На сьогоднішній день ведеться квола дискусія на предмет реформування влади в державі і майже не розглядається аспект європейського досвіду місцевого самоврядування. Багата і довжелезна історія європейських країн, численні війни, революції та катаклізми наклали свій відбиток на формування конституцій і права в країнах Старого Світу. Хочу зосередити увагу на відсутності схожих акцентів державного будівництва з Новим Світом і президентської форми правління великої федерації  -Америки. Тому досвід старої Європи надто вже  близький нам по історії, території та духу. Наше прагнення до європейського парламентаризму зумовлено в першу чергу  багатою історією Магдебурзьського права на території тодішньої України.
      
      Розуміння простими громадянами суті процесу управління в суспільстві, а також добровільна участь в цьому процесі, в органах самоорганізації і органах місцевого самоврядування - це єдиний спосіб виховання нових лідерів і встановлення контролю над виконавчими органами влади в країні . Участь якомога більш широкого кола громадян в місцевому управлінні дозволить уникнути маніпуляцій з інформацією і ресурсами громади, які є надбанням  всього суспільства (фінанси, земля, нерухомість, комунальні підприємства). Формування органів місцевого самоврядування дозволить вирішити багато питань які ділять сходні країну навпіл, це мова, працевлаштування, соціальна адресна допомого тощо.  
  
      Участь всіх членів громади в управлінні - це один з головних моментів на шляху створення дієвого громадянського суспільства. Участь в місцевому управлінні дає якнайповнішу інформацію про події, що відбуваються, і про наявність ресурсів громади. Іде процес формування і виконання конкретних запитів громадянина та вирішення їх на нижчому рівні, рівні громади. Сьогодні ж, влада здійснюється  без участі народу, в обхід свідомості людей. Влада ізолює громадян від комунальної власності, громадяни отримують тільки частину інформації і не можуть контролювати дії влади.  Це приводить до безпрецедентних маніпуляцій над членами суспільства та їх майном.
 
      Сьогодні українське суспільство не просто терпить моральні і матеріальні збитки, а ще й знаходиться в стані стагнації. Цей варіант реалізується і на глобальному, і на державному, і на місцевому  рівнях. Це робиться через людей, у яких переважає демонічний строй психіки. Демонізм визнає лише себе, вимагає бездумного підпорядкування, породжує самі різні форми придушення оточення, щоб мати владу. Якщо говорити про киян, то вони спостерігають демонізм на всіх рівнях влади.
Першочергове придушення демократичних свобод сталося за відміну райрад і відміну виборів у Києві. Вибудувана президентська вертикаль влади столиці спотворює всі принципи місцевого самоврядування. Кияни не мають ніякого впливу на місцеву владу.
 
       Відсутність будь-якого діалогу між владою і киянами є однією з причин гальмування розвитку місцевого самоврядування в столиці. Київська громада повністю відсторонена не тільки від участі в управлінні справами в місті, а й навіть не має інформації щодо прийнятих рішень. Одноосібну владу тримає  Голова міськадміністрації призначає мий Президентом. Функції мера знівельовані, а сам мер, як кажуть провладні не «прі дєлах».
 
       Місцеве самоврядування, як суспільний інститут, повинен спиратися на населення столиці   і мати у нього належну підтримку. А існуючої, на прикладі Києва, провладною, так званої «системі» місцевого самоврядування не потрібне суспільство, щоб воно втручалося в справи розподілу майна, землі, коштів. І це сама велика небезпека для держави і суспільства в цілому. Якщо терміново не змінимо систему формування представницької влади, не знайдемо шляхів до створення структур та реалізації механізмів громадянського суспільства, ми остаточно втратимо вплив народу на владу. Тому потрібна концептуально інша модель  управління державою, з низу - від місцевого самоврядування ( від села і міст), до гори - до державної влади. Розвиток місцевого самоврядування сприятиме появі реальних нових лідерів, що оздоровить суспільство, а також укріпить соборність України, оскільки простим людям ділити нема чого. Спільні потреби кожної громади об’єднають країну за рахунок єдності проблем місцевих громад, наприклад, у вирішенні на законодавчому рівні, а різні територіальні, етнічні, місцеві проблеми само вирішаться на рівні громад.
 
        На жаль, ідея місцевого самоврядування не стала у свідомості пересічних громадян важливою цінністю, втрата якої вплинула б на їх повсякденне життя, цінністю, за яку варто боротися. Тобто, українське місцеве самоврядування за, майже, 20 років не створило соціальної бази свого існування, не спромоглося заручитися широкою масовою підтримкою і визнанням. Деякі позитивні приклади створення ОСББ не мають масової системності в країні, не мають державної  підтримки, люди не розуміють реалій своєї влади, що лежить під ногами. А треба тільки нахилитись і підняти. Підняти на вищу щабель, на вищій рівень демократію в суспільстві за рахунок збільшення ролі місцевої громади.
 
         Сьогоднішній, існуючий стан справ в українському місцевому самоврядуванні, що має бути головною формою існування місцевої демократії, не може задовольнити ні суспільство в цілому. Цей стан  не відповідає як потребам внутрішнього розвитку України, так і її прагненням скористатися досягненнями та досвідом найбільш успішних країн Європи для власної розбудови через механізми інтеграції у світове співтовариство.  
      
        Впровадження дієвого місцевого самоврядування, як організаційно-правової форми існування місцевої демократії на сучасному етапі розвитку України є основним чинником становлення громадянського суспільства, локомотивом його становлення. Але не дуже сучасна влада не хоче бачити міць і самостійність місцевих громад, тому процес розбудови місцевого самоврядування затримується, інформація приховується, а час іде - на її користь.  
 
        Багато сучасних політичних сил і  насамперед опозиційних, звертають сьогодні увагу на рішення  питання самоорганізації громадян, але дуже б хотілось реального зрушення у розбудові місцевого самоврядування в країні, а то щось кожні вибори завершуються не виконаними обіцянками і всі лозунги політичних лідерів виявляються на кінець популістським. Тому є надія тільки на свої сили, на пересічених громадян, на народ, на нас з Вами.
 
         Ми ж так звемось – громадяни!
         Від слова – громада!
         А проти громади не попреш…
         Отож.