В пресі закріпилось порівняння нової влади з бульдозером. Але бульдозер тільки руйнує та розчищає шлях, а наша нова влада має набагато складнішу функцію: вона, крім руйнації та зачистки, ще й будує на наших теренах «руський мир». Ця влада, як асфальтоукладчик, працює комплексно: зриває старий асфальт, перемелює його та вкладає асфальт по-новому. Ці асфальтні доріжки своїми щупальцями  потягнулись зі сходу на захід, на цьому новому асфальті, на тих нових доріжках вже немає нічого українського. Старий колишній український матеріал в цьому апараті перемелюється і вже лягає в нову канву зрусифікованим. Цими  новими магістралями руський мир насувається зі сходу і поглинає простори України.
 
    Нинішня влада нашої російськомовної народності  вирішила зачистити український етнос шляхом асиміляції його до російськомовних. Ліквідація демократичних норм нашого життя, реанімація совкових цінностей, звуження сфер застосування української мови, брутальне переписування української історії – вся ця політика має системний та послідовних характер. Мета такої політики – створити на території України філіал Російської федерації з аналогічним антидемократичним режимом, щоб українці по швидше призвичаювались до життя в  «великой неделимой».
 
           Тепер «новыми русскими» будуть не ті, хто в малинових піджаках, а  асимільовані в «русский мир» українці. І  натиск на українську мову, і на  українську церкву, і відродження елементів радянської ідеології  вказує на одне – популяція старшого  брата підупадає, свої життєві сили він може посилити лише за рахунок «нових русских» з України. В Москві нашому сказали: «В.Ф., будешь поставлять, готовить нам по 2-3 млн. «новых русских» в год – и всяческое наше политическое, технологическое, техническое и личное содействие у тебя в кармане! Ты ж видишь, что украинцы – это не настоящая нация, а какое-то недоразумение, они сами себя никак не могут привести в порядок, а мы дадим им жизненную перспективу аж до Тихого океана…».  Згадайте останню екранізацію повісті Гоголя «Тарас Бульба». Там ідея «слов»янської», «руської» єдності відпрацьована на всі 100%. Як русифікували «Тараса Бульбу» на екрані, так тепер будуть русифікувати реальних українців і в житті! Згадайте придурочний образ пілота-українця (актор –Б.Бенюк) в фільмі «Кандагар». Саме такими – тупими, обмеженими, дрібнично-захланними бачать старші брати-росіяни  своїх молодших братів-українців. Мистецтво – велика сила, що тут скажеш.
 
   Чому ми говоримо тут тільки про нову владу і мовчимо один про одного? Чому ми мовчимо про свої власні, українські  проблеми? Бо нам нема чого один одному суттєвого сказати? Ми так критикуємо нову владу, як будь-то вона прийшла, щоб вирішувати наші, українські проблеми, які ми на протязі попередніх двадцяти років так і не спромоглися почати вирішувати. Нова  влада - неукраїнська, це влада дорослих людей, а не влада українських «патрійотів» з дитячими мізками. Нова влада дуже щира та відверта, і в цьому її сила. Вона з ходу заявила, що української нації не існує, а є якась галицька народність. На відміну від нас, велеречивих, нова влада два рази не повторює, тому вона зразу запустила плавильний котел для переплавки всього населення україни в одну російськомовну «слов»янську» націю. За Радянського Союзу було зрусифіковано мільйони українців, тепер цю практику вирішено продовжити далі  в державних масштабах. А що, на індивідуальному рівні українці в своїй більшості – толкові та працездатні, на коллективному рівні – вони безтолкові та дезорієнтовані.  Тому дуже непогана, перевірена історією стратегія – русифікувати українців, а потім індивідуально висмикувати  їх з того безпросвітного українського середовища та давати в Росії простір для самореалізації!
 
      Українців дуже багато, може через те вони так недбало ставляться до своїх національних проблем.  Українці надто ліниві, тупі та безвідповідальні, щоб навести лад в своїх національних справах. За сімсот років вони так і не зорганізувались сформувати власну націю, засади своєї національної політики, все чварились та відкладали «на потім». Тож не дивно, що український етнос постійно стає об»єктом чиїхось агресивних зазіхань. В сучасному світі ці зазіхання стають більш жорстокими та цинічними в силу шаленого розвитку можливостей по інформаційному, економічному,  соціальному маніпулюванню населенням. Вівці-українці стають легкою здобиччю різних міжнародних аферистів та геополітичних махінаторів. Які шанси в бідного, безграмотного, затурканого хлопця з села в сучасному агресивному мегаполісі? Стати рабом або  чорноробочим? Так само, і український етнос в сучасній Європі нікому не цікавий, кому потрібна морока з 46 млн. європейських «циган»? Те, що зараз відбувається в Україні день за днем, лиш підтверджує закономірність того, що сталось  з країною в лютому цього року. Титульна нація України обісралась по всіх параметрах і доказала цілому світу свою недієздатність. В дитячі мізки української нації ніяк не можуть пробитись дорослі істини, ці істини нація просто не сприймає. Інколи думаєш, а може це буде і кращий вихід, коли цю нездалу націю розтягнуть по кусках сусіди та асимілюють, може хоч там нашим людям всміхнеться якесь нормальне життя?
 
      Критика своїх – це одна позиція, критика чужих, ворожих – це інша позиція. Мене дивує позиція, з якої критикують нинішню владу. Її критикують так, буцімто вона – продовження попередньої нашої української влади, буцімто вона повинна стати кращою за нашу попередню владу. І перша, і друга теза є глибоко помилкова. Кожен, хто вступає на службу до нової влади повинен усвідомлювати, що він поступає на службу до недругів  української нації.  Українська нація повинна накінець-то відповісти на основні свої питання: що ми хочемо і до чого ми стремимся?
 
         Що цікаво, якби нація мала нормальну еліту, то більшість нації могли б махнути рукою на ту політику і зайнятись своїм приватним життям. Через те, що українська національна еліта не виконує своїх завдань, більшість нації змушена постійно слідкувати за тою політикою, але толку з того все-рівно немає. Так як українська нація просто втомилась від своєї безтолкової незалежності, вона добровільно віддала владу іншій – російськомовній народності, яка тіснить український етнос з її власної землі і ворожа до всього українського. Вчинок, достойний українозаврів!
 
       Мужицькі, простонародні цінності серед нашої спільноти давно і повністю витіснили благородні, аристократичні цінності. В ідейному змаганні «еліта – народ» переміг затурканий народ разом зі своєю примітивною системою цінностей. Саме тому абстрактне у нас поступається конкретному, перспективне поступається сьогоденному, ідеальне поступається утилітарному, ірраціональне диктує раціональному.  Спочатку шкурні інтереси натовпу пожерли всі  «дурацькі витребеньки» попередньої епохи:  науково-технічні розробки, наукові дослідження, культуру та ідеологію «світлого майбутнього». Після того, як «нездала незалежність» знищила інструменти свого майбутнього, вона почала  по частинах знищувати своє сьогодення. В угоду меркантильних запитів меншості почали знищуватись матеріальні можливості більшості. Гідра україножерства не зупиняється ні на мить до цього часу…
 
        Нашій українській еліті дуже сподобалось працювати по низьких мужицьких стандартах. Щось там час від часу булькнеш на публіку дебільно-патріотичне – і весь інший час твій, бавиш себе, як тобі заманеться! Вчора вперше за багато місяців побачив по телебаченню справді щасливого українця. Цим щасливим, усміхненим на всі тридцять два виявився свіжовідставлений лідер української нації Ющенко, тусувався зі своєю Кет на кінофестивалі «Молодість». Стільки в ньому було радості, так в нього все добре – і я повірив йому.  Він просто щодня милується стражданнями українського народу. Він твердо переконаний, що цей народ заслужив на таке лихо, так як він посмів не вибрати свого мессію на другий термін. Оця жлобська логіка так і світиться з нього. Запитується, якщо в нації такі лідери, про що з такою нацією можна говорити?
 
Тапер мені вже навіть не  дивно, що після краху «нездалої незалежності» українська нація не спромоглася навіть проаналізувати причини такого сумного фіналу своєї  історії. Національна еліта і далі сконцентрована на своїх шкурних питаннях, а простому народу взагалі все «по барабану» крім сала та картоплі! Криза - це завжди можливість для переоцінки своїх сильних та слабких сторін, це можливість облегшено відкинути свою неефективну частину і почати розвивати свої ефективні напрямки. Криза –це можливість для відновлення, для початку нового життя! Що ми бачимо натомість: дикий переляк, повний безумства погляд нації і якесь нерозбірливе скигління – от і вся реакція титульної нації на нові виклики. Ну розвалять завтра «понаехавшие» країну, доведуть її до коллапсу, банкрутства, гіперінфляції, - і що далі, готова титульна нація взятии владу в свої руки? –Ні не готова, і «опять – двадцать пять!». Біда та й годі!
     П.С. Український мазохізм має набагато ширшу сферу домінування, аніж можна було очікувати. Наприклад, я тут на сторінках ДД піднімаю проблеми української ментальності, проблеми деструктивних національних традицій. Без їх вирішення нація і кроку вперед не може ступити, це очевидно кожній притомній людині. Як відреагувала б на це нормальна публіка? – Щось би підримала і розвинула, щось би покритикувала, щось би відкинула, як сумнівне. Що робить наша мазохічна більшість – вона з порогу відмітає такі дискусії: «Не руш!», «Не смій!», «Це святеє!», «Спам!». Пробитись через ряди цих містичних заборон просто нереально. Люди свято вірять в якісь ворожі заколоти, заговори, в якісь архаїчні божества та символи.  Коли ти їм кажеш: «Викиньте з голови свої дурниці і починайте працювати!», -  на тебе дивляться як на якусь нечисту силу.