Вийшли базарники на майдан, повоювали, чогось добились, чогось не досягли. Що б зробила розумна нація: проаналізувала факти, вивчила б досвід, зібрала б одержані плюси та почала мудрувати, що робити далі. Не те ми: і те не так, і те неправильно. Починаємо жувати та мордувати тих нещасних майданників. Чому не зробили всю роботу за всіх, чому обважують та обраховують покупців, чому торгують простроченим товаром?  Стоп, народ, і вчора, і сьогодні, і завтра ми будем жити своїм звичним грішним життям. У нас стільки накопичено лайна, що всіх можна закидати десятиметровим його шаром. Тому вимога мати ідеальних бійців, ідеальну технологію, досягати ідеальних результатів завжди веде до одного і того ж закінчення: до провалу, до поразки та капітуляції. Українці не реалісти, їх завжди тягне в гречку ідеально-мрійливих технологій, звідки вони завжди вистрибують з поразкою на все лице.
 
     Ми і зараз  звично впадаємо в свій блуд взаємопоборення.Щоб зайве не звинувачувати інших, потрібно використовувати принцип рівносильної, рівнонатягнутої вимогливості, тобто вимоги до всіх повинні бути рівносильні, справедливі. Коли вимоги до одних поблажливі, а до інших – надміру строгі, деформується весь порядок діяльності. Коли є рівносильна вимогливість внутрі учасників спільної справи, можна розраховувати на атмосферу довіри між учасниками, на віру в справедливість проголошених цілей спільної діяльності. Самий великий блуд – це коли від одних учасників вимагають неможливого, вимагають занадто багатого. Це неминуче приводить до свари внутрі команди, до розколу між учасниками спільної справи.
 
   Кожен з нас  несе себе як стратега, кожен легковажно виносить свій вердикт, що правильно, що неправильно, що грішне, що неправедне. А чому? Тому що немає справжньої, серйозної аналітики, не проявляються справжні стратеги. Це як в сімї, де немає батька, дитину виховує кожен зальотний до мами на вечір дядя, тобто толк від такого виховання зрозумілий. Відома наша хвороба: інтелектуальна еліта нації не виконує свої завдання, немає достатньо кваліфікованих авторитетів,  тому кожен з нас змушений кустарно, косо-криво для себе ті завдання виконувати: і ідеологію свою плекати і світогляд свій майструвати і стратегію життєву з пальця свого висмоктувати. Я вже писав, що якщо  немає живої державної української ідеології – кожен змушений ходити «з україною в серці».  Перевернута система всюди підсовує нам суцільні фальсифікати, тому  ми змушені самотужки вчитись, самотужки лікуватись, самотужки боротись за свої права. Зараз написав і задумався, чи вдалим висловом є поняття «самостійна Україна»?  Замість  самостійної України ми одержуємо "самих по собі" українців, тобто кинутих напризволяще українців, які, кожен в міру своїх маленьких здібностей, змушені віддуватись за свою велику-нездалу Україну. Живемо по принципу: від кожного – по його щирості,  кожному – по блату і кумівству. Інтелектуальна, духовна еліта повинна щодня супроводжувати життя своєї нації, давати кваліфіковану відповідь на всі основні, актуальні запитання громадського життя, формувати правильну громадську думку та підтримувати тонус державної, національної ідеології. Замість того, перевернута система запружує наші мізки калейдоскопом страхіть, хто де кого вбив, зарізав, згвалтував, де які аварії та інші нещастя.  Нас виховують в атмосфері рабської свідомості, а наші патрійоти раденькі, що їм деколи дозволяють вставити своїх пять дурненьких копійок в цей пекельний ідеологічний агрегат.
 
   Невже критикам не зрозуміло, що майдан-2 – це була така собі перша реприза протистояння як для громадянського суспільства, так і для влади. Це був економічний страйк підприємців, винесений на наше «лобне» місце. Прихильники продовження майданного банкету, ви хоч бачили, як легко знесли цей благенький майдан?Дитина на прогулянці може випросити в батьків пачку морозива, а ви вимагаєте, щоб та дитина потребувала собі ящик морозива. Пожалійте майданників, не заставляйте їх з»їсти по ящику морозива, вони і так намерзлися.  Всякий конфлікт – це гра, кожна сторона має свої козирі, на які і розраховує взяти свої взятки. Не можна по тупому думати, що чим більше виставиш вимог, тим більше одержиш взяток. Такі дурнуваті вимоги до майданників вказують на одне: ті, хто таке вимагає, самі практично ніколи не протестували і ніякого здорового глузду в собі не несуть.
 
      Якби у нас було велике, високе спільне національне надбання ( цінності, культура, технології, взірці для наслідування), народ спокійно дивився б наверх і милувався б  таким надбанням, повторюючи в своєму пересічному житті ці прекрасні, звеличені приклади. Однак, в нас так і не сформовано такого національного святилища, кожен українець вільно-невільно виявляється сам-на-сам з усіма своїми життєвими проблемами в «своїй хаті скраю». Українець усамітнений в своїй «хаті скраю» не тому, що йому так хочеться, що йому так подобається, а тому, що в центрі поселення українців – пустка, там лише жидівський шинок та замкнута церква. Українці так і не зібралися розбудувати центр свого національного буття, тому ми все тягнемо в свою хату скраю не так від жадібності, як від безвиході.
Відсутність розбудованого, визнаного центру національного буття створює постійну напругу в національному житті, яка виливається і в гіпертрофовану завидність всередині українців. Коли немає національних визнаних вождів, лідерів, авторитетів, то кожен виношує образ такого авторитету в собі. Оця тяганина, в кого образ кращий, і спричинює постійні приступи люті та завидності при проведенні спільних справ між українцями. Українська нація – це мурашник, який не вміє вибирати собі повноцінну матку.
 
   Оця домінанта халтурно-кустарних технологій в нашому національному житті робить українців легкими жертвами любих пройдисвітів та аферистів. Простий народ, не захищений крицею достойної, конкурентноздатної еліти, є готовим блюдом для любих загарбників.  Без сліз не прочитаєш оці післямайданні розборки : наробили на 5 копійок, а розсварились на цілу гривню. Хіба з такою армією можна розраховувати на успіх, на перемогу? Це не армія, це натовп різнонаправлених тіл.
 
Особливі риси майдану-2 відобразили ту деградацію народу, яка відбулась за 6 років після майдану-1:
- Зруйновані рештки цілісності народу, через постійну наругу над національною, державною ідеологією. Псевдопатріотична ідеологія епохи Юща розконсолідувала націю та народ на тривалий час;
- В умовах, коли загальнонаціональні цінності вбиті, вершиною консолідації стають цехові, професійні інтереси, а це зовсім не страшно для влади;
- Влада президента настільки велика, що стосунки з населенням його інтересують лише в іміджевому плані. Вся його увага повернута до інтриг внутрі владної підсистеми, «и пусть народ  подождет!» Підтвердженням цього є його сьогоднішнє рішення переполовинити чиновницький люд. Серйозний хід, стратегічний. Тут треба вчитись в Сталіна, він тридцять років успішно справлявся з чиновницькою братією: чуть розжилися,закущілися – він ножичком чик-чик – і знов порядок, знов дисципліна. І «боротьба з корупцією» не буде затухати, жоден чиновник не одержить індульгенцію на вільне самопочуття, план вилову жертв цієї боротьби буде тільки збільшуватись. Лідер навчить цей народ, як потрібно правильно жити.;
- Європа та Америка - захисники не демократії і свободи в світі, а захисники свого спокійного сну, за що їх навіть не можна по-серйозному і дорікнути. Пора вже нам засвоїти дорослу думку, що «Захід нам не допоможе».
 
   Резюме. Нам потрібно починати будувати паралельну Україну, звільнену  від омани перевернутої системи. Формувати банк нематеріальних благ цієї справжньої України. Перевернута Україна буде розвалюватись, а справжню Україну потрібно будувати, інакше на цю землю запросто прийдуть інші народи і збудують «нову країну» під егідою … ООН!