В Москві киргиза зарізали. Просто йшла собі спокійно група патріотично налаштованої молоді після прогулянки на Манежній, а тут, прямо на зустріч – киргиз. При тому, ще й живий. Ну, зарізали. Все ж день не даремно пройшов. Пішли собі далі. Вечір ще не закінчився, то ж можна ще десь посидіти в кафешці, попити кави під тиху музику і неквапливо побалакати про величне минуле і ще більш величне майбутнє могутньої імперії. Про ворогів, які оточують державу од віку її існування, про невдячних вчорашніх васалів; також про таку характерну національну рису, як доброта, яка заважає, сцуко, навести раз і назавжди порядок на Кавказі.
А можна просто хорошою компанією заспівати під гітару тих пісень, які так душевно співалися холодними вечорами біля вогню на озері з старовинною фінською назвою - Селігер.
Як все-таки добре, що хоч хтось дбає за наше майбутнє!
Спасибі тобі, Старший Брат!