Кай, Ка-а-а-й... Агов... Це я, твоя Герда. Прийшла тебе рятувати.. Де ти, хуторянин екзільний? До чого ти, сучий кіт, на своєму фізматі довчився?! У тебе там у серці не шматок криги, а уламок Тунгуського метеорита. Краще б ти не наукою, а якою-небудь фарбованою шльондрою захоплювався. Тоді тебе, відморозок, легше було б повернути в родину.
Тільки жодна Снігова Королева на тебе не погляне. Кому ти потрібний, крім мене? А мені... Гаразд, я не питаю тебе чому ти такий бідний, якщо ти такий розумний? Та чому ти мені не даєш навіть того, що ти можеш мені дати?
Склянки-банки, колби, все на місці, а його немає. Бардак в цій лабораторії такий же, як і в твоїй душі, Каю. Ніхто, окрім тебе не розбереться.
Може ти в астрал вийшов? Став вже віртуальним? От вже дзуськи! Щоби проникнути у сутність речей, треба бути покірним телятком, смиренно чекати осяянь. Настирливим треба бути лише у бажанні проникнути в жінку.
Ми сильніші за богів лиш емоційно, кажеш? Я надам тобі сьогодні емоцій, рогоносцю! Вирву тебе з коренем у ядра.
"Я великий в своїх помилках". Ах, ах, ах! Поясню тобі на конкретному прикладі містечковий масштаб твоїх помилок. Візьмемо хворе питання міжстатевих стосунків.
Ти полюбляєш розводити теревені: "Секс вигадали, як інструмент для підкорення однією людини іншою. Ось, наприклад, коли я тебе відтрахую так, що у тебе очі з орбіт вилазять - ти, як собака, готова виконувати всі мої накази за порухом пальця".
І зуби шкіриш - радий своєму дурному жартику. Мимоволі кажеш, вийшло? Природня реакція? Ніколи не можна втрачати можливість для вдалої імпровізації? Якби ти і в усьому іншому, а не лише у самомилуванні, керувався невільними, природними проявами - я б була найщасливішою жінкою.
Ти говориш, що негідно підкоряти інших. Дякую гречно тобі, Монтесума, визволитель жінок і борець з колоніальними порядками. Значить, фізик грьобаний, природу підкоряти гідно, а мене – не гідно?
Прометеєм захоплюєшся? Любий мій, на кожного Прометея завжди знайдеться свій пожежний інспектор. Ось такий фахівець і гасить полум’я щоночі в моїй спальні.
Ти думаєш косметичку Пандори відкрив брат Прометея, Епімітей? Як би не так! Її відкрив чоловік Пандори! Лише він мав право це зробити. Безвісний чоловік. Ось хто справжній герой!
Розповім тобі і про інших героїв. Можеш не сумніватися, я віддала їм усі належні почесті. Невідомий солдат. Голандець, що прилетів у відрядження, Іван-дурень на "Мерседесі". Подвиг їх, щоправда, не оцінений. Вірніше, оцінений вузьким колом.
Знаю, знаю, ти б зараз відпустив вульгарний жарт щодо "вузького кола"... Як в тобі все це уживається? Як в тобі уживається фантастична вульгарність і цинізм з абсолютно піонерською вірою в ідеали добра і безкорисливості?
Ти говориш, що жінка на дев'яносто відсотків складається із води з води і на десять відсотків із піни? Зате які контури набула берегова лінія! Острови, закрути, вигини. Ньютон мій, виміряй еротику географією! Адже тобі раніше так подобався Дев'ятий Вал моїх грудей.
До речі, милий, ти забув про третій інгредієнт - сіль. Я не в тому сенсі, що ми - сіль землі. Вода в нас дуже солона. Завдяки цій чудовій консистенції, ми як Мертве море - на нас лежати можна. Усік, олень ти мій, тунгуським метеоритом прибитий?
"Людство мало б доплачувати мені за мою бездіяльність. Оскільки воно цього робити не збирається - нехай на мене не нарікає". Та ніхто, окрім мене, як ти висловлюєшся, дурної заштатної повії, тобі і не нарікає - ось відповідь людства Чемберлену.
У людства прості запити. Набагато простіші за твої. Не треба винаходити чарівну паличку - її вже винайшли. Як казала моя покійна бабуся, проста селянка: святі гроші все роблять. Але генії із калькулятором, бачте, не працюють.
Та нічого, сьогодні я тебе врятую. І тебе, і себе і наших двох дітей, які забули, коли востаннє батька бачили. Ти хіба, пам'ятаєш, що у нас з тобою двоє дітей зростають? Старший вже в четвертий клас ходить, до твоєї уваги. Який приклад ти їм подаєш?
Хочеш аби вони виросли такими ж роздовбаями, як і ти? Не дозволю. Вірніше вони будуть на тебе схожі. На того, яким ти станеш із сьогоднішнього дня. Час вже тобі повернутися до лона. Сам розумієш до якого. Так-так, і сім'ї теж. Ха-ха, з ким поведешся... від того і завагітнієш.
А пам'ятаєш, як ми познайомилися? Пам'ятаєш, того круп'є з обличчям чи то Кролика Роджера чи то Веселого Роджера?
Тоді ще казино офіційно не існували. А в цьому, підпільному, по суботах проводилася лотерея пам'яті Клеопатри.
Ти тоді прийшов вперше, а я вже кілька разів до цього була.
Але в жодну з попередніх субот розиграш не відбувся.
Жінки, ті, що бажали, були, а ось серед чоловіків сміливців не знаходилося. Хоча для жінки піти на таке теж було не легко. Ти уявляєш, роздягтися на очах в усіх і погодитися провести ніч з тим, хто ризикне і виграє. Адже устої тоді були не такі розкуті, як зараз.
Правила були прості: доброволець підходив до рулетки і ставив на червоне або чорне. Якщо випадав його колір - він отримував жінку в рабство на ніч. Інший колір - йому відрубували мізинець лівої руки. Зеро - він міг вибрати: тисячу доларів або приз, тобто претендентку в єгипетських цариці.
Я вже хвилини дві демонструвала всім свою красу, вислуховуючи сальні коментарі з приводу моїх тілесних чеснот, і тут зустрілася поглядом з тобою.
Ти сидів за столом покеру, серед тих, не багатьох, хто не оточив цю імпровізовану плаху. Круп'є щось говорив тобі, твій товариш штовхав тебе під руку, а ти не міг відірвати від мене захопленого погляду. Так-так, саме захопленого, я пам'ятаю. Навіть тютюновий дим, що огорнув тебе, не міг перешкодити мені це побачити.
Я вже майже змирилася з думкою що сплохувала і задарма відпрацювала стриптиз для цих тварин. І тут ти... Ти говорив потім, що у моєму погляді було стільки благання і відчаю. І ураженого самолюбства... Хрін тебе знає - скільки живу із тобою - завжди шукала проломи в твоєму альтруїзмі і нарцисцизмі. Ну, не буває таких ненормальних!
Ти почекав хвилину. Неспішно затягнувся цигаркою. Хоча я по очах бачила, що ти вже прийняв рішення. Недолюдок. А коли ти пішов, у мене відразу потепліло... Всюди. І всі, слідкуючи за моїм поглядом, повернули голови в твій бік. Як магнетизм якийсь.
Кролик Роджер заволав: "Віва! Ура! Вітаємо народжених літати! Молода людино, милості прошу, до нашого шалашу". Весь зал загудів в передчутті, як розтривожений вулик. А я не бачила нікого, крім тебе. Було класно, хоча тоді, я ще не розуміла, що це головний, ключовий момент в моєму житті. Ти, як змій, заповз в мою душу і звив в ній кубло назавжди.
Йшов неспішно, немовби розмірковуючи. Влаштував виставу! Витримав паузу - і настала ця солодка мить коли весь зал вирішив, що зараз ти повернеш убік, начебто ти не при чому, просто до туалету простуєш.
Боже, яким був видих! Загальний стогін полегшення! Зал був в припадку! У конвульсіях! Ти диригував цим шоу! "Молода людино, ви хочете ризикнути?". Ти поглянув на нього, вірніше, крізь нього. Перевів погляд на мене. Я ледве не збожеволіла! Процідив крізь зуби: "А ви б, на моєму місці, відмовилися від такої жінки?" Боже, я кінчила, чесне слово! "Ви знаєте правила?". "Так". "Ну що ж, вибирайте: червоне - чорне?". "Чорне".
Казна-звідки зазвучав барабанний дріб. Я була щаслива - всі жінки в залі дивилися на мене з неприхованою заздрістю. На столик біля рулетки поклали обробну дошку. Біля нього погравав м’ясницьким топірцем напівголий череватий чолов’яга в чорній масці.
А ти, собака, з відсутнім виразом обличчя, дивився кудись поверх голів. Веселий Роджер із злорадною усмішкою катав кульку між пальцями. (Він, між іншим, зараз відомий банкір, а не задрипаний подвижник науки). Роджер, намагаючись налякати тебе, демонстрував майстерність, нібито може вкинути кульку куди потрібно. Ти був незворушний.
"Ну що ж, пані та панове, товаришів, я сподіваюся, тут немає, момент істини, про який так довго говорили меншовики, - настає".
Він запустив кульку. Одне коло, друге... Кай... Ось кулька спіткнулася об виступ на колесі. "Ставок більше немає, панове". Тридцять два. Кулька зробила півколо вгору. Двадцять шість Вниз. Вгору. Зеро.
Всі зааплодували. Скажений рев стояв. Круп'є, здавалося, був розгублений. Але швидко отямився. " Ну що ж, молода людино, - ваш вибір". Внесли гроші. Ти поглянув на мене. Я розквітла і засяяла. І тут ти виявив себе у всій красі: "Гроші". І узяв в свої руки віжки шоу і мого життя.
А далі почалось суцільне жахіття , мене немов в бочку з лайном головою занурили. У залі тихе хихотіння перейшло у гомеричний регіт. Пам'ятаю твої слова, що тисяча доларів, звичайно, невеликі гроші, але жодна жінка їх не вартує, і ризикував ти, природньо, не через бабу.
Мене душили сором, пристрасть і сказ. Як ти міг мною знехтувати! Я одягнулася і попленталася за тобою. Дві години стояла за твоєю спиною, поки ти грав в покер.
Кролик Роджер, проходячи повз, єхидно зауважив: "Ви не маєте права на нього, дівчино, - він вибрав гроші".
Це я не маю права?! Подивимося. Я доведу. От не було у бабки клопоту, так купила собі хрюкодила.
Бачиш, скільки у нас гарного було? Так чому це повинно закінчитися?
До того ж золотої осені чудова пора наближається. І я хочу присвятити її чоловікові. Ти сам казав, що жінки, в цю пору, прекрасні, як руїни старовинної фортеці. У кожній їх рисі відчувається минула міць і велич. Тільки я не хочу бути занедбаною, безлюдною фортецею. Та і туристи мені вже набридли. Доведеться тобі перекваліфіковуватися в археологи. Нічого страшного - не в палеонтологи ж.
Так, геть фізичні прилади із столу, розкладемо столові прибори. Я повинна піклуватися про твоє харчування. Адже у тебе: цигарка - на сніданок, цигарка - на обід і цигарка - на вечерю. Не бережеш ти себе, Кай.
Дістаємо бутерброди. Овочі. Зелень. Де термос? Ага, ось він. Чашка. Наливаємо в неї чай. Додамо із цього флакончика. Гарна настієчка. Жодної хімії. І фізики теж. Лише травички приворотні. Суперсубліматор енергії від бабці Явдохи. Зміщує енергетичні центри і життєві пріоритети.
Не даремне древні говорили, що дорога до серця чоловіка лежить через його шлунок. Ха-ха! Зараз пересвідчимося. Я теж можу ставити досягнення цивілізації на службу людям.
Адже ти як говориш: "Відмовитися від забобонів - єдина можливість сублімувати енергію, що йде на підтримку у належному стані моральних заборон, в творче русло, на вирішення більш насущних і конкретних завдань". І я тобі в цьому допоможу. У нас з тобою так багато спільних, саме, конкретних справ. Побачиш, що сильніше: відірваний від життя ідеалізм чи цілком конкретні забобони.
Привіт, коханий... Щось велике в лісі здохне? Ну, може не в лісі, може і не здохне... Ніч вже, повинна ж я знати, чим ти займаєшся. Адже я твоя дружина... Так-так, матерія така. Матеріал, ще доки не відпрацьований для тебе, сподіваюся... Тепер цікавить… Я поїсти тобі принесла. Бери бутерброди, чай... Смачно?
Задихаєшся? Потерпи. Переродження важкий процес. Навіть болісніший, аніж народження. Почервоніння. Посиніння. Нічого-нічого, любий, це з тебе творчий дух виходить. Все буде нормально - моє кохання тебе охороняє. Нетривала кома. Все йде за планом. Як і пояснювала мені бабця Явдоха.
Очі відкрив. Як ти себе почуваєш, коханий?... Давай, я допоможу тобі встати... В очах світ пливе? Зараз минеться... Я не можу зрозуміти, що ти кажеш?... Слова добирати важко? Нічого страшного. До чого нам слова? Людину прикрашають справи.
Що, любий, де діти? Я уклала їх спати. Так-так, вони міцно сплять. Звичайно, вже можна, рідний!
Господи, як я за тобою скучила! Не так сильно, ти мене задушиш, дурнуватий мій!
