Постійні нападки на галитчан у пресі та по телебаченню. Продовження активності п'ятої колони, продовження розмов про федералізацію. Продовжується пропаганда що ніби то українці живуть тільки в Галитчині, а все інше - то Малоросія. Після виступу пана Проханова не повинно лишиться ніяких сумнівів щодо планів Москви.
 
Прихід до влади Партії регіонів антиукраїнські організації сприйняли з захопленням, небезпідставно вважаючи, що тепер межі їхньої діяльності не буде, і розраховуючи на вдячність за підтримку на президентських виборах 2004 і 2010 років.
 
Із таким самим великим ентузіазмом перемогу регіоналів сприйняли московські куратори всіляких «російських блоків», «російських єдностей», «єдиних отєчеств» та подібних до них структур.
 
Зокрема, відомий російський політик Костянтин Затулін почав активну роботу в Севастополі, інструктуючи своїх прихильників, яким чином ефективніше вимагати поступок із боку влади України.
 
Зокрема, на останньому великому збіговиську в «будинку Москви» в Севастополі йшлося про наміри вимагати радикальнішого закону, ніж запропонований представниками парламентської більшості закон «Про мови в Україні», який чимало наукових експертів-мовознавців уважають українофобським.
 
Під склепінням «будинку Москви» з уст відставних російських адміралів, що мешкають у Севастополі й отримують великі українські пенсії (хоча жодної секунди Україні не служили), лунали заяви про «нелегітимність» Української держави, про «абсурдність» її існування…
 
Якщо за Ющенка в аналогічних ситуаціях робилися хоча б якісь заяви протесту на урядовому рівні, то тепер із боку офіційного Києва немає ніякої реакції. Як немає реакції на наміри антиукраїнських сил у Російській Федерації забезпечити російськими підручниками з гуманітарних дисциплін усі школи не лише Севастополя і Криму, а й півдня України з містом Миколаєвом включно…
 
Чому немає бажання протистояти?
 
Одним із перших розпоряджень нового керівництва України було зняття статусу «особи нон-грата» з тепер уже екс-мера Москви Юрія Лужкова, якому за Ющенка було заборонено відвідувати Україну через його публічні антиукраїнські заяви.
 
Але для Партії регіонів Лужков був політичним союзником у боротьбі проти «помаранчевої» влади. Лужков брав активну участь у багатьох акціях Партії регіонів, зокрема в сумнозвісному сепаратистському з'їзді в Сєверодонецьку, де московський володар разом із регіоналами проклинав «помаранчевих» і підтримував Віктора Януковича.
 
До антиукраїнських організацій Партія регіонів також тривалий час ставилася як до союзників, бо вони дуже схвально сприймали всі її проросійські ініціативи і натхненно підхоплювали її виступи проти українського націоналізму.
 
Тому тепер Партії регіонів нічого не залишається, як апатично спостерігати за будь-якими витівками московської політичної «пастви» в Україні. Адже якісь спроби боротьби проти них змусять Партію регіонів дещо корегувати власні фундаментальні ідеологічні настанови.
 
Про яку боротьбу взагалі можна говорити, якщо лідера екстремістської антиукраїнської партії «Родіна» (реєстрацію якої рік тому скасував суд) Ігоря Маркова, за даними журналу «Кореспондент» (№38, 2010р), запрошує на святкування свого для народження Володимир Сівкович, нещодавно віце-прем'єр, відповідальний за діяльність силових структур, а нині – заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України?
 
Стверджують, що нині СБУ припинила будь-яку роботу по контролю діяльності антиукраїнських угрупувань, переключившись на журналістів, українських істориків і, за традиціями КГБ, на українських націоналістів.
 
Російські націоналісти і шовіністи в Україні, що прагнуть ліквідації Української держави чи принаймні приєднання багатьох її територій до Росії, судячи зі всього, СБУ під командуванням пана Хорошковського більше не цікавлять. А це означає, що найближчим часом на Україну чекає різка активізація антиукраїнських формувань, що разом із паралізуючим впливом Партії регіонів на силові структури обіцяє «судетський варіант», себто створення цілої низки практично не контрольованих центром квазі-держав на антиукраїнській ідеологічній основі. А такий хід подій потягне за собою нові жорсткі вимоги і претензії з боку Російської Федерації, де відпрацьована ціла купа планів «декомпозиції» України, якщо говорити мовою радника Володимира Путіна екстреміста та неонациста Дугіна.
 
Чого чекати?
 
Нині під прикриттям промосковської політики Партії регіонів можна очікувати спроб перетворити антиукраїнські організації на потужний більш-менш об'єднаний рух, здатний організувати великий політичний струс в Україні. Не зустрічаючи спротиву з боку тих, хто нині керує в Україні державою, маючи щедре фінансування з Росії, ці структури від тактичних дій в окремих регіонах країни спробують перейти на стратегічний рівень, атакуючи цілу Україну і діючи як внутрішній елемент підтримки зовнішнього тиску Москви на Україну.
 
За наказом із Москви, ці поки що беззбройні роти, батальйони і полки зможуть блокувати навчання Збройних Сил України з арміями країн НАТО, а в разі потреби заблокувати українських військовиків у військових містечках. Вони здатні організувати провокацію будь-якого рівня та інтенсивності, диктуючи офіційному Києву (який за нинішньої керівної верхівки не буде дуже пручатися) ті чи інші політичні кроки.
 
Ситуація для України є надзвичайно небезпечною. В умовах уседозволеності антиукраїнські організації стрімко зростають чисельно. Безкарність надихає. Як і активна допомога з боку російських «дипломатів у цивільному»… Деякі вітчизняні та іноземні ЗМІ повідомляли про контакти російських консульств на території України з подібного штибу формуваннями. Не припиняється фінансування з боку уряду Москви, де такі видатки прописані в міському бюджеті окремим рядком. А є ще чимало російських «благодійних фондів», отже антиукраїнські сили в Україні від браку грошей не потерпають…
 
Антиукраїнські екстремісти радісно повідомляють, що більше ніякого тертя із СБУ вони не мають.
 
Колись, не маючи власної держави з її військовою силою, український народ був змушений створити УПА, а не маючи власних органів національної безпеки, був змушений створити Службу безпеки ОУН.
 
Чи не стали сьогодні українці в Україні народом без власної держави? Народом, який нікому захистити, крім нього самого та створених ним потужних й ефективних структур громадянського суспільства?
 

P.S. Нас, як українців вже формально похоронили. Крім Західної України всі інщі регіони не проявляють національної активності, що дає ворогам держави нахабство заявляти, що українці є тільки на Заході і вони будуть діяти впевнено та рішуче. Охлосу з червоними прапорами нажаль багато. Януковича Москва скоріш за все "поматросит и бросит". Надії, що нащі олігархи будут чинити серьозний опір теж немає. Коли Януковича зільють, то в хід пійдуть скоріш за все коммуняки - щоб добити наших олігархів. Так що вивчайте партизанську справу. Хотілося пожити по-людські, але не дадуть...
 

Проханов о пятой империи