону, безжального покарання крадіїв та корупціонерів, жорстокого реформування силових відомств і як наслідок – шлях модернізації? Чи є мотив здатний людей піти на такі жертви? Я вірю – є така мотивація.
 

Дмитро Калинчук
© Дракон [03.01.2011] | Переглядів: 6509

2 3 4 5
 Рейтинг: 37.8/63

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Увійти через Facebook



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Вхід через Facebook