Не сбрешу, якщо скажу, що у любої людини, яка є найманим працівником, хоч то у держави, хоч у кровосіся приватника, інколи є таке бажання плюнути на все ото, та йти на вільні хліба, у підприємці. Ну воно зрозуміло, чи то ходити на роботу кожного дня, де купа начальників, чи то розкарячивши пальці пояснювати всім, що ти є хазяїн фірми.
 
   Ну так оце такий невеличкий посібник, про що не вчать у школі. Посібник не розрахований на любителів кримінального щастя, та на високі технології. Про дуже маленьких.
 
   Так от. Можна бути підприємцем не сплачуючи ніяких податків. Для цього треба щось вміти робити, але не бути прив’язаним до якоїсь адреси, і боже збав мати якогось офіса, щоб ніяка податкова не пристьобувалася.
 
   Ну наприклад, беру газету об’яв, читаю – 62 сторінки – ремонтники – будівельники. Ремонтірують усе. Ремонт квартир з дурнуватою приставкою “ЄВРО” – 200 американських тугриків за квадратний метр. Офісу нема, рахунку нема, гарантія – три дні.
 
   Ну якщо ти вмієш засадити гвоздяку у дерев’яху, або бачив як фарбують паркан, то ти вже спец. Можна подавати об’яву: “Спіціаліст по ремонту зробить вам такого євроремонту!...” Але треба таки купити якогось інструменту. Ну не прийдеш же ремонтувати щось там без нічого. А коли приходиш з кувалдою та дреллю, зовсім друге ставленні до тебе. То вже ти потім – хазяїн, а в тебе стамески нема?
 
   Є такий ще види діяльності – копаю ями, пиляю дерева (сусідські – три ціни), прокладаю каналізацію, копаю черв’яків для рибалки, риба копчена, раки варені...
 
   Якщо спеціалізація  ексклюзивна, то й грошиків можна заробити більше. Наприклад:
   Установка єврозамідлітєлєй у лічільники будь чого, заміна кукушок на єврокукушки у ходіках любої моделі, серворуль та ABS для вашого лісапеда,  ремонтую зглаз, наводю порчу, компьютерне гадання по IP-адресі вашої суперниці...
 
   Ну тут фантазія необмежена. Головне, як уже казав – нема адреси – хрена вам а не податки.
 
   Якщо ви людина не дуже жадібна, і готові заплатити який – неякий єдиний податок, то поле діяльності значно розширюється. Можна мати свою майстерню. Бо пилососа вам не припруть на ремонт до фонтана на вулиці Леніна. Народ у нас хоча і довірливий, але не настільки тупий. А у майстерню – таки да. Майстернєю може бути і гараж у кооперативі, і стара бабусіна хата, і сусідський сарай (хоча це вже оренда, літра самогону на тиждень). Тут вже ремонтуй що хочеш. Поле діяльності необмежене. Навскидку:
 
   Лужу, паяю, варю двері, оградки, макарони...
 
   Йдемо далі. Якщо є якась копієчка, то тоді є сенс організувати щось більш пристойне. Це вже треба мати конкретне приміщення.
 
   Ну, наприклад ремонт автомобілей. Це вже треба не просто сарай, а сарай із смотровою ямою та єлектрикою. Та і кувалди з дреллю буде замало. Воно було б достатньо, якби ремонтувати “Запорожці”. Чіпляєш вивіску – “Сервіс “ЗАПОРЦЕНТР”, чекаєш клієнтів. Але у власників “Запорожців” у самих кувалда є, а грошей нема. А щоб ремонтувати “Жигулі” треба ще.ключ на 13, викрутка, та головка на 10. Так що прийдеться вкладатися в основні фонди. А якщо припруть десятку, чи “Калину “ на ремонт, то вже мама не горюй, прийдеться купувати як мінімум ще п’ять ключів та пасатижи.
 
   А, ще забув, щоб ремонтувати автомобілі, треба знати в яку сторону гайка накручується, а в яку викручується. Бо без таких знань наб’ють морду.
 
   Ну з ремонтом техніки зараз не дуже нацарюєш. То раніш було гарно, коли у холодильника тока компресор та релюха, а у пилососа двигунець та крильчатка. А зараз як припруть якусь хрень, то якось і спитати незручно, що воно таке, та й стандартний діагноз  - о, та тут все погоріло – не катить. Але ремонтувати ще є що. Замки, парасольки, меблю, - точу ножі ножниці...
 
   Ну якщо таки зовсім руки з жопи виросли, то тоді торгівля.
 
   Тут таки знов класифікація.
 
   Можна почепити лоток на шию, та ходити горланити по базару – перець, свічки, лимонна кислота... Без податків. Але й без прибутків.
 
   Ну щоб без податків, можна ще копати картоплю по ночах у дачників, та продавати десь на краю базара. Но то така справа, шкідлива для здоров’я.
 
   Ну а щоб гордо носити звання – підприємець, то таки треба мати якийсь занюханий прилавок. Ну тоді вже й фіксований, або єдиний податок. Та риночний збір. Та за оренду прилавка. Та ще й придумати що ти будеш втюхувати покупцю. Бо покупець став таки зловредний. Як гарно ти не пошматуєш маргарин на вчорашній газеті, воно носом крутить, давай йому з холодильника. А холодильник то вже основні фонди, а де взяти?..
 
   Кароче, продукти то головняк ще той. Непродуктова група – ото саме те. Але є проблема. За товаром треба попоїздити. За трусами у Одесу, за шурупами у Харків. Та й асортимент... Занюханий прилавок вже ніяк, не того...
 
   То вже треба купляти постійне місце. На цівілізованому ринку. Ну хрен його маму, як воно зветься, хто називає контейнер, хто просто – місце №...
 
      Ну така собі собачача будка. Спереду ролета, з трьох сторін профіль, і дах з черепиці. Ну я би оце чудо архітектури збудував би тисяч за п’ять. В моєму місті, якщо купите за п’ятнадцять, то вам підфартило.
 
   Зберігати там товар – дуже дороге задоволення. Ну якщо, наприклад мені жінка не дала на пляшку самогону, і в мене є ще такі неприкаяні друзі, і прийшли ми четверо, то тягнеш за край профілю, відриваєш його, вдвох грузиш у мішки еквівалент самогону, скіко допреш, а двоє прив’язують сторожа до куди попало, що ближче. Якщо ти людина самотня, і нема друзів, то потихенечку викручуєшь шурупи – саморізи, потихенечку усе в мішок, і далі бартер – баба Маня  – самогон.
 
     Ну це я вже екстремальні варіанти доповідаю. Не треба боятися. Треба починати. Ну сидить новопідприємець в цій конструкції системи собачача будка, та гавкає – перець свічки, лимонна кислота. А воно, ях ехо, з усів боків, теж саме, бо в цьому ряду торгують перцем, та лимонною кислотою. Посидиш пару тижнів, та зрозумієшь, чи не добавити до асортименту ще й туалетного папіру. Ну тута вже й пішла конкуренція. То вже й прапор у зуби...
 
   Якщо у вас була така добренька тітонька, яка дожила до ста років, та залишила вам спадок тисяч у 30-40  зелених карбованців, то тоді можна вже поміркувати про який – неякий магазин. Ну таке воно сьогодення. То у прошлому сторіччі можна було маючи 2-3-тисячі зелених щось організувати. Та й козирні місця на ринках займали ще в 90-х. Та той паровоз вже давно поїхав.
 
   Але ж таки магазин, чи то перукарня, чи то ще щось, то вже круто. Можна раскарячивати пальці не тільки на руках, а й на ногах...
 
   Але то вже інша тема. Бо ще не зовсім зрозуміло, що воно таке буде, чи то крамнички то є маленький бізнес, чи то таки крупний. Почекаємо того податкового кодексу. Бо якось воно незрозуміло. Отельний бізнес звільнили від податків, то мабуть таки дуже малий бізнес. А крамнички невеликі, то скоріш за все причислять до крупного бізнесу. Так що будемо почекати, розмова була про маленьких...