Гадаю вже очевидно, на виборах у місцеві ради партія «Батьківщина» зазнала просто нищівної поразки. Лідер партії за яку півроку тому проголосували 11 млн 600 тис громадян України, на виборах у місцеві ради вилетіла в трубу. І це – логічно. Програвши президентські вибори, БЮТ повів себе не як лев який зустрів більш сильного противника і тепер думає що зробити аби перемогти знову. БЮТ повів себе як те дівчисько яке хизувалося коротенькою спідничкою і саме ходило на нічні дискотеки. А коли його нарешті зґвалтували, воно почало нити що бідне воно - нещасне, і нема кому його пожаліти.
 
І це, знову таки цілком природно.
 
Проте програвши вибори, БЮТ чітко визначив винних у власному програші. Винна як виявилося не апатія БЮТівців, не безпорадність їхніх організацій на місцях, і навіть не те що на всіх рівнях натовпи депутатів БЮТівців ринули в тісні ряди «тушок». Винною виявилася ВО «Свобода» яка бачте винна вже тим що вона існує. Бо якщо на тлі безпорадного і абсолютно безхребетного БЮТу хтось мобілізує самозахист нації і чинить реальний опір владі – очевидно, його спонсує сама влада. Довід – карколомний. Це приблизно те саме що назвати будь-кого євреєм або гомосексуалістом – спробуй доказати протилежне.
 
Визнаю чесно, я ніколи не був шанувальником Олега Тягнибока і ніколи не поділяв його ідей. Мені огидна ідея розділення суспільства на «титульну націю» і нацменшини і я з жахом можу уявити до чого призведе ідея люстрації українського суспільства. Проте з іншого боку я можу підписатися під багатьма їхніми гаслами. «Нація яка не має честі – не матиме хліба» - згоден на всі 100. Ба більше – людина яка не має честі не матиме хліба. Їй завжди буде мало.
 
Від «Свободи» ми бачимо бодай якісь реальні дії. Саме «Свобода» організувала марш пам’яті УПА. Саме свободівці були присутні на ВСІХ акціях протесту. Саме Свободівці крізь виходять зі своєю символікою, беручі таким чином на себе відповідальність за зроблений вчинок. Саме свободівці блокували львівську ТВК. Нарешті. Багато писали про жахи які настали у Тернополі від часу коли міськраду опанувала «Свобода». Гори сміття, епідемії, тощо. Минули вибори мера Тернополя. Їх виграв висуванець від «Свободи». Тобто більшість мешканців міста цілком задоволені депутатами-тягнибокерами? Так виходить?
 
Власне успіхи «Свободи» - то їхня особиста справа. Всі партії існують в умовах вільної конкуренції. Якщо вірять тобі виборці – проголосують. Якщо ні – то ні.
 
Вражає реакція на перемогу «Свободи» у трьох областях Західної з боку націонал-демократів. Тобто ні, лідери НУ, БЮТ та РУХу офіційно ніяких заяв не зробили. Проте у блогосфері…
 
Від осіб що виказують себе шанувальниками націонал-демократичних ідей раз до разу почали лунати до болі знайомі гасла про «відновлення фашизму», «Східна не сприйме», «дискредитація націонал-демократичних ідей», тощо.
 
Боже, як усе знайомо. У 1918 році коли більшовики перли на Україну, командувачу Запорізького корпусу армії УНР полковнику Болбочану не дозволяли відкривати по них вогонь. Попередні розгони Чорними Запорожцями більшовицьких мітингів у Харкові називали «вбивством авторитету Директорії на Лівобережжі». Результат – відомий. Нині Свободівцям дорікають шануванням інтегрального націоналізму і (особливо) шануванням бандерівського руху. Зрозуміло чому лідери націонал-демократів не висловлюють цих думок уголос. Після таких заяв про будь-який рейтинг на Заході і Центрі країни їм можна буде забути. Власне – уже можна забути. Центр за БЮТ не проголосував. Чому? Та просто тому що з точки зору мешканців Центру партія набита олігархами з якої ледь не третина перебігла у тушки, довіри не заслуговує.
 
Слухаючи теревені націонал-демократів, інколи починаєш не розуміти, хто пив – а хто п’яний? З їхніх слів витікає очевидна думка що ідеалом для націонал-демократів є побудова України в якій було б вільготно жити російськомовним. Тобто – українці мають покинути усі справи і кинутися поліпшувати побут російськомовних, аж допоки їм стане жити так гарно що вони нарешті погодяться на існування незалежної України. Тут правда виникає дурне питання, а ви бачили колись людину якій «гарного» було б досить? Я – ні. Це «поганого» буває досить, «гарного» – ніколи. Його завжди кортить більше, більше і більше. А отже висновок очевидний, з точки зору націонал-демократів українці мають усе життя ублажати російськомовних.
 
Чи я щось не так збагнув? А як правильно? Може націонал-демократам варто просто пояснити свої політичні бажання?
 
Бо дивна історія складається. Прагнучи завоювати прихильність якомога більшої кількості своїх співгромадян націонал-демократи починають на Заходи і на Сході казати абсолютно різні речі. А кортить, нарешті, ясності. Націонал-демократи за визнання УПА чи проти? Якщо за, то чому їхніх лідерів не було на жодному марші за визнання УПА? Націонал-демократи за побудову національної держави Україна чи багатонаціональної? Якщо багатонаціональної – то як вони збираються опікуватися збереженням і зміцнення української мови та культури? От для мене національне питання украй важливе і якщо певна партія мені заявляє що мої національно-культурні потреби то моя власна справа – я за таку партію не голосую. То можна ясності хоч трошки?
 
А націонал-демократи є монолітною політичною силою? Якщо так – як розуміти голосування частини депутатів від БЮТ та НУ за генпрокурора Пшонку? І не треба про «тушок», бо доведеться і генерала Москаля до тушок залічувати.
 
А націонал-демократи проти корупції? То чому питання до клюєвської афери з нафтою та податками викликали питання тільки у журналістів? Де обурення опозиції?
 
Пан Яворівський, нині знатний БЮТівець багато років очолював спілку письменників України. Може час йому пояснити як так сталося що «спілка письменників» в України є, а письменників – нема? Бо ті письменники які є (Жадан, Роздобудько, Капранови, тощо) не є членами ніяких спілок. На чорта нам тоді такі «спілки»?
 
І зважте ще те, що для самих російськомовних, а особливо для «імперців» і незалежна Україна, і націонал-демократи, і українські культурно-мовні питання – то дурня, непотріб і маячня навіжених що немає права на існування. Задобрювати їх обіцянками що «вам буде краще і вільніше» це те саме що благаннями замирювати вуличного гопника. Ваші благання він звичайно вислухає, але пику вам – розтрощіть. Просто так, задля забави. Тому що інтелігент-ботанік і гопнік існують в різних світах. Ботанік може роками закликати до розуму і гуманізму гопніка, але поважати його гопнік почне ТІЛЬКИ після того як ботанік сам розтрощіть рило гопніку. Тому що гопнік розуміє ТІЛЬКИ силу. І винятків з цього правила НЕ ІСНУЄ.
 
Проблема націонал-демократів у тому що вони завжди намагалися діяти за принципом «і Богу свічку і чорту коцюбу». Вони завжди обіцяли різним виборцям різне, а в підсумку не виконували обіцянок ні перед ким. Практика доводить – більше цей прийом не діє. Людям набридли солодкі обіцянки. Люди хочуть конкретики. Люди вимагають конкретних цілей і конкретних планів їх досягнення. І якщо націонал-демократи надати конкретики не здатні – нема проблем, святе місце пусте не буває. Націонал-демократів вже відверто посувають націоналісти. У них як раз з конкретикою – все гаразд.
 
За виборця боротися треба. Не плакатися треба, а справу робити. Працювати треба, чорт забирай!
 
Але націонал-демократи здається цього не розуміють. Замість робити висновки, чистити лави і завойовувати виборця, вони вчинили буцанину всередині самих опозиціонерів. У блогосфері вони нині розповідають про те яка то небезпечна річ – ідеологія інтегрального націоналізму і що «Свобода» - то збіговисько покидьків та фашистів. Націонал-демократи певно навіть не помітили що почали говорити гаслами Партії Регіонів. Те що вони далеко не демократи – відомо уже давно. Тепер вони перестають бути ще й «націонал» - демократами. Бо що то за націонал-демократ який опонентам дорікає більшою мірою патріотизму?
 
А що далі? На наступних виборах ми побачимо об’єднання ПР, БЮТ та РУХу з метою «зупинити хвилю фашизму»? Якщо таке станеться, я чомусь не здивуюся.