В Польщі аналітики розглядають Україну як буферну зону. Про це йдеться у звіті американського посла у Варшаві в Держдепартамент від грудня 2008 року, який оприлюднений на сайті Wikileaks.
 
"Польські аналітики сказали нам, що існування прозахідної буферної зони в Україні та Білорусі змістить Польщу з передової лінії з безапеляційною Росією", - сказано в документі (УП).
 
«Прозахідної», очевидно, треба розуміти - протиросійської. Тепер ясно як насправді читати абревіатуру ПРО - протиросійська оборона. І цією самою обороною – її передлінією, виявляється має бути Україна.
 
Отакого друга і адвоката в лиці Варшави має Київ. На словах припрошують до євроспільноти, обіцянки обіцяють, а на ділі - буферна зона. Тобто розмови про Україну та ЄС – суцільне лицемірство – політична технологія.
 
Невже
 
Поляки й досі перелякані росіянами. Поляків як гонорової нації більше не існує. На поверхні лишень великопольське чванство. Тваринний страх перед Росією заступає увесь їхній гонор?  
 
В усіх своїх діях поляки, на підсвідомому рівні, керуються цим страхом. Вони ненадійні союзники, бо - боягузи. Боягуз будь-якої миті готовий зрадити та зрадить усе й уся, рятуючи свою дупу. Геть усі їхні слова про любов і дружбу до українців - шепіт, а може точніше - шипіння підлої гадюки?
 
Польщі та Європі дійсно потрібна Україна. Дуже потрібна. Не як рівна серед рівних, але як живий щит від «безапеляційної Росії». Отак. Колись і у Польщі були лицарі, були та загули. Що тепер? Тепер лишень здатні за чужими спинами ховатися?
 
З іншої сторони
 
Причому тут поляки. Нормальні люди, як усі. Не кращі, але й не гірші від інших. Люблять свою країну, дбають про неї та, водночас, вчаться бути реалістами. Зрештою і бджоли живуть за рахунок квітів.
 
Ймовірніше, справа у тому, що бути "протиросійською обороною" вигідно декому у самій Україні. До слова - і декому в Росії. Інший порядок цифр. Ті ж гроші. Проте, вигляд збоку... Навіщо вступати в НАТО, якщо за це треба платити самим? Нащо нам Євросоюз, якщо для цього потрібно провести реальні реформи?
 
Знову ж таки, за цих обставин, Захід буде готовий раз у раз заплющувати очі на специфічність української "демократії". Хай поганенька, але ж "своя - прозахідна" (за прикладом Пакистану, або Саудівської Аравії). Натомість, вітчизняним можновладцям підійде будь-яке "заступництво", аби не заважали панувати.
 
Якщо так. Подібна оборудка поміж "прагматичними" євро-атлантичними чиновниками та новим українським "панством", особисто для мене - гидота.
 
Найсмішніше, з огляду на українське сьогодення, у сухому залишку - вибір за нами. Стати буфером - "європрезервативом", чи частиною цивілізованого світу. Лишається тільки зрозуміти: хто такі ми і чого насправді хочемо.
 
Україні ніхто не збирався та й не збирається допомагати. Ніхто - окрім нас самих. Вірно кажуть: Господи - врятуй мене від друзів, з ворогами сам справлюсь. Шануймося.
 
За нашу і вашу свободу?
 
Вадим Ак-Мурза, брат-близнюк
 
Фото: С. Далі. Алегорія весни, 1978 /art-on-web.ru