Інтелект - то страшна сила!
 
У мене був породне собако .. (сука). Нещодавно я спостерігав іншого собако тієї ж породи, як воно вигулювалось із хазяїном. Півгодини спостерігав і результатом був вражений - це собако не мало відмінностей від того, що колись було у мене. 1:1. Як побутовий філософ я одразу ж узагальнив цей результат спостереження у таку закономірність: у породних собаків поведінка до найменших подробиць на 99% зумовлена генетичними механізмами.
 
Звичайно, вільне уявлення одразу ж перекинулося до "людини" із спробою встановити її відмінності від собачого класу. Я взявся спостерігати людей у тому скверці і знову був вражений: всі вони були несхожі один на одного, і жодного з них я не зустрічав на своєму життєвому шляху! Зразу ж вийшло таке узагальнення: генетика людини, на відміну від собачої генетики, "гуляє" у широкому діапазоні. Так, йдемо далі ..
 
Далі .. далі .. Нє, у випадку з "людиною" однієї закономірності виявляється замало. Щоб просунутися далі, слід якось перейти до інтелехту людини, схоже, що саме там був заритий собако. Ні, краще так: перейдемо від узагальнення спостережень до гіпотез .. Тобто, від твердої емпірії здіймемося до хиткої теорії. От уже маємо першу суттєву відмінність "собако" від "людини" - собачий рід не спотворює собі живу емпірію життя сухосплетіннями теорії. І зрозуміло чому - тому що собако не обтяжує свій мозок питанням "чому?".
 
Отже, маємо таку гіпотезу: розмаїття хромосомних варіацій людини має втаємничений зв'язок із її допитливістю. Людська поведінка не знаходить повного пояснення через генетично зумовлені інстинкти .. Інтелехт тупцює по інстинктах, не дає людині засинати і прокидатись разом із Сонцем, народжувати не менше 10-х із наступним жорстким відбором життєспроможних, радіти життю і відходити з нього по-собачому просто .. Втомилася людина від природного відбору .. І зірвала яблуко в саду ..
 
"Ну, шо ж .. Тепер ти сама і відповідаєш за себе, допитлива моя" - сказав з полегшенням Дух святий, вмиваючи натружені божі руки прямо з хмари, ще й поблискуючи і погримуючи ..
 
Багатоповерхове життя
 
Будемо розуміти під "інтелектом" hard, а під "свідомістю" soft і будемо користуватись надалі "свідомістю". Отже, йдеться про багатоповерхову свідомість.
 
На найнижчому (нульовому) рівні свідомості закріпилися стосунки між окремими особами. Тут кожний з нас, в міру своїх здібностей, практикує філософію із психологією, напружує уяву, щоб зрозуміти мотивації візавішної особи і її уразливі місця. Тут ми співчуваємо, чи захищаємося, чи нападаємо, чи обдурюємо, намагаємося підкорити, чи стаємо в услужіння .. На цьому рівні кожний з нас виявляє особистий інтерес, відстоює його від загарбника, допомагає другові, співчуває слабкому .. Тут ми стверджуємо свою особу у тісному просторі інших осіб ..
 
На першому рівні наша свідомість оперує малими групами близьких людей, такими, як «родина». «Моя родина серед інших родин» - такою є структура цього рівня свідомості. У міжродинних стосунках виявляють себе інтереси родини. В нормальній родині всі члени родини мають одну і ту саму «родинну» свідомість. Кожний член родини долучається з дитинства до родинних інтересів і стає (більшою чи меншою мірою) носієм такого надсособистністного інтересу. Його персональний інтерес має ввійти у відповідність з родинним інтересом і підкоритися останньому, інакше його родина програє у міжродинній конкуренції (за житло, за прибуток і т.і.). При тому всередині родини вирують міжособистністні стосунки (функціонує нульовий рівень свідомості). Вже у дворівневій свідомості з’являється «мораль» (таку мораль можна назвати «мораль 1-го ступеню»). «Моральними» визнаються такі дії особи, які узгоджуються з інтересами родини. Слід визнати, що перший рівень свідомості є базовим, адже тут, всередині «родини» живуть «особи», тобто окремі «я» і «ти»! А «я» (та й «ти») є тим самим, що ми любимо найбільше (або найбільше ненавидимо). Тому можна вважати, що поза «родиною» знаходиться «зовнішній світ», який теж складається з певних асоціацій-корпорацій. Скажімо, «будинкове об’єднання власників» є асоціацією квартирних «родин». Якщо Ви потрапили на його зібрання особисто, то все одно, Ви там є носієм родинного інтересу («не можу Вам відповісти, маю порадитись з жінкою» - за такою формулою Ви виявляєте родинний інтерес).
 
Отже, одна і та сама людина-особа може бути членом багатьох асоціацій «Зовнішнього світу», та всюди вона є носієм відповідного корпоративного інтересу. Звичайно, що серед складових будь-якого корпоративного інтересу є (а як же! Обов’язково має бути) і особистністний (іноді у вигляді родинного) інтерес. Або інакше: у людини, що належить декільком асоціаціям, особистністна свідомість стає впорядкованою – серед її складових значну частку складають відповідні корпоративні сводомості. Іноді особистністна свідомість стає повністю корпоративною (кажуть «людина віддана справі»). На іншому фланзі спектру знаходиться повний індивідуаліст.
 
Городські і сільські
 
І як же гарно було людині у дитинстві, де вона відчувала себе божім створіння, центром Всесвіту! Натомість вона хотіла скоріше повзрослішати, щоб вже звільнитись від тиску впорядкованого світу дорослих. Ох, бідолага!
 
І як же важко було людині-дитині проштовхувати свою особу-істоту в існуючі асоціації, щоб затвердитись в них на постійній основі. А ще важче було засвоїти всі щабели корпоративної моралі, утиснувши своє дитяче «хочу» у куций закуток свідомості. А зволікати з цим було небезпечно, адже до започаткування своєї родини слід було опанувати азами корпоративної моралі, інакше особу чекали поневіряння і крах.
 
З цієї точки зору «городські» мали значну перевагу – вони мали можливість опанувати більше рівнів ієрархії корпоративної свідомості. Місто вчило їх конкуренції і «понятіям» дорослого життя, формуючи при тому впевненість у своїх силах. Вони дорослішали швидко, але при тому зберігали достатньо дитячого егоцентризму, щоб не сприймати зовнішній світ як ворожий.
 
Сільська дитина добре (краще за міську) опановувала родинну і общинну свідомість (і мораль), решту корпоративних щабелів вона лише споглядала, приміряючись до них здалеку. Для більшості фізіологічно здорослих сільских дітей місто поставало «іншим світом», яке споживало зрощену ними продукцію, де можно було заробляти гроші, працюючи шофером, будівельником, санітаркою і міліціянтом. Вони розуміли, що в тому світі їм не проштовхатись серед «городських», і не мали таких амбіцій.
 
Та була в селі і меншість, яка з дитинства дивилася на місто як на фортецю, в якій мешкали пихаті начальники, і яку можна було підкорити, якщо бути сміливим і не перебірливим в засобах. А головне – бути хитрим, передбачливим і спрямованим до мети. Адже ті начальники, хоч вони і належали до міських систем, були чомусь кволими і недостатньо пильними. Вони звикли до комфорту і спокою. Їхні мотори не були розрахованими на значне і довге напруження. Вони не були особистостями тією ж мірою, якою були ними сільські авантюристи. Їхня воля була обтяжена корпоративними «понятіями». Вони були спеціалізованими – або підлеглими, або «старшими». А сільські могли танцювати, коли треба засвідчити пихатому свою ницість, і могли чхати на чужі їм «поняття», коли треба по головах залізти у високе крісло.
 
Сільська ментальність українського суспільства
 
Йдеться про характерну рису розмаїтого суспільтва, можливо навіть його визначальну рису.
 
Чого бракує українській свідомості так це державницького рівня. Відомо, що держави започатковуються у великих містах. Там постає певна культура формування і стверджування на світовій арені державних інтересів. Не було в України довгої державницької історії, не утворилася стала культура державоіснування. Натомість утворився сталий клас сільських виробників їжі, сировини, продукції ремісництва і саме в селі утворилася культура українського життя.
 
У ХХ ст. з сел почалось значне перетікання людей в міста. Що потрапляло у місто разом із селянином? Уламки общинної свідомості. Общинна свідомість у місті не працювала, отже вихідці з сіл нічого не додавали до міської культури, натомість мешкали в місті не своїм традиційним життям. Відбувалася деградація міст і сіл.
 
Радянська влада розбудовувала міста як індустріальні центри, як освітні і наукові центри, але не як центри національного відродження. Намагання створити наднаціональну спільноту було руйнівним для комуністів, адже така спільнота на мала механізмів розвитку. Домінування російської культури свідчило, що насправді то була російсько-імперська спільнота. Та «нацменшинні» народи не могли бути «руськими». Добре майбутнє могло бути лише у справжній федерації національних автономій з достатніми (для формування націй) елементами державності. Але вони не встигли цього здійснити внаслідок економічного краху імперії.