Спробую, шановні тата і мами, парубки та дівчата, а надто дідусі і бабусі, які не бачать свого існування без внуків, підняти дуже важку і болючу тему. 24 чи 25 жовтня у новинах побачила новину-нарис про те, що у звичайному міському сміттєвому баку знайдено було новонароджене немовля. Воно пискнуло саме у ту хвилину, коли людина йшла повз оті баки. Наче відчувало, що це його останній шанс на порятунок, на життя. Дитя недоношене – усього 1600г. Переохолоджене – температура тіла 35 градусів. Хлопчика вдалося врятувати.
 
Це тендітне джерельце життя виросте у дорослу людину без материнської ласки, не у материнській оселі круглим сиротою. Так, воно виросте, але ким і з чим у травмованій від народження душі? Воно буде навчене писати і рахувати, одягатись і їсти, варити юшку і ловити рибу, та чи навчиться воно милосердя і доброти? Кохати і бути коханим? Бачити зорі у небі і відчувати любов у власній душі?
 
Бо хіба ж не важливо засинати під мамину колискову? Хіба ж неважливо чути від тата розумні відповіді на наївні дитячі запитання? Хіба ж неважливо відчувати тепло батьківських обіймів і лагідних слів?
 
Чи сформується ця дитина повноцінно у духовному, моральному і фізичному сенсі? Які громадяни виростають з сиріт, покинутих, наче брудне сміття у баках, під тинами і чужими дверима? На вокзалах і у крамницях?
 
І головне питання: чому ці горе-матері так чинять і що потрібно робити, щоб цього жаху у світі не ставалося?
 
Для мене очевидною є єдина можлива відповідь: злидні, відсутність працюючих законів і байдужість суспільства. Для породіллі, яка викидає, наче зайве прокажене кошеня, власне дитя у смітник, це був кращий вихід. Це було ліпше, ніж залишити дитину біля себе. І тут можна перераховувати безліч причин: катма грошей, відсутність даху над головою, власний моральний інфантилізм, який теж без асоціальних причин не з’являється, догоджання підлій аморальній особині чоловічої статі, алкогольна і наркозалежність…
 
Та, не зважаючи ні на які причини, я не можу виправдати цих жінок. Вони для мене вже не жінки, навіть не люди. Більше того, навіть не тварини. Бо і тварини так не чинять. Хіба що задля спасіння решти виводку вимушені жертвувати найслабшим. Але то закони виживання тваринного світу. Але ж ми – ЛЮДИ! Ми існуємо у спільноті собі подібних. І я ніколи не повірю, що усім миром не можна звести на ноги маленьке людське створіння.
 
Допоки держава не поставить собі за пріоритет піклування про дітей, матерів, сім’ю, про майбутні покоління, ми будемо періодично стикатися з цим жахіттям. Допоки держава не втямить, що здорова нація – це здорова процвітаюча країна, ми будемо підбирати викинутих дітей у смітниках, парках, під дверима і на вокзалах. Допоки держава на власному рівні не буде перейматися проблемами бідноти, моральним станом суспільства, слідкувати за дотриманням законів, ми будемо мати трагічні наслідки і не менш трагічне майбуття. Допоки держава не займеться економікою і підвищенням соцстандартів, ми будемо з болем спостерігати жебрацьке животіння дітей у притулках і спецбудинках, ми будемо мати тисячі малолітніх злочинців, наркоманів, алкоголіків і дитячу проституцію. Допоки держава не зобов’яже багатих на закріплених законом підставах постійно ділитися з ними ж обділеними, допоки оце все не буде робитися, породіллі будуть змушені ставати нелюдями.
 
І знову ж таки усе зводиться до головного – «а судді хто?». Тобто, держава, це хто? А це ті, кого ми, виборці, на державні щаблі поставили власним вибором. Та, чи державними питаннями сьогодні оті обрані нами переймаються? Відповідь очевидна. Проте, на жаль, далеко не всім. І хоча це вже нібито інша історія, не забуваймо, що усі історії, які торкаються наших насущних проблем, настільки тісно переплетені одна з одною, що по великому рахунку «інших історій» у нашому житті НЕ ІСНУЄ. Є лише одна-єдина історія – це історія нашого з вами особистого життя, з якого не випадає ні наш вибір, ні наше існування, ні наша мораль, ні наше майбутнє – діти.
 
Кукушка
 
Беспомощный источник жизни – синеющий живой комок
Случайно проходящий мимо из бака с мусором извлёк.
 
Из вражьего тупого лона пробился он в жестокий свет.
А той, что жизнь в себе взрастила, ей до него и дела нет.
 
Его спасли чужие руки, укрыл не материнский кров.
Его сторицею одарит не материнская любовь.
 
Комочек станет человеком, став сиротой до скона дней.
Увы, кукушку не волнует, что он подумает о ней.
 
Клеймо, тавро нелюдской твари в неё впечатано навек.
Она по мне – уже не баба и вообще не человек.
©