Відповідь Поручику про
сутність, склад та структуру державних фінансів
 
Очевидною на цих сторінках стала потреба викласти сутність деяких простих питань для дуже активних поручиків і їм подібним. Від таких розумінь формується світоглядний потенціал суспільства та адекватність розуміння того, що відбувається у нашій державі. Тим більше, що мене конкретний Поручик і прямо запитує:
 
Афтар, ответь, с какой радости ты отнёс к государственным финансам таковое:
2) фінанси державного сектору економіки (кошти та майно державних підприємств);
3) державний кредит (в т.ч. державний борг); (по данному пункту – почему ты отделил госдолг от госбюджета, который как раз и должен обслуживать госдолг)
4) кошти загальнодержавних фондів цільового призначення (ПФ України та фонди соціального обов’язкового страхування);
Апофеозом дилетантства является занесение афтаром в "ланкы дэржавных финансив" следующего пункта:
5) золотовалютний резерв НБУ.  
Это уже перебор.
 
Ты хоть на мизер понимаешь суть золотовалютных резервов???
Если да, то у меня к тебе есть большая просьба: поясни хотя бы на пальцах (порепаних пальцях агронома з брудом під ніхтями) – как ты понимаешь, что есть золотовалютные резервы страны?
Ты расскажи - твои фаны поймают кайф, а я бесплатно посмеюсь.
 
На такі питання в коментарі неможливо відповісти, тому нехай вибачать, шановні відвідувачі сайту, але попробую пояснити і відповісти на прямі і конкретні запитання.
 
Отже, розкриваючи сутність державних фінансів, очевидно стає, що необхідно розкрити сутність економіки та теорії фінансів.
 
Треба розуміти економіку як науку про виробництво ВВП. Фінанси є також економічною категорією. І ми розуміємо фінанси, як відносини власності щодо формування, розподілу і перерозподілу та використання фінансових ресурсів. Як економічна категорія, фінанси завжди мають грошову форму вираження, носять розподільчий характер і завжди передбачають ресурсний, фондовий характер. Фінансам притаманні основні їх дві функції – розподільна і контрольна. Суспільне призначення фінансів – розподіл ВВП.
 
І не слід ототожнювати гроші та фінанси. Це все ж різні поняття, хоч і гроші і фінанси є економічними категоріями. Гроші характеризуються через їхні основні функції: міра вартості, загальний еквівалент, засіб платежу, світові гроші і засіб нагромадження.
 
Отже, якщо завдання науки економіки - виробити ВВП, то завдання фінансів – розподілити ВВП.

Державні фінанси – це фінанси які держава мобілізує у своє розпорядження для фінансового забезпечення виконання своїх – державних - функцій.
 

Всі унітарні підприємства у своїй назві повинні містити символи – ДП (державне підприємство – ст. 73 Господарського кодексу), КП (комунальне підприємство – 78 ст. Госп. код.) і ПП (приватне підприємство).
 
Отже, державна власність – це власність яка забезпечує діяльність держави по виконанню її основних функцій - управлінської, економічної, оборонної і соціальної. Це можна так згрупувати по основних напрямах. Можна взяти по функціональній класифікації видатків державного бюджету. Де виділено основні 10 розділів видатків державного бюджету.

Таким чином, вся наука про сферу державних фінансів виділяє 5 ланок:
- фінанси державних підприємств. Держава ними управляє, продає, віддає в оренду;
 
- кошти державного бюджету. Бюджет кожен, будь-то державний чи місцевий має свій бюджетний період. У нас він обмежений календарним роком з 01.01. – до 31.12. Після чого касові книжки закриваються і визначається стан виконання бюджетного розпису за доходами та видатками. Далі розпочинається новий бюджетний рік. У нас бюджетний період співпадає із календарним роком. У США, наприклад, він починається із 1 жовтня і закінчується 30 вересня. Кошти місцевих бюджетів – це вже комунальна власність. Тобто власність місцевого самоврядування та органів їх спільного управління – районні бюджети, обласні і республіканський бюджет АРК.
 
- кошти загальнодержавних фондів цільового призначення. Це в основному розуміється кошти ПФ України та трьох фондів соціального страхування на випадок безробіття, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання і тимчасової втрати працездатності;
 
- державний кредит. Він не має свого окремого фонду. Обслуговуються ці кредити та погашаються із державного бюджету. На що щорічно у видатках бюджету закладаються ці видатки. Щорічно у законі про держбюджет закладаються граничні розміри державного боргу;
 
- державні резерви і страхові фонди. До них ми включаємо золотовалютний резерв НБУ. Сюди можна включити Стабілізаційний фонд КМ, який утворений в останні роки як позабюджетний (із 04.11.2008 р.).
 
Такий склад державних фінансів. Слід розуміти економічні поняття склад та структуру. Отже склад характеризує перелік складових частин якогось цілого, наприклад, тих державних фінансів відмічених вище. А структура характеризує питому вагу, долю цих складових у загальній сумі цього цілого. На жаль наша статистика не відмічає обсягів фінансів державного сектору економіки (сумарної кількості коштів та майна державних підприємств). Ми тільки знаємо, що вже приватизовано 80 % державної власності. Залишилось у держави лише 20 % власності, що була у радянській Україні.
 
У нашому випадку ми можемо назвати склад державних фінансів. Структуру ми можемо визначити у складі основних фінансових фондів державних фінансів. Ми більше оперуємо структурою державних фінансів, виділяючи кошти державного бюджету і державних цільових фондів.
 
От у нас називають, що через доходи державного бюджету за 2010 р. перерозподіляється 23 % ВВП (доходів 252 млрд грн із прогнозованих 1083 млрд грн ВВП) і біля 30 % видатків (305 млрд грн) та 17,7 % доходів ПФ України (192 млрд грн). А якщо сюди включити інші державні соціальні фонди – 1,5-2,0 % ВВП, то і характеризується, що через державні фінанси вже перерозподіляється біля 42 - 49 % ВВП. Можна віднести сюди і доходи місцевих бюджетів – 5 % ВВП, що мають також джерелом доходів переважно обов’язкові платежі (податки). То і набирається понад 50 % ВВП. Що відноситься по теорії економіки і фінансів непосильним для таких економічно слабких держав.
 
Я не буду зупинятись на примітивізмі запитань щодо не включень державного боргу у державний бюджет. Державний борг – це борги на довгостроковій, середньо - та короткостроковій основі. А в щорічний державний бюджет включаються щорічні запозичення і щорічні кошти на обслуговування державного боргу.
 
Так само бюджет не обслуговує кошторис державних підприємств. У нас є такий принцип бюджетного устрою - самостійність бюджетів. Тобто жоден бюджет не несе відповідальності за зобов’язання інших бюджетів. Хоч є таке поняття як взаємовідносини між бюджетами. Які полягають у дотаціях, субвенціях або вилученнях коштів, бюджетних позичках.
 
Тепер за золотовалютний резерв НБУ. В мене є дані за попередній період, коли цей резерв становив біля 27 млрд дол.. На даний час він трохи зріс і становить біля 32 млрд дол. Але, очевидно, що склад і структура небагато змінилися.
Кілька місяців тому склад цього резерву складав:
- 76,4 млрд грн - депозити;
- 48,2 млрд грн - державні облігації ЄС;
- 25,7 млрд грн - державні боргові папери США;
- 25,7 млрд грн - корпоративні і банківські бонди емітентів ЄС;
- 16,2 млрд грн - гроші на рахунках до запитання;
- 7,55 млрд грн - золото;
- 10,2 млрд грн - цінні папери емітентів не із країн ЄС;
- 1,8 млрд грн - інші.
 
Можна відмітити і структуру цих резервів по валютному складі. За браком місця не буду зупинятись. Переважно він у доларах і євро.
 
Коли проявляються ось такі думки в окремих осіб, очевидно, вони виражають якісь погляди у суспільстві. Якщо вже такі ланки державних фінансів дехто не відносить їх до таких, а, видно, вже приватних. То напрошується висновок про необхідність націоналізації деяких державних фінансів.
 
Я можу зрозуміти, що журналісти на своїх студентських лавах не вчили таких дисциплін як економіка виробництва, фінанси, державні фінанси, бюджетна система та цілий ряд інших спеціальних економічних дисциплін. Але їх навчили користуватись літературою, словниками і потрібно більш акуратніше підходити до висвітлення деяких суспільних процесів, особливо із сфери фінансів. Тобто відносин щодо формування, розподілу і використання фондів фінансових ресурсів.
 
І коли відмічаються деякі неточності у поширенні якоїсь інформації, особливо фінансової, то сприймати їх слід з певною професійною гідністю. Я до цього відношу піддане критиці окремими дописувачами і на початку замінусоване ІМХО від 13 листопада. А там вказані саме такі кваліфікаційні неточності.
 
Це допустимо, що з такими поглядами як, наприклад у Поручика, можна висловлюватись по своєму розумінні сутності бюджету і відносин його до державного кредиту чи інших ланок державних фінансів. Але недопустимо для ЗМІ, які тиражуються на широкий загал читачів та по яких робляться певні висновки.
 
Колись один активний гуманітарій писав про фінанси та договорився, що різницю видатків бюджету і доходів ділив на ці доходи і характеризував ті відсотки як дефіцит того бюджету. Але на зауваження, що ця різниця у таких випадках відноситься до ВВП, а не до доходів, щоб виразити цей дефіцит у відсотках, кваліфіковано, як для журналіста, виправився і не поширювавсь на образу професійної його гідності.
 
Треба розуміти, що ми багато чого не знаємо. Але повинні розуміти, що при певних обставинах, коли життя поставить на порядок денний якісь питання, ми можемо адекватно відреагувати і професійно з ними розібратись.
 
Я не відношу сюди поручиків. Вони не мають здатності дещо розуміти. А бульдозером протягують свої погляди. Все ж треба мати і розвивати оту здатність, дещо і зрозуміти.
Колись Гай Салюстій Крісп словами Цезара писав: «Розум людини не легко бачить правду, коли йому перешкоджають почуття ненависті, дружби, гніву, а також зобов’язань. І ніхто не керується одночасно і сильним бажанням і корисними цілями. Куди направиш свій розум, там він всесильний. Якщо бажання володіє тобою, то саме воно і панує в тобі, дух безсилий».
Детальніше з даними питаннями можна ознайомитись у РЕКОМЕНДОВАНІЙ ЛІТЕРАТУРІ:
 
1. Бюджетний менеджмент / Під ред. В.Федосова. – К.: КНЕУ, 2004.
2. Василик О.Д., Павлюк К.В. Бюджетна система України. – К.: Центр навчальної літератури, 2004.
3. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України. – К.: НІОС, 2002.
4. Василик О.Д. Теорія фінансів. – К.: НІОС, 2003.
5. Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д’яконова І.І. Бюджет і фінансова політика України. – К.: Наукова думка, 1997.
6. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України та зарубіжний країн. – К.: Знання-Прес, 2003.