Є в мене один партнер, який у лихі 90-і що називається «крутив лохотрон», але після кількох енергійних розборок з рекетом та після (особливо) народження доньки наглухо зав’язав і став респектабельним бізнесменом. Нещодавно цей партнер промовив в розмові цікаву фразу, мовляв нинішньому поколінню лохотронщиків знову є робота – лох підріс. Себто – виросло покоління яке не пам’ятає лохотронної епопеї 90-х і тому легко купляється на самі примітивні афери. На мої питання що він мовляв має на увазі, ігрові автомати, інтернет-ігри, банківські кредити чи паєві інвестиційні фонди, партнер мрійливо промовив: «Бери вище».
 
В його правоті я переконуюсь останнім щоразу коли спілкуюся з шанувальниками БЮТ. Так само як свого часу акціонери МММ симпатики БЮТ примудряються не помічати очевидних речей, водночас гіпнотизуючи себе мантрою: «а насправді Вона гарна!» Власне мені чхати на подальшу долю БЮТ, бо нічого гарного у майбутньому я йому віщувати не зможу навіть якби схотів. Складно передбачати щось певне для політичної сили яка каже одне, а робить інше. Аж так сталося, що після перебігання чверті фракції БЮТ у тушки, масового створення ПРиБЮТів в обласних і районних радах та провалених місцевих виборів у Центральній Україні, БЮТ вдався до своєї найулюбленішої гри – шукати крайнього. А оскільки в той самий час коли БЮТ пролетів на виборах як фанера над Парижем, інша політична сила – ВО «Свобода» опанувала три облради і значно покращила свій результат у цілому по країні, саме «Свобода» була обрана «у винні».
 
Як наслідок нині кожен пересічний БЮТівець знає, у ПРиБЮТах в райрадах і в безладі в місцевих осередках БЮТ на місцях винні вони – підступні тягнибокери. Пересічний симпатик БЮТ не має жодного конкретного доказу підтримки Свободи регіоналами – тільки чутки, плітки та чиїсь бездоказові балачки. Водночас симпатик БЮТ й близько не помічає очевидних фактів співпраці БЮТ з ПР. Симпатику БЮТ це не потрібно. Навіщо йому про щось думати? Він – вірить!
 
Реінкарнація княгині Юлії.
Насправді рецепт успіху «Свободи» на місцевих виборах простий до примітивності. Наглядачі на кожній конкретній дільниці. Наглядачі на ТВК, які чекають на прибуття протоколів з дільниць. Заздалегідь проведена робота з суддями яких щиро і дуже якісно попрохали… просто виконати закон. І ще – організована впоряджена організація яка готова працювати на вборах від світання до смеркання виключно за ідею, а коли треба – ще й тягти до організації свої-кровні.
 
Віра у перетворення свого життя на краще – велика сила. Керманичами БЮТ має бути це відомо як нікому. Саме так у 2004 кувалася перемога кандидата к президенти Ющенка. Ба-більше, керівництво «Свободи» не просто не приховує цієї технології – воно ще й відверто обговорювало її нюанси на нещодавньому з’їзді організації. Тож головна проблема БЮТ, через яку він не здобув перемоги на місцевих виборах – повне остаточне розкладення місцевих організацій, і члени комісій які згодні працювати тільки за гроші. А той хто працює тільки за гроші – легко перепродається.
 
Що світить БЮТ в таких умовах? Не кортить балакати про сумне. Але навіть припустимо що ЮВТ на наступних виборах стане президентом України. Можливо таке в одному єдиному випадкові – український виборець настільки розчарується в чинній владі що радісно віддасть більшість голосів за ЮВТ. А регіонали в свою чергу підуть у багатоденний запій, не перекупатимуть членів виборчих комісій від БЮТ і легко приймуть результат виборів. Спробуймо помріяти що тоді буде?
 
В першу чергу про приємне – Фірташ негайно емігрує на іншу планету. Правда москалі залишаться як були. Отже пані Юлії терміново треба буде знову зустрітися з Путіним і знову укласти історичну угоду про поставки газу в Україну і через Україну – у Європу. Проте миру й злагоди в стосунках з кацапами не буде й близько, прихід на владу «бандерівки Тимошенко» стане чудовим громовідводом від внутрішніх проблем Росії. В з огляду на можливі подальші сутички російських нацистів з кавказькими аж до повного розвалу Росії, шоу «новорічний газават Україні» знову повернеться на екрани. Пересічному українцеві знову доведеться зустрічати Новий рік під страшилки як він замерзатиме без російського газу. Відповідних інформаційних атак проти Росії президент Тимошенко не проводитиме – не можна кривдити друга Володю.
 
Буряки, Васадзе та інші Губські нині виключені з фракції БЮТ. Проте зроблено це було явно проти волі самої ЮВТ, а напередодні виборів знадобляться неабиякі гроші. Нагадую, пересічний БЮТівець в комісіях за ідею не працює, за відсутністю в БЮТі ідеї як такої. Тож після опанування Юлією Тимошенко посади президента, варто очікувати опанування одним Буряком Ощадбанку, другим Буряком – податкової (який де – оберіть самі). Володіння Жеваго приростатимуть новими заводами вкраденими чесно по-рейдерськи, а Дике Поле в Україні (себто поки що безгоспні землі) повільно витіснятимуться все збільшуючимися вшир Губськими Латифундіями. Виключно через турботу про водіїв приймуть закон яким буде заборонено ввезення в Україну вживаних іномарок, при чому тут Васадзе? Складно сказати чи постраждає від діяльності ЮВТ Коломойський, а от Пінчук не постраждає точно. У нього ж відкрита компанія, він багаторічний учасник Давосів, тож реприватизація майна Пінчука викличе обурення Заходу. А з Заходом сперечатися не можна, ми ж за Євроінтеграцію, правда?
 
Так само тихо-мирно себе почуватиме Ринат Ахметов, а через нього – Колесніков, Клюєв тощо. Від влади їх звичайно усунуть, але їм і так є чим зайнятися. Південний Схід нагадуватиме роздмуханий мурашник. З інтервалом в тиждень телеканали демонструватимуть масові мітинги у Донецьку, Одесі, Криму та Харкові де постійно спалюватимуть ляльку Тимошенко то в нацистській, то у бандерівській уніформі. Бідні мешканці тих міст навіть досі не здогадуються що «Свободу» насправді фінансувала їхня любима ПР. А розганяти мирні мітинги хай навіть з гаслами «привєт російской десантурє» і «Россія окупіруй нас, пожалуста» Тимошенко не стане. Все ж таки не бацька і не Тягнибок якийсь там. Хіба можна мирні демонстрації розганяти? Чай демократію будуймо, у Європу пхнемося.
 
Генпрокурором України стане Тетяна Корнякова – особистий друг Тимошенко в Генпрокуратурі. Але ж от біда – всі намагання влади засадити Януковича та Ющенка щоразу провалюються. Слідаки розводять руками – немає складу злочину і сором’язливо посміхаються коли їх питають, на чому ти мовляв приїхав, на бехє? Та ти ж вчора ще на Форді був!  Те саме лихо відбувається в керованому Турчиновим СБУ. Те саме – в МВС. Преса вже на юшку зійшла наводячи численні докази корупції в середині силових відомств. Відомства явно потребують негайної чистки. Аж от лихо – керівництво відомств щоразу відкладає чистку на невизначений термін. Чи-то через складності чи то через будівництво новенької садибки…
 
Юлія Володимирівна виглядає втомленою. Клята преса не дає спокою. Знову Шкиль збив людину. Знову Яценко чудить у тендерній палаті. Знову Олександр Бакунець зі своєю бандою чорних рейдерів у Донецьку виселив з квартир цілий мікрорайон. Знову преса глузує з сексуальної орієнтації Уколова. І всіх треба відмазувати, ну просто всіх. А це так складно робити, коли з телеків щодня верзеш про диктатуру закону та порядку.
 
Проте є дві хороші новини.  Житомирський депутат БЮТ Олег Черпицький тепер сидить у Раді – і між засіданнями звично трощить пики редакторам газет. А Олег Тягнибок сидить у Львові під підпискою про невиїзд за «зазіхання на соборність України». Це дещо поліпшує настрій. Тобто посадити треба було Януковича з Ющенком, але ж кляті обставини… І так складно говорити на Сході одне, а на Заході інше. Захід хоче до Європи. Схід хоче до Росії (не реальної, а варіанті передач НТВ). І треба сказати кожному саме те що він хоче почути. А це складно робити коли тобі насправді вже ніхто не вірить.
 
І тільки вірні симпатики щоразу доводять місту й світу: «Юлі заважають працювати!» Але самих симпатиків для перемоги на виборах явно бракує. А організації на місцях виставляють ультиматум заявляючи що $5000 для члена комісії – копійки….
 
Він злобний страшний Тягнибок…
Вельмишановний OlegF дозолили собі посміятися над смолоскипною ходою на честь дня народження Степана Бандери. Воно й не дивно – після маршу на день створення УПА який зібрав біля 8 000 осіб, смолоскипова хода збере теж чимало народу. БЮТу який навіть в момент арешту свого лідера не може зібрати мітинг чисельністю більше тисячі людей від таких успіхів «Свободи» варто негайно згризти лікті до самих пліч. Тож звідти і їхнє глузування, імпотенту властиво сміятися над розпустою-сусідом, приховуючи власну болісну заздрість.
 
Їх не дарма чіпляє те що Тягнибок збирає багато чисельні мітинги. Керманичі БЮТ чудово розуміють що Тягнибок у такий примітивний спосіб побільшує чисельність своїх прибічників. На тлі безлюдних мітингів БЮТ-кроликфроту-першихнепрохідних, колона прихильників «Свободи» в пересічної людини викликає захоплення. Ну нарешті! Ці хлопці хочуть щось змінити! Вони готові боротися!
 
Численні марші. Технологія агітації «з рук до рук». Відвідування всіх телеефірів де тільки можна. Певна скандальність та нахабність. В поєднанні ці способи здатні розширювати коло прихильників «Свободи» до безмежності. Потенційно виборцем «Свободи» може стати кожен українець, а це 78% населення країни. Але насправді вже зараз я знаю кількох етнічних росіян які підтримують «Свободу». Чому? А тому що «Свобода» на сьогодні не влипла в жоден корупційний чи кримінальний скандал. Зрозуміло що таке статися може – люди завжди лишаються людьми. Але систему характеризує не помилка, а реакція на помилку. З одного боку нардепи-тушки яких виключають з фракції БЮТ після другого голосування за Податковий кодекс. З іншого – ВО «Свобода» яка розпускає Харківську та Луганську організації через те що організації починають явно дурити центральне керівництво і співпрацювати з владою. Оцініть різницю.
 
Імідж «партії що не бере» додасть «Свободі» чимало голосів. Але немає сенсу боротися за центральну владу якщо ти не опанував регіони. Наразі «Свобода» діє правильно – вона опанувала три облради і на відміну від БЮТ не пішла на співпрацю з владою. Наступний крок – парламентські вибори і розширення електоральної бази. Поспішати «Свободі» нема куди – працювати треба ретельно але обережно.
 
Аж відколи «Свобода» пройде в парламент їй доведеться стати серйозним гравцем. Себто – регіонали (які нині явно не сприймають «Свободу» всерйоз) почнуть пресувати її «по-дорослому». Отут і має себе проявити внутрішня спаяність «Свободи». Протистояти «регіоналам» доведеться на всіх рівнях – місцевих рад, виконавчої влади, силовиків, вулиці, тощо. Регіонали не схочуть дати «Свободі» опанувати більшість «регіонів» і взяти більшість у парламенті. Саме тут почнеться реальна боротьба із застосуванням усіх можливих засобів. Вінцем протистояння мають стати президентські вибори. Дорогу здолає ідучий.
 
Далі варіантів розвитку може бути два – поганий і дуже поганий. Поганий варіант – «Свобода» таки заходиться виконати свою програму. Поганий він тому що чимало наших громадян (а можливо і автор цих рядків) ревом завиють від  наведення порядку від «Свободи». Взагалі якщо прочитати програму «Свободи» і порівняти її з програмою кандидату в президента Саакашвілі у 2004 році ми поачимо чимало спільного. В першу чергу таке: «Запровадити в кримінальному законодавстві принцип "чим вища державна посада, тим вищий рівень відповідальності за скоєний злочин"». Грузини це зробили. Результати – разючі. Іще один цікавий пункт: «Оприлюднити списки агентів КҐБ СССР, які перебували або перебувають на державній службі в Україні та інших суспільно значущих посадах» та «Встановити обов'язкову перевірку держслужбовців та кандидатів на виборні посади з допомогою поліграфа ("детектора брехні") на причетність до корупційних дій, співпраці з іноземними спецслужбами та подвійного громадянства». Цей простий захід у Грузії, викликав істерику у Москві. Не дивно – раптом виявилося що в оточені президента Шеварнадзе працювало кілька колишніх агентів КДБ. А «гебйо» як відомо колишнім не буває, тож у Москву інформація потрапляла своєчасно. А осіб що співпрацювали з іноземними спецслужбами (одної північної країни) грузини відловлюють ще й досі.
 
Якщо усю програму «Свободи» звести до простого, звучить все так – вони обіцяють закрутити гайки. І це державі нині просто потрібно. Приклад тої самої Грузії свідчить – реформа МВС проведена Вано Мерабішвілі не тільки навела порядок на вулицях але й позитивно відбилася на економіці країни. У держустановах раптом перестали брати. Як наслідок – запрацювали закони. Держава в якій силовики всерйоз стежать за дотриманням законів зразу стає нечувано привабливою для інвестора. Все подальше – справа техніки.
 
Але варто зважити ще на один украй неприємний досвід Грузії. Всі реформи Михайла Саакашвілі наскочили на шалений опір з боку опозиції фінансованої на гроші Бадрі Патаркацишвілі (їхній Ахметов). Головне звинувачення яке висував Бадрі проти президента Міхо – Міхо порушує закони демократії. А Саакашвілі гарно усвідомив просте правило – за законами демократії перемогти плутократів, корупціонерів та олігархів – нереально. Просто тому що зібрати натовп невдоволених завжди легше ніж поліпшити інвестиційну привабливість держави. Отже – прийдеться йти на низку непопулярних кроків аж до розмазування по асфальту мітингів під триоклорами силами спецназу, та так що білоруський батька здаватиметься гуманістом. Треба буде багатьох садити. Без жалю і твердою рукою. Крав державні кошти – сиди, зливав державну інформацію Москві чи Варшаві – сиди. Закон як відомо сильний не жорстокістю, а невідворотністю покарання.
 
На цьому шляху Олега Тягнибока може переслідувати два негаразди. Перший – це корупція. Варто «Свободі» пустити в свої лави цю гидоту – їй каюк. Другий – незавершеність дій. Нинішні опозиціонери з БЮТ свого часу не посадили крадіїв з кучмістської влади. Тепер колишні кучмістські чиновники садять БЮТівців. На війні – як на війні.
 
Це все – був поганий варіант. А є ще дуже поганий варіант – «Свобода» не почне виконувати свої обіцянки. Тоді – читай те що я вище писав про Тимошенко, або згадайте часи Ющенка. Нічого кращого «Свобода» в цьому разі не зробить. Навіть українську мову скрізь втілити вона не зможе. Корупція в таких випадках ламає будь-які плани. Так що або пан – або пропав. Третього не дано.
 
В будь-якому разі життя не припиниться. Рано чи пізно Україна дочекається команди, яка наведе порядок в країні і поведе її до світу відкритого суспільства. Якщо це буде не Тягнибок – буде хтось інший.
 
Доба націоналістів.
«Народ що не має власної самосвідомості це гній на якому виростають інші народи!» Автором цієї фрази був прем’єр-міністр Росії Петро Столипін і він знав про що писав. Не дивно що Москва через своїх ставлеників Табачника та Хорошковського свій головний удар спрямовує саме по українській самосвідомості – мові, культурі, історії. В Москві чудово розуміють, якщо дати розквітнути в Україні українському націоналізму – з Україною доведеться мати справу таки як з самостійною державою, а для Росії це катастрофа самосвідомості. Проте див не буває – хорошим для всіх буває тільки червонець. Людині і державі це не під силу.
 
Скільки існуватиме на ринку фірма яка намагається дружити з усіма конкурентами? Відповідь – кілька днів, бо її миттю з’їдять. А яка фірма на ринку найбільш успішна? Та яка проводить найбільш нахабну та амбіційну маркетингову політику.
 
Колега OlegF закидає націоналістам життя в системі координат «свій-чужий», роз’яснення проблем пошуками ворогів та прагнення до перемоги над ними. Все так – це нормальний світогляд людини яка живе на війні. А інформаційна світоглядна війна проти українців ведеться з моменту перемоги Помаранчевої революції. Ті хто паплюжать нашу державу у тому числі на цьому порталі, керуються якоюсь іншою логікою, чи такою самою? Отже, або вони – або ми.
 
Діяльність Табачника, Колесніченка, Солдатенка, та інших Хорошковських починає становити пряму загрозу існуванню українців як нації. Русифікація українців не припиняється ні на день, а все що нам можуть запропонувати рускоязичсниє то опікуватися своїми потребами самим. Мовляв ви створіть класні книжки, фільми, комікси, пісні, та станьте конкурентнішими з російським продуктом і буде вам щастя. Себто на російський продукт працює вся міць Газпрому а тепер ще й української казни, а українець мусить своїми потребами опікуватися сам? А якого це? Взагалі то українці складають 78% населення цієї країни. На кожні п’ять наших співгромадян, четверо – українці. Нині ці четверо мусять робити те чого хоче той один, через толерантність. А може варто тому одному проявити толерантність і заговорити українською? Здається так буде логічніше.
 
Я дихаю – значить я живу. Я українець – значить у мене є національні культурні потреби. Я живу в країні яка називається Україна і хочу аби вона нарешті всерйоз зайнялася розвитком культури українців, а не тільки бюджети пиляла. У нас існує чинна владна партія яка позиціонує себе як захисника рускоязичних. І захист прав рускоязичних – то прояв демократії. А захист прав україномовних – то шовінізм і ксенофобія, хіба не так? Абсурд!
 
Якщо наша країна претендує на демократію, значить рускоязичний мусить розуміти що існує політична організація яка не дозволить їм русифікувати нашу молодь і нищіти наш культуру аби тільки їм-солодким зручніше було. А отже якщо рускоязичниє нині НЕ вимагають усунення Табачника – мають бути морально готові до приходу на владу націоналістів і до тотальної українізації. Як айкнеться – так і відгукнеться.
 
І не треба здіймати лемент що сепаратистські гасла Донбасу і Криму то прояв демократизму, а заклики націоналістів до встановлення справді української влади – зазіхання на соборність країни. Гидота яка посягає на територіальну цілісність країни має затямити раз і назавжди – сепаратизм то злочин, а на Вінницьких копальнях граніту ще ніколи не бракувало. Чого рубати за гратами – знайдеться.
 
Українцям треба припинити відчувати себе жертвами. Треба вминкнути почуття національного егоцентризму. Треба позбутися зайвої толерантності просто тому що ані ляхи, ані турки, ані москалі в ставленні до нас керуються не толерантністю, а зовсім іншими почуттями. Українець мусить бути сильним. Українець мусить бути успішним. Українець мусить бути дотепним і винахідливим. Українець мусить бути заможним. Українець мусить навчитися поважати в першу чергу себе у своїй державі. І тоді українці самі не помітять як їхнє життя почне ліпшати щодня більше.
 
Ми хочемо аби наша держава була для нас затишним чистим домом, а не занедбаним місцем проживання, як зараз. Ми хочемо аби держава виконувала свої прямі обов’язки – захищала своїх громадян і створювала їм умови для роботи. Ми хочемо аби наша держава опікувалася нашою національною культурою. Ми не хочемо чекати – ми ладні будувати свою державу зараз і власноруч.
 
Як казав гетьман Мазепа: «же през шаблі маймо права!»
 
Слава Україні!
 
Дмитро Калинчук