Старий був уже дуже старим. У звичайній байковій сорочці, спортивних, з розтягнутими колінами, штанях і взутий у старі капці аж ніяк не нагадував майстра з бойового мистецтва. Тим не менше, від сухенької статури Кіма Чена йшла якась незбагнена хвиля сили і добра. Він стояв посеред кімнати і дивився просто у напрямку дверей… Очі старого були покриті білою матовою плівкою і ставало цілком зрозуміло – ця людина сліпа.
   – Женю, Котику, підійди но до мене. – З незмінною лагідною усмішкою попросив Кім Чен.
   Кіт зробив кілька кроків і зупинився. По щоці покотилася сльозинка.
   - Чого ж ти плачеш, хлопчику мій? – дід пригорнув учня до грудей.
   - То від радості, вчителю. Я сильно за Вами скучив.
   - Я теж… Не було такого дня, щоб я про тебе не згадав. – Старий і собі змахнув рукавом сльозу. – Хвала Творцю, ти знову з нами.
    - А це мої… – почав Євген.
   Рішучім жестом Кім Чен зупинив пояснення свого учня і постоявши якусь мить, рішуче зробив кілька кроків і зупинився лицем до лиця з Романом. Не промовляючи й слова, доторкнувся рукою до чола, потім лівою рукою взяв його за зап’ясток а праву поклав на серце молодого чоловіка. Минуло декілька секунд. Такі самі дії старий провів і по відношенню до Малюка, безпомилково визначивши зріст торкаючись його чола.
   - До нас завітали одразу троє воїнів Світла! – урочисто промовив Кім Чен Хо.
   Дід мовчки розвернувся і вийшов. Так само мовчки, кімнату покинули і решта сім’ї.
   Нічого не розуміючі, хлопці дивилися один на одного. Кіт теж, у розпачі, розводив руками і пожимав плечима.
   Через якийсь час, Тетяна та її мати, вийшли у нарядному національному вбранні і тихо стали позаду молодих людей. Ще через кілька хвилин маленька дівчинка вивела за руку діда, що також був одягнутий у святковий ханбок. ( ханбок – національний одяг корейців.)
   Старий майстер жестом запропонував гостям сісти за стіл. Жінки подали чай.
   - Таню, а цукор? – по-дитячому поцікавився Женька.
   - Спробуй спочатку. – Усміхнулася молода жінка. – Це інсамчха. Якщо любиш солодший, то краще додай меду, а не цукру.
   Солодкий напій, із ароматом малинового сиропу і присмаком ментолової цукерки не нагадував жодний з напоїв, який хлопці колися пили. Прохолода, що залишалася в роті після гарячого ковтка…
   - Просто неймовірне поєднання різних стихій! – У захваті промовив Малюк.
   - Інсамчха це женьшеньовий чай. – З незмінною усмішкою пояснив Кім.
   Якийсь час всі насолоджувалися дивовижним напоєм.
   - Як ви здогадались, що ми військові? – поцікавився Роман.
   - Військові? – у свою чергу спитав Майстер.
   - Ну, да. Ви ж назвали нас воїнами.
   - Воїн, це не солдат… не офіцер. Це не професія. Це душевний стан впевненої у собі людини. Це неможливість іти на поступки із власним сумлінням і нетерпимість до таких проявів у інших. Воїном може бути і кондитер, і рибалка, перукар і вихователька… Так, і жінка теж, хіба що їм надто тяжко не піти на компроміс із сумлінням, хоча б, заради здоров’я своїх дітей. Це сумно, але це так. Та все ж, якщо вона таки залишається воїном, то під поглядом такого воїна плавиться криця. А серед військових не так багато воїнів. Є офіцерська честь, але вони мусять виконувати накази які можуть суперечити їх власним переконанням. Багато з них, заради нагороди, просування по службі, подяки від командування інколи забувають про сумління і офіцерська честь зводиться до знайомого всім жесту. А досконале володіння зброєю взагалі не може бути ознакою воїна. Не мало злодіїв добре володіють нею. Мало того, існують і воїни Пітьми, що майстерно застосовують зброю. Вони щиро вірять у перемогу грубої сили… Це воїни, що здатні застосувати обман заради досягнення мети, не розуміючи що і сила, і обман повернуться проти них самих. Тільки творячи добро отримуєш добро для себе. Добро не можна вибороти – його можна тільки отримати. А виборюючи його ти обов’язково когось гнобиш, викликаючи спротив. І це може тривати нескінченно. Нажаль, людство загнало себе у глухий кут – одні здобуваючи блага для своїх жінок та дітей, інші захищаючи їх.
   - Ви наголосили, що ми, – Роман подивився на друзів – воїни Світла. Але ж ми також виконували накази котрі суперечили нашим переконанням. Не скажу, що робили це для якоїсь винагороди, але те, що зроблено не можна вважати світлою справою. Мало того, воно принесло багато горя… Скоріше, ці справи гідні воїнів Пітьми. Повірте, мені гірко це визнавати, але я не хочу вводити вас в оману.
   Запанувала гнітюча тиша. Роман відчув на собі пронизливий погляд. Він підняв голову і зустрівся з “поглядом” Кім Чен Хо. Старий майстер дивився прямо в очі Шпака. “Він не сліпий… він бачить не тільки мене, а навіть мої думки – злякався Роман. – Проміні Рентгена, дитячі забавки, порівняно з цим пронизуючим наскрізь поглядом!”
   Старий Кім лагідно усміхнувся.
   - Це зізнання робить тобі честь. – Майстер трохи помовчав. – Євгена засудили за злочин якого він не скоював. Я ще тоді казав, що це Зло його випробовує, аби потім залучити до свого війська. Він не міг повернутися не з друзями. Виявляється, що ви військові. От же, якщо ви були вільні і Женя не дав про себе знати, означає що ваша свобода була гірша за тюрму. І опинилися ви там не за власним бажанням, і корилися наказам, скоріше за все, захищаючи когось. Ви тут і це означає, що ви вільні. Тобто нанесли удар, а до якогось моменту готували його. І цілком слушно… У орла теж є діти і про них кажуть просто: “Це пташенята”. Кажуть, поки ті не стануть на крило. Так і ви чекали моменту... чекали поки крила не стануть дужчими.
   - А це хіба не підступно?
   - Підступно мріяти про удар, як мріють воїни Темряви. А готувати удар у відповідь… Звичайно, краще взагалі було б обійтися без ударів, але боротьба між Світлом та Темрявою триває вічно і тут без ударів, як активних дій, просто не минається. Перемоги змінюються поразками і навпаки. Є різниця тільки у воїнах. Темрява, за поразки, своїх воїнів карає їх на вічні муки і забуття… А лицарі світла завжди відроджуються.
   - Ви сказали: “…якщо вона залишається воїном…” – після короткої паузи, підтримав розмову Малюк. – Що означає “залишається воїном”?
   - Від народження, кожній людині надається можливість бути воїном. Раніше, чи пізніше, за чиєюсь допомогою, чи особисто, людина вибирає життєвий шлях. Якщо вона проходить свій шлях з чистою совістю і залишається воїном – обов’язково відродиться. Але кожного разу, як казатиме собі: “всі так живуть”, ідучи на обман, зраду чи злочин, ця людина наближатиметься до Темряви, та прирікає себе до вічних страждань і забуття. Вам, з вашими можливостями, дуже легко перетворитися на чорних воїнів… сильних і витривалих, підступних і безжальних. Темрява буде рада такому надбанню. Але і кара за поразку буде неймовірно жорстокою. Я вже казав, що перемоги змінюються на поразки. А це означає, що для воїнів Темряви прийде час покарання. І кара прийде… вона прийде невідворотно, як схід сонця, як сходження зірок на нічному небі. Так було, так є, так буде вічно.
    Старий Майстер і до цього моменту говорив повільно, а тепер, очевидно, дав можливість засвоїти те, що сказав. Невдовзі продовжив:
   - У всіх народів, з давніх часів, у письмовому, або усному варіанті існує вислів, що у Біблії звучить так: “На початку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово”… Після таких слів, ви можете уявити, яка кара чекає за брехливе слово? Адже саме неправда призводить до поклоніння чомусь суто матеріальному, скажімо грошам… Що у свою чергу веде до порушення всіх інших моральних цінностей накопичених людством протягом тисячоліть… Не може бути брехні заради щастя… Неправда, це такий самий фундамент для щастя, як вибух під будинком… Після брехні, як і після вибуху, залишаються тільки уламки та попіл… Але не на поверхні землі, а куди страшніше – у душах людських…  Слова сказані авторитетною людиною, або багатьма знаною, як і слова батьків сприймаються надзвичайно серйозно. Тому людина, яка наважується говорити на широкий загал, яка береться чомусь навчати… людина, котра виховує своїх дітей, повинна пам’ятати – жодне слово не падає в морок, жодний крок, чи справа не лишаються не поміченими. На таких людях лежить шалений тягар відповідальності за вчинки тих, хто до них прислухається, хто намагається повторювати їхні кроки і дії, для тих хто впевнений: “Ця людина не може брехати!” І якщо виявиться, що цей авторитет вміє і, на догоду своїм інтересам, бреше – горе йому і його помічникам у цій брехні. Помічникам, які дають можливість говорити людям без совісті і моралі, людям не достойним, заздалегідь брехливим. Бійтеся кари володарки вашої – Темряви. Кара за вашу невідворотну поразку буде жахливою. Ніякими благами земними не відкупитися від тої кари. Пам’ятайте це воїни Світла. І передайте ці слова своїм нащадкам у майбутнє.