Я себе часто почуваю таким рятівником-невдахою, який пробивається в задимлений будинок, знаходить там  вгорілих мешканців і тягне їх геть з зони лиха. А його відштовхують геть і кажуть: «Не ламай кайф!»  Мені постійно повторюють: «Не чіпайте наші рани, вони повинні і далі боліти! Не розказуйте нам правди про нас, бо ми втратимо свою унікальність…». Похоже на те, що українська нація близька до свого щастя: вибрала собі садистів у владу і насолоджується своїм мазохізмом.Люди на очах втрачають все, що мають,  штовхають в прірву майбутнє своїх дітей, але вперто відмовляються дивитись правді в вічі. Таке враження, що алкоголізм північно-східного сусіда – це набагато легша проблема, порівняно з нашим впертим мазохізмом. Ми відмовляємость мінятись всьому світові назло. Ради якоїсь «унікальної» дрібниці в собі, ми готові пожертвувати всім.
 
   Кожна нація має свою силу, свою душу. Чіпаючи нашу націю по всіх широтах та довготах, всюди натикаєшся лише на слабини і пустоти. В  якийсь момент вже почав сумніватись в правоті цього загального закону: сила не находилась. Аж раптом, щуп аналізу вперся в щось тверде і тупе. Цим тяжким, тупим предметом виявилась наша впертість. Всю свою силу ми вклали в своє небажання змінюватись. Весь світ міняється, все стрімко поновлюється і перевтілюється, а ми стоїми на своєму і ні кроку ні вперед, ні вбік. Чому так?- А біс його знає? Думаю у джерел цього феномену знаходиться міф про свою унікальність. Ми носимось зі своєю унікальністю, як з писаною торбою. Всі умовиводи потрібно оцінювати з урахуванням того, що українська душа думає апаратом мужицько-хуторянського мислення, тобто, алогічним, архаїчно-примітивним апаратом. Не треба далеко шукати відповіді на основні питання нашого національного буття, всі відповіді у нас під ногами.  Ще одна провідна лінія української натури – це її скупість, дріб»язковість, захланність. Щоб не втратити свою унікальність, ми боїмося викинути навіть найменший, ні до чого не придатний дріб’язок: а може це кусочок тієї самої унікальності? А що таке щоденне відновлення життя: це відмова від чогось застарілого, неефективного, відпрацьованого., це постійне викидання старого і придбання , прийняття нового. У нас цей ланцюжок відновлення працює неправильно, так як ми не любимо розлучатись зі старим, ми тулимо те старе до нового і ховаємо пережите по закутках свого життя. Відповідно, наше життя постійно переобтяжено вагарем минулого, тому нове не приносить нам належну радість та легкість. Наша нація заплющує очі на своє майбутнє і тримає широко відкритими свої очі на потилиці: аби не забути щось зі свого минулого, аби не втратити що зі свого «унікального»!
 
    Ми тішимось ерою інформаційних технологій, комп’ютерами та інтернетом. В той же час, все це не змінило  підвалини нашої архаїчної, дохристиянської національної душі. Є підозра, що коли б складали не тільки світові рейтинги конкурентоздатності, але і рейтинги слідування десяти заповідям божим, то і тут ми б пасли самих задніх.  На жаль, християнство досі не вирвало українську душу з лап фарисейства і ірраціональних вірувань. Цікаво, що після приходу «нездалої незалежності» відновилась атрибутика християнства в національному житті, разом з тим, рівень моралі різко впав. Думаю, несумісність цих явищ пояснюється правотою тези про те, що українську націю потрібно повторно «охрестити», так як позиції язичницьких вірувань в нашій національній душі залишаються домінуючими, а позиції християнської віри – допоміжними, службовими. Повторюю, що всі мої роздуми стосуються лише колективного «его» українців, так що сприймати їх безпосередньо на свій рахунок буде методично неправильно.
 
    Українська нація своєю поведінкою нагадує одну величезну секту, яка молиться на своїх унікальних, нехристиянських божків, які в останні десятиліття прийняли образ золотого тільця. В дурмані своєї мазохічної гармонії нація навіть не помічає, які нові удари долі посипались на її голову!  Куди там пробитись здоровому глузду! Аргументам здорового глузду кажуть «іти геть», нація вірить в себе і своє щасливе майбутнє!  Думаю, для пояснення поведінки українського психотипу найкраще підійшов би аналіз діяльності ортодоксальних сект, які знищували, спалювали себе разом зі своїми дітьми. Українська натура пішла ще далі цих сект: вона навчилась розтягувати сумнівне задоволення від своєї «унікальності» на сотні років.  «Ми унікальні, тому мусимо за це страждати!». Таке враження, що сама земля українська випаровує якийсь непомітний для інших наркотик, який не відпускає націю з лап архаїчного дурману та мазохізму. Українська нація веде себе безвідповідально, злочинно-недбало, без найменших докорів совісті вона нищить майбутнє своїх дітей та внуків в угоду свого мазохістському чаду.
 
  Цікаво, чому українці так різко зненавиділи та забули в собі Ющенка: він втілив всі свої ідеї та марення як автохтонний українець. Провал його політики показав жалюгідний образ цієї видуманої  «унікальності» нації. Він десакралізував українську мрію, так як на своєму прикладі показав, яка та ідея, та мрія відстала і дурнувата. Якби сталося диво і месію вибрали б на другий термін, його головною ідеєю було б будівництво на Майдані хутора з живими баранами та свинями. Таку забавку він зараз майструє на 5-ти гектарах під Києвом в своєму маєтку. Ющенко дуже вдатний до аналізу щирого в своїй маячні українця як та бджола-дроздофіла, тобто мушка-дроздофіла, бо всі  жлобсько-хуторянські українські гени стирчать в нього назовні.
 
  На протязі своєї історії українці постійно вдавали себе за тих, ким вони насправді не були: вірнопідданими польського короля, російської цариці, передовими комуністами, переконаними демократами, щирими патріотами, тепер починають вдавати з себе своїх в доску шахтьорів. Довго, довго українці прикидались сучасними, цивілізованими людьми, аж поки  історії не стрілило в голову дати цій архаїчній нації незалежність. Дехто з образою згадує, що в 1991р президент США Буш був проти надання Україні незалежності. А може просто компетентні радники вже тоді передбачали, що з того роя не буде ні…чого доброго?
 
    Я повторюю, що радянська інтернаціональна модель була поки-що самою оптимальною моделлю для існування української натури. Тоді націю хоч косо-криво, але  рішуче штовхали вперед по лінії цивілізації та прогресу.    Українцям потрібне зовнішнє управління, тимчасове. Таке от чудо в центрі Європи! Націю потрібно розформувати, а потім переформатувати. З українцями потрібно говорити мовою психологічної та соціальної реабілітації. Кожну область віддати під протекторат окремого члена ЄС. Досить цим європейцям бавитись з одностатевими шлюбами, хай займуться вихованням українських аборигенів з очима на потилиці.
 
  Як кажуть, хто що шукає, той те і знаходить. Шукає мазохічна Україна страждань – і вона їх завжди має вдосталь. Так що навіть не знати, чи щаслива українська нація, чи нещаслива.  Єдине, що я можу сказати твердо – цій нації зараз не потрібна ніяка правда про себе. Ця  нація не відчуває зараз ніякої загрози для себе. Вона просить одного – не чіпати її, не будити, не дратувати ніякими іграми розуму. Нація впевнена в собі, занурена в себе і ніякі лихоліття і страждання не заставлять цю націю проснутись. Ідіть геть розумники і зануди зі своїми порадами, вам ніколи не зрозуміти унікальну місію цієї нації на землі! Наш дім, наша халупа – це наша халепа!
Пригадався вірш Кобзаря:
«Село неначе погоріло,
Неначе люди подуріли,
Німі на панщину ідуть
І діточок своїх ведуть!..»
Дивишся зараз навколо і бачиш, що за століття нічого і не помінялось: і село(селянсько-хуторянське мислення), і дур(соцдебілізм), і німота(ігнорування любих раціональних аргументів).  А чому? –Бо збереглась основа всього цього анахронізму – ірраціонально-язичницький світогляд та вірування, печерний психотип, ніхто його модернізацією серйозно не займався.
 
   Йдуть віки, міняється пристосування українців до поточної доби, а їх жлобсько-архаїчний світогляд дивним чином зберігається.  Пора вже той світогляд витягнути на білий світ і добренько його розглянути-продемонструвати і демонтувати, благо, сучасні технології це дозволяють. Добряче провести його в останній путь і закопати на віки вічні, бо цей живучий анахронізм ні нам, ні нашим дітям жити нормально не дасть.