Якби це була не стаття, а теле (або, хоча б радіо) передача, я б почав її з пісні. Може «Три окна», або « Над нашим домом целый год мела метель…». Ну, якось так…
 
Як кажуть «за вікном догорає епоха» і одним з виразників тієї (чи ще цієї) епохи, без усякого сумніву, є Андрєй Макарєвіч, який саме сьогодні святкує свій 57-й день народження.
 
«Машина времени» несподівано увірвалася на екрани телевізорів прямо з підпільних, майже заборонених, магнітофонних бобін у вісімдесят першому. Позаду був скандальний (завдяки групі «Аквариум») фестиваль в Тбілісі, де «Машина» зайняла перше місце (поділивши його з покійним нині Гунаром Грапсом) і замовчувати це явище влада вже не могла.
 
Вони з’явилися в телеекранах, зруйнувавши всі канони радянської естради. Вони були в джинсах, з довгим волоссям, з якимись «неуставними» шнурками на шиях. Пишу вони й розумію, що в пам’яті відклався лише Андрєй. Молодий, з афро на голові, з гітарою в руках.
 
Мій випускний проходив під маркою «Машины времени»: «Поворот», «Три окна», «Дом», «Марионетки» і т.д.
 
Це була чудова епоха, хоча б тому, що всі слухали «Машину», а не якусь тупу попсу, як зараз.
 
Але, в нещодавньому інтерв’ю Макарєвіч сказав, що він ні за яку винагороду не повернувся б в ті, «совкові» часи. І я його розумію. Я б теж не хотів повертатися в Радянський союз. Але згадати час, коли ми з друзями сиділи навколо магнітофона й слухали його нові (та й старі) пісні, все ж приємно.
 
В цьому була якась певна релігійність (ах, най пробачать мене ортодокси), певне сектантство. Слухати «Машину», знати «Машину», любити «Машину» було ознакою не лише доброго тону, але й ознакою певної обраності, приналежності до чогось більшого, ніж тупий совок.
 
Це була армія незгідних, і на чолі цієї армії, поряд з БГ й Майком, стояв Макар. Я не думаю, що він мав на меті вести нас кудись. Він просто співав пісні. Пісні, які ми любили й продовжуємо любити. Пісні, з якими ми росли, дорослішали, мужніли й, на жаль, з якими ми старіємо. «На жаль» відноситься до старіння, а не до пісень.
 
Хоча зі старінням (на жаль, на жаль), приходить мудрість (не до всіх, та все ж…), в душі ми залишаємося юними й молодими. Тими самими хлопцями й дівчатами, які співали тридцять з гаком років назад: «Сегодня самый лучший день, пусть реют флаги над полками. Сегодня самый лучший день – сегодня битва с дураками.»
 
З днем народження, Макар, і най рок-н-ролл пробачить мені цю фаміл’ярність.