Та ні, не напружуйтесь, звичайно ж не Кобзар, та й не дарував Господь отого великого талану віршованого слова. Але ж куди подітись від тих дум, які збурюються нашим дурнуватим сьогоденням й рвуть душу не зреалізованим майбутнім цілої країни, а від так десь і своїм. Й тільки деякі ознаки дають надію, що це … тимчасово. Щось починає бриніти в атмосфері київських вулиць. Чи це не те, вже трохи забуте світле відчуття спільноти, що вийшла на Майдан, здивувавши весь світ? Мабуть так, і це підтверджується появою на ДД низки статей, того ж  Combatа, Карта … і ще багатьох авторів. То що це …
 
Минуле.
Навряд помилюсь якщо скажу, що більшість з нас сприймає Майдан як одну з найсвітліших подій свого життя, навіть не спів ставну по своїй значущості з 1991 роком, коли до рук здивованих українців впала … Незалежність.
В 2004 несподівано з’ясувалось, що в Україні вже є величезна кількість дійсно … громадян, в яких відчуття власної гідності досягло вже того рівня, що потребує від влади поважного ставлення як до їх інтересів так і до їх думки (вибору). Й власне відбулась перша спроба суспільства вилікувати «владу» від тої хронічної хвороби, на яку хворіє остання, чомусь з дивовижною самовпевненістю вважаючи … шо оте дурнувате суспільство «козлів», існує виключно для задоволення їх інтересів, а не навпаки.  
 
Чи все сталося так, як нам хотілося. Очевидно що ні. Практично жодне з гасел Майдану не було виконане. І це пов’язано не тільки з тим, що в запалі, виконавцем наших грандіозних планів ми обрали недолуге, самозакохане, заздрісне … НІЩО, яке на довершення, ще й було отруєне хворобливо гіпертрофованими амбіціями, що гризли його до самого безславного «кінця». Та й не дивно, бо ще на Майдані воно відчуло, що є випадковим гостем на чужому святі. Єдине, що він проніс з впертістю достойною кращого застосування, це ненависть до тої, чиє ім’я так часто чув на Майдані. І це «почуття» привело його до вершини зради, участі в «підтанцьовці» на виборах президента в 2010, на боці свого непримиренного опонента в 2004.
 
Чи це тільки його вина? Безперечно ні, це й наша вина. Ні, звичайно можна послатись, на те що правового шляху усунення нашої помилки (імпічменту), хоч і теоретично передбаченого законодавством, не було. Але хіба Майдан не довів свою дієвість і ми не знали як мусимо діяти? Але хіба нам було до того, ми вже «усё» зробили, треба ж швиденько бігти свої проблеми вирішувати. Але ж дзуськи, без постійного контролю хіба щось путнє може бути, та ще й в нас? Як колись казав товариш, що мав кафе, «як мене декілька днів нема, то тут як тут з’являються ліві напої та виручка починає рухатись в різних напрямах». От на контроль ми й не спромоглися.
 
Сьогодення
Сьогоденню ми завдячуємо не тільки недолугістю колишнього «гаранта» та власною необачністю. Нас вміло «розводили», застосовуючи технології, першою з яких стало спочатку тихеньке нашіптування, а згодом і голосний лемент, що Майдан – це технологія. А потім ми взагалі почули голоси тих «що повинні були сидіти в тюрмах», що вони виявляється також поділяють ідеали Майдану! Потім Меморандум, потім … всі однакові, брехуха, варовка, та й понеслось …
 
Результатом вдалого культивування в нас зневіри у власні сили, недовіри, розбрату та розпорошення сил, на «престол» всілося те, проти чого повстало суспільство в 2004 році ... невігластво, непрофесійність, не патріотичність, правовий нігілізм і відповідно безмежна злодійкуватість та корумпованість.
 
Якщо розглядати кожен крок нинішньої «влади», то починаючи з самих виборів, навіть перераховувати не буду, бо неодноразово про це писалось, практично нема жодного кроку, який ця «влада» зробила б у відповідності з Законом та знаходячись в правовому полі. Правда ж «креатиффно» звучить … «влада, що знаходиться поза Законом»?  
 
Навіть якось не дивно, що ці «пацани» намагаються нас запевнити, з допомогою КС, що неякісний «товар» не підлягає заміні через чотири роки, а тільки через п’ять. Але навряд чи варто очікувати, коли вони ще більше продемонструють свою зневагу до громадян, та «нежние чуйства в отношеніі до сключітельно вузкого круга … людей». І якщо вже це, в решті решт, зрозуміли підприємці Сходу та Заходу, та мабуть й не тільки вони, то чи варто відкладати лікування держави, ризикуючи дочекатись переходу хвороби в хронічну стадію?! Тим паче як є можливість цю «шоблу» викинуть з їх «сідал» вже 27.03.2011, то гріх нею не скористатись, і 2004 це повною мірою підтвердив. Та й для «пацанів» це буде по «поняттям», якщо вони вже так поділяють ідеали Майдану … то «раньше сядешь, раньше вийдешь», та й нам якось буде легше, якщо їх творчі пориви «поруліть», будуть обмежені … режимом, … суворим.  
 
Майбутнє.
Тут закономірні декілька питань … як, та з ким?
Що до як, то є цілком законні шляхи … вибори, мітинги, страйки ніхто ще не відміняв. Єдине що тут треба бути дуже уважними, щоб не збитись на манівці суто хуліганських дій на кшталт жбурляння яєць та вимазування «достойників» та їх майна лайном та  «спорідненими» речовинами. Не ПТУшники кінець кінців. Так само необхідно вберегтись й від іншої крайності … екстремізму та дій маніфестантів, що можуть спричинити кровопролиття серед громадян. Тим паче що група кількістю в  тих же 500 000 заінтересованих осіб і без зброї здатна не просити а висувати вимоги. Але це ніякою мірою не виключає потреби чіткої організації як самих заходів, так і забезпечення безпеки при їх проведенні. А коли це відбувається ще й на фоні масових страйків різних професійних категорій громадян то ефективність та дієвість заходів навряд викличе сумніви.
 
Щодо вимог, то як засвідчили дії підприємців щодо спроби не допустити прийняття облудного  Податкового Кодексу, то спроби достукатись до здорового глузду «влади», у якої він відсутній за визначенням, справа не тільки безперспективна, але й згубна втратою часу. Відповідно на часі тільки одна вимога … якнайшвидша зміна цієї «влади». Бо наступним буде прийняття Трудового Кодексу, який закріпить за громадянами статус «кріпаків». Невже це саме те, про що так довго мріяло не одне покоління українців?
 
Ну й сакраментальне з ким. Пропоную дослухатись до героїв «нетленной» стрічки Рязанова, які казали …
– «Пойдем логическим путем»,
– «Давай … пойдем вместе»!»
Чи є час займатися селекцією «лідерів» не кажу вже політсил, чи виборців?  Зважаючи на час існування Союзу, якому не передрікали довгого життя, то навряд помилюсь в тому, що більшість дієздатних громадян України не мають 70 річного резерву часу. Відповідно питання стоїть руба … тепер і зараз. Звичайно готовий почути таке знайоме … бажаю нові обличчя! Не питання, але хто з «нових» таким є, коли ми їх всіх знаємо як «облуплених»? Інше питання, що ці «нові» вже встигли зарекомендувати себе як цілком сучасні, новітні гендлярі від політики, які без вагань конвертують голоси виборців у преференції та посади для себе.
 
Просто відчуваю як певні «завсєгдатаі» ДД напружились. Так, я саме про ЮВТ, щодо людських, професійних, лідерських та якостей працездатності якої, навряд прозвучать обґрунтовані закиди. Це навіть її опоненти визнають, тільки за логікою реалізації своїх власних амбіцій та інтересів, говорити вимушені протилежне.
 
Власне кажучи якщо є лідер з такими очевидними діловими якостями та амбіціями побудови успішної держави Україна, то чому не використати цей дарунок долі? Тим паче, що ця жінка навіть в середовищі знаних закордонних політиків та керівників держав користується відверто продемонстрованою повагою. Вже не кажучи, що за неї елементарно не соромно, як за … ну, коротше є тут один … «пацан».
 
Вже чую закид про «команду», чую. Цілком логічний, але в цьому сенсі  я не бачу команди в середовищі вже відомих в Україні лідерів та політичних сил, яка б була більш якісною. Мало того серед т.з. «нових» облич ситуація з «командами» взагалі катастрофічна, в зв’язку з наявністю їх цілковитої … відсутності. Але це не повинно бути підставою не проводити очищення партійних лав та залучення нових  членів партії, з середовища кращих представників місцевих громад.
 
То може тоді погомоніти про інше? Якщо визначитись з питанням з ким, то гостро стоїть проблема забезпечення, у випадку приходу до влади наших обранців, саме тих позитивних для суспільства й країни в цілому наслідків, на які ми так сподіваємось.
 
Власне частково ЮВТ вже відповіла на це, запропонувавши похід у владу з новою Конституцією та низкою базових Законів, які встановлюють чіткі та чесні правила для всіх без виключення категорій громадян, та ставить владу на захист саме їх інтересів, а не своїх клерко-можновладських. Крім того, за аналогією з Трудовим Кодексом, мабуть доцільно укласти між політсилою чи уповноваженим лідером та суспільством в особі представників громадських організацій, громад чи окремих громадян (можливо через референдум чи опитування), щось на кшталт «Колективного договору», який ретельно врегулює всі взаємовідносини та зобов’язання сторін. В даному випадку політичної сили та суспільства. З передбаченим в ньому переліком необхідних до прийняття правових норм, які зроблять практично здійсненними механізми впливу громадянського суспільства на владу, якщо остання спробує ухилитись від виконання взятих на себе зобов’язань по реформуванню та розбудові успішної держави, тим же шляхом відзиву депутатів та імпічменту, тощо. Та відповідні наслідки при неприйнятті передбачених Законів. Вже не кажучи про доцільність цілком конкретної відповідальності державних посадовців, бо якось вже набридло, що коли наслідком розкрадання чи зловживань є сотні чи тисячі, то це кримінальні злочини, а як мільйони та мільярди то це … «досадниє ошібкі».
 
Та хіба оце все? Аби ж тільки бажання!
То як … громадо, що хочемо почути від ЦВК 22.11.2010?
Бо що передбачає Закон, відомо ... 27.03.2011.