Не про політику. Ця дома вже набридла. Просто автобіографія санітара ДД.
 
Покохав колись дівчину,
Молоду, гарненьку.
Запалив вогонь кохання,
У її серденьку.
 
Покохались, полюбились,
Пішли розписались.
І друг другом чверть століття
Тільки милувались.
 
Підросли сини дубочки,
Жити та радіти,
Та влюбився старий дурень,
Ніде правди діти.
 
Молоду знайшов, красиву,
Своя не така вже,
Хоч і мав чуприну сиву,
І народ що скаже?
 
Мов юнак літав на крилах,
Десь під небесами,
І не думав, серце плаче,
У рідної "мами"
 
Так три роки промайнуло,
Немов би три дні.
Думав я, що знайшов щастя,
В чужій стороні.
 
Та настала клята криза,
Скінчилися гроші,
Став молоді не потрібен,
Як собаці воші.
 
Прийшов знову до дружини:
-Пробач же рідненька,
Я кохати тебе буду,
Як рідную неньку.
 
На руках носити буду,
До скончання віку,
І найкращим тобі буду,
В світі чоловіком.
 
І пробачила дружина,
Хвала їй і слава,
І забула що у мене,
Була якась "Клава".
 
Живем тепер душа в душу,
Немов молодята,
І забули, що була в нас,
Та розлука клята.
 
Скажу, хлопці-молодці,
Вам така порада:
-Майте синицю у руці,
І будьте тому раді.