Добрий день дорога бабуся Юля. Пише Вам хлопчик Ваня, з села Тринди-Ринди, Мухосранського району. Село наше, дуже велике, майже п*ятьдесят  хат. Правда, живуть в основному, старенькі бабусі і дідусі. Молодь вся повтікала, хто куди, бо покращення так і не дочекалась, і ніхто її не почув. Я також втік би, та ще малий, і мати не пускає. А живемо ми не погано. У нас є телевізор, одна біда, дуже старий, ще чорно-білий, але батько каже, що як тільки настане покращення, то купить нового, кольорового. Та мені вже так набридло чекати того покращення, що я ось що придумав. Бабуся Юля, Вам треба стати президентом, тоді може буде покращення, і в нас з*явиться кольоровий телевізор. А щоб стати президентом, Вам не треба чекати наступних виборів, не треба виводити людей на майдан, не треба слідкувати за тим, щоб вибори були чесними. Можна все зробити набагато швидше, та надійніше. І я знаю як. Треба підкупити  міністра міліції (і того хто керує омоновцями) і міністра армії, щоб вони були на Вашому боці. Якраз тих грошей, що витрачаються на вибори, повинно вистачити. А якщо не вистачить, то десь позичте, а як станете президентом, то експропреїруєте Межигір*я, продасте, і повернете борг. А щоб міністрам менше платити, то як будете їх підкупляти, пообіцяйте, що один буде прем*єрміністром, а другий спікером, ну, а омоновця, візьмете в персональну охорону. А я трішки підросту, то за добру пораду, візьмете мене до себе, в радники. Запросив би Вас, до себе в гості, та дорога у нас в село така, що і на гусеничному тракторові не доїхати, а Віктор Федорович, вертоліт Вам, навряд чи позичить. Тож прошу Вас, бабуся Юля, скористайтеся моєю порадою, та ставайте вже швидше президентом, бо нема ніякої можливості чекати того покращення, та дивитися чорно-білий телевізор.
З повагою, Ваня Жуков.
В місто, бабусі … Юлі Володимирівні.