Суспільство зараз напружено шукає ідеальні норми для податкового кодексу, такий собі філософський камінь оподаткування. Люди, та заспокойтесь ви і подивіться на диспозицію цього кодексу:  є влада, яка збирається проводити експлуатацію свого народу ще більш інтенсивно та досконало. Принцип дуже простий: максимум доходів – їм, максимум тягот –нам. А вся оця комедія з поправками, з переписуванням окремих норм – це все гра на соцдебілів. Яка різниця, які норми в тому кодексі будуть записані, головне, щоб виконувався базовий принцип – все краще  - «людям», все гірше – бидлу.
 
    Влада працює по-крупному, а ви їй тицяїте свої жалюгідні поправки. Можна і так і так, але норма зверхексплуатації повинна бути дотримана. Можна подумати, що норми цього кодексу будуть працювати для провладного бізнесу! Їх бізнес взагалі ніхто перевіряти не буде, так що їм все рівно, яка ставка податку на прибуток  буде записана в цьому кодексі. Ну зліплять той податковий кодекс, чи кращий, чи гірший, а яка різниця рядовим платникам, чи довше мучитись під тупим ножем, чи швидше відмучитись під гострим ножем? Збалансованості інтересів ми все рівно не одержимо, то який смисл так переживати  за той кодекс податкової руйнації? Ми вступили в полосу домінування логіки «чим гірше, тим краще», а саме гірше – це тривалість життя під прессом диктатури. Не так страшна сама по собі диктатура, як деструктивний характер цієї диктатури, він деформує людські цінності, людські стосунки, людські долі, тому ціль - в пришвидшенні розвалу такої диктатури. Режим экономического геноцида опасен своей длительностью. При  длительном давлении бедности и нищеты разрушаются, перерождаются базовые структуры личности и общества. Наилучше, чтобы режим в процессе закручивания гаек сорвал резьбу и сделал систему неработоспособной. Поэтому бороться с режимом стоит лишь для тренировок, но не для облагораживания режима до сносного, переносимого уровня. Удар от новой власти должен быть такой большой деструктивной силы, чтобы даже сверхтерпеливые хохлы в своей массе не стерпели и вышли на протесты.
 

    Саме гірше для протестантів, що в діях нової влади по ліквідації спрощеної системи оподаткування є раціональний елемент, тому заперечувати цю політику немає перспективи. За дванадцять років свого існування єдиний податок  дав країні два плюси: обмежив апетити  податкової та посприяв розвитку аутсорсингу розробки програмного забезпечення на експорт. Те, що базарникам дозволили вволю спекулювати і наживатись на покупцях за рахунок зверхвисоких націнок, сплачуючи мізерні податки  – це для країни та економіки зовсім не плюс і мені тепер зовсім базарників не шкода. Вони вже подумували, що вони –сіль землі української, середній клас, опора демократії та інша маячня, якою їх довго поливали ницомудрі журналісти. Де тепер ця опора демократії, де їх протести та виступи проти згортування демократії в країні? Всі свої сили вони віддали в минулому році на  боротьбу з ЮВТ, коли вона хотіла заставити їх платити мінімальний соціальний внесок в пенсійний фонд.  Виявилося, що 200грн. в місяць підірвуть економіку такого середнього классу, сором то який!  Вони подумали, що їхня  функція купи-продай якогось сумнівного китайського чи турецького ширпотребу дає для країни купу користі та прогресу. Всі ці перепродажники є пуста, проміжна, паразитична ланка національної економіки. Толку з них –ніякого, може там каплю зручності додають покупцям - і все. Основну массу податкових преференцій від впровадження єдиного податку одержували тіньові оптові постачальники товару базарникам та різноманітні  оптимізатори на базі підприємців на єдиному податку.  Затяжна демагогія в ЗМІ про розвиток середнього классу на базі єдиного податку говорить лише про одне – наскільки наші експерти та журналісти погано знають власне суспільство.
 
    Наше общественное мнение страдает на доминирование жлобских аргументов, на косность и мелкомыслие. Возьмем любую актуальную дискуссию, о том же едином налоге для мелкого бизнеса . Вроде бы тема – проще не придумаешь. Больше года тема муссируется на первых полосах общественного сознания. Результата – практически  никакого, никакого прогресса в аргументах сторон. Полный разброд позиций, никто никому не верит, каждая сторона тянет одеяло на себя. Одним словом, обычный для нас дебилизм рулит. Критикуются официальные проекты налогового кодекса с двух примитивных позиций: «дайте нам налогов поменьше, потому что мы бедные и несчастные», и «не трогайте нас проверками, а то мы убежим в тень и уничтожим свои рабочие места».  На баталиях вокруг налогового кодекса, как на самой живой  сейчас площадке гражданской активности можно было бы поэкспериментировать с выращиванием первичных клеток нашего национального гражданского общества. Но не хватает гражданских вожаков, не хватает стратегов. Нельзя останавливаться на позициях точечного лоббизма, на позициях покусывания и истерической критики норм официального проекта налогового кодекса. Армию может победить только другая армия, но никак не народное ополчение, одну стратегию может победить только другая стратегия, но никак не низкоуровневая критика или эмоциональные проклятия этой стратегии.  Если вы в оппозиции к власти, вам надо ее понять концептуально, иначе у вас не будет никаких шансов в борьбе с ней. Почему наша оппозиция сейчас такая беспомощная? – Потому что власть давно ушла вперед, а оппозиция до сих пор стреляет по старым мишеням. Как эта оппозиция может понять и опередить власть, если она сама себя не понимает?
 
         Середні класи також різні бувають. Коли б держава належним чином оплачувала працю технічних, гуманітарних спеціалістів, ми могли б надіятись на формування повноцінного  середнього классу з усіма ознаками інтелігенції. Коли ж у нас за рівнем доходів до середнього классу дотягують тільки прошарок базарно –перекупницького підприємництва, то і середній класс у нас сформувався відповідний, з жлобсько-продажною ментальністю. Толку від такого середнього классу – мізер. Одна користь,  що Майдану посприяли, але де той Майдан і які  його результати? Ніхто не говорить про низький рівень якості послуг, які надають населенню держателі єдиного податку. Грубо кажучи, цей єдиний податок лише розлінував та розбестив наших підприємців. Українці взагалі працюють дуже мало, дуже погано, дуже безтолково, дуже недбало і безвідповідально, без уміння та без натхнення – ось де базова проблема. Але зараз ми не готові вирішувати цю проблему, бо ми вже не хазяї власного життя, а старатись для чужих хазяїв немає ніякого резону.
 
     Нам потрібно налаштовувати власне виробництво, а не перепродаж втридорога чужого.  Тому згортання такого єдиного податку – абсолютно логічний крок, якщо брати нормальну стратегічну логіку. Якщо підключити до нашого перевернутого суспільства перевернуту логіку, то такі кроки влади – це наступ тоталітаризму, з яким потрібно боротись, поскільки та торгова націнка, якою живився малий бізнес, тепер перейде в руки «правильного» бізнесу мереж супермаркетів. І такі розтяжки у нас на кожному кроці: формальна логіка говорить одне, а адаптована до наших реалій перевернута логіка часто вказує на протилежні висновки, а орієнтуватись потрібно на обидві логіки, з них ведучою, практичною логікою є перевернута логіка.
 
       Как тяжело проверить, хорошо ли плавает кораблик, засунутый мастером в бутылку, так же тяжело проверить, хорошо ли будут работать правильные реформы в перевернутом обществе. Не ищите идеальных решений в перевернутом обществе, их просто не существует. Ни одна вещь, ни один порядок не может одинаково хорошо работать на интересы верхов и низов, ибо между ними вражда, отчуждение. Можно придумать закон, который идеально подходил бы низам. Но зачем тогда такой закон верхам, если они не заинтересованы в серьезном усилении низов?  
 
  Стратегия  новой власти при составлении новых налоговых правил вызывает двойственное отношение. Власти якобы делают благое дело: охотятся за минимизаторамы, стараются залепить налоговые дыры. На самом деле налоговый кодекс решает не экономическую, но политическую задачу: сделать весь бизнес, включая мельчайший, подконтрольный власти. Исключить саму возможность финансирования оппозиции за счет налоговых дыр и различных налоговых махинаций. Поэтому финальная версия налогового кодекса ни на йоту не будет отходить от генеральной линии правящей партии: народ должен работать, а «мы» должны управлять. Все бизнесы станут призрачными-прозрачными, а отдельные бизнесы станут настолько прозрачными, что их просто не будет замечать налоговая. Этим «правильным», прозрачным бизнесам будет совершенно безразлично, какие там налоговые ставки на дворе – их все равно никто и никогда проверять не придет!
 
Вызывает одно раздражение эти заманушки для тупых: мы запланировали снижение  и сокращение налогов! Сами по себе низкие налоги не есть благо для общества, а высокие налоги  - не есть зло для общества. Если собранные налоги используются государством рационально, по назначению, то эффективными могут быть и низкие налоги, и высокие налоги. Низкие налоги – значит, общество либеральное, высокие налоги – значит, общество социальное, т.е. оно берет на себя больше социальных обязательств, щире среда бесплатных услуг. При той легкости, с которой эта власть тратит бюджетные деньги на удовольствие для себя, любимых, трудно представить тех, кто по своей воле захочет платить налоги такой власти.
Короче, кому на Киевской Руси еще жить хорошо – тогда они  идут к  вам!
 
На прикладі баталій та дискусій навколо податкового кодексу ми бачимо, як нашаровувались одна на одну соціально-економічні проблеми нашого суспільства, як ті проблеми збились в одну закам»янілу брилу і як любий рух в напрямку вирішення цих проблем перетворюється в серіал жахів «Пилка», поскільки різати приходиться по-живому. Як я вже писав, у нас проблеми не вирішуються, а консервуються, відповідно, наші люди змушені поступово адаптуватися до однієї, до другої, до третьої проблеми…, це, по суті, страшний процесс деградації людської  натури та редукції людських стосунків. Потім ця деградація проступає в нових формах: в недієздатності нового покоління, у відсталості наших суспільних структур… Все чітко, ясно, зрозуміло, тільки влада і громадськість закриває на це очі, поскільки перша не збирається вирішувати ці проблеми, а друга не може вирішувати ці проблеми. Ми навчились тільки вчасно відвертатись від проблем і переносити їх вирішення в своє прекрасне майбутнє. В результаті, наше майбутнє вже переобтяжене нашими сьогоднішніми і нашими вчорашніми проблемами. Тобто, наші діти вже без вини винуваті, що народились в такій нездалій країні у таких безвідповідальних батьків. На  кожного з наших дітей вже записані великі кредити, яких вони не одержували, але по яких вони змушені будуть розраховуватись, прямо і опосередковано.
 
У нас уже не залишилось проміжних позицій до нашої системи, тобто позицій на часткову заміну елементів в системі. Система заведена в такий глухий кут, що можна міняти лише все, або нічого не міняти. Що робить нинішня влада з нашою системою: вона нічого в системі принципіально не міняє, вона тільки пристосовує її до своїх приватних інтересів. Мова вже не йде навіть про часткове вдосконалення системи, ні у кого ніяких ілюзій не залишилось, систему просто кастомізують під її максимальну експлуатацію. Конячину просто безжалісно поганяють, а коли вона впаде – це погонщиків вже мало цікавить.