Людина приходить у світ немовлям, щоб радувати батьків, своїх родичів, радіти самій своєму життю. Дитинство минає переважно у щасливих умовах. Ми всі пам’ятаємо роки того щасливого дитинства. Якщо і були якісь моменти неприємні, то з часом вони стираються, набирають зовсім інших кольорів та оцінки. Якщо сказати словами поета: - «Все мгновенно, все пройдет, что пройдет, то будет мило». Але це в більшості відноситься до років нашого дитинства.
 
Пройшовши уроки школи, навчання у вузах, розпочавши свою трудову діяльність та набувши певного професійного і життєвого досвіду, ми швидше за все розчаровуємось. Охоплює нас тривожне відчуття за своє минуле, за своє і дітей майбутнє. А почуття радості життя віддаляється. Чому ж вийшовши із райдужних обіймів дитинства ми дуже швидко розчаровуємось?
 
Про це дуже влучно і красиво говорять поети своїми рядками. Напевне саме тому їх відносять до класиків людської душі. От як висловлюється про такі почуття М. Лермонтов:
 
И скучно и грустно, и некому руку подать
   В минуту душевной невзгоды…
Желанья!.. что пользы напрасно и вечно желать?..
А годы проходять, все лучшие годы.
 
Любить… но кого же?.. на время – не стоит труда,
    А вечно любить невозможно.
В себя ли заглянешь? – там пришлого нет и следа:
   И радость, и муки, и все там ничтожно…
 
Что страсти? Ведь рано иль поздно их сладкий недуг
    Исчезнет при слове рассудка;
И жизнь, как посмотришь с холодным вниманьем вокруг. –
    Такая пустая и глупая шутка…
 
Вже в інші часи, але про ці самі почуття С. Єсенін написав:
 
Жизнь – обман с чарующей тоскою,
От того так и сильна она,
Что свею грубою рукою
Роковые пишет письмена.
 
Я всегда, когда глаза закрою
Говорю, лишь сердце потревожь
Жизнь - обман, но и она порою
Украшает радостями ложь.
 
Не смотри в седое небо
По луне гадая о судьбе,
Успокойся смертный и не требуй
Правды, той, что не нужна тебе.
 
Хорошо в черемуховую вьюгу,
Думать так, что эта жизнь стезя,
Пусть меня обманут легкие подруги,
Пусть изменят легкие друзья.
 
Пусть меня ласкают нежным словом,
Пусть острее бритвы злой язык.
Я живу давно на все готовым,
Ко всему безжалостно привык.
 
Холодят мне душу эти выси,
Нет тепла от звездного огня,
Те, кого любил я отреклись
Кем я жил – забыли про меня.
 
Но, и все же теснимый и гонимый
Я, на земле мне близкой и любимой,
Эту жизнь за все благодарю.
 
Недавно на «Українській правді» С, Лещенко розмістив фотографії Г. Герман та Х. Северинсен. Вони яскраво відображають нашу сутність і життя та почуття громадян зарубіжних розвинутих країн. У них на обличчях відображається те їхнє життя, відношення та почуття. У наших громадян, як влучно відмітив М. Задорнов колись, відображаються на обличчі всі зароблені комсомолом ордени Леніна. Ми на такому обличчі можемо побачити колективізацію, індустріалізацію, воєнні лихоліття  і наше теперішнє життя повне негараздів та лукавства. Ми не живемо, а постійно граємо якусь роль, нав’язану всупереч нашим уподобанням, нахилам нашої душі та бажанням.
 
Ми розчаровуємось у своєму житті та починаємо шукати на кого б віднести наші ці негаразди. Ми не відповідаємо за свої вчинки, намагаємось знайти пояснення у якихось обставинах та причинах.
 
Все це відображається у нашому політичному і повсякденному житті. Ми обрали більшістю на посаду Президента України колись Л.М. Кравчука і тут же почали розчаровуватись за свій вибір. На зміну Кравчуку ми обрали Л.М Кучму і відразу почали відносити до перших ворогів нашої держави і народу. Обрали В.А. Ющенка і тут же розчарувались у спроможності його, взагалі, як у керівнику і порядної людини.
 
Поки при владі В.Ф. Янукович суспільство розділилось на прихильників та противників. Противники критикують ті прорахунки, негаразди, вчинки, слова, а прихильники не шукаючи позитиву відносять до можливості варіантів ще гіршого стану.
 
Давно відмічено, що у нас розділились поняття і почуття до реальності. Тепер відокремлено закони від звичаїв, втіха розлучилася із працею, засіб з метою, а  зусилля з винагородою. Ми їмо не для того, щоб жити, а живемо для того, щоб їсти. Ми виконуючи доручення або чиєсь прохання шукаємо вад у когось, а не своє сприйняття його. Ми підносимо достоїнства чиїсь також не по своїм оцінкам і розумінням, а знову на догоду комусь.
 
А потім дивуємось, що у нас так багато негараздів. Що відбувається багато чогось не завдяки чомусь, а всупереч чогось. І те примарне щастя постійно здається рядом, а його немає. І знову звучить доречним монолог Чацького: - О боже! Куда меня забросила судьба»?
 
А все рядом біля нас. Треба тільки захотіти взяти все у свої руки і сказати, що все залежить тільки від мене, від нас. От зараз будуть вибори. Треба звернутись кожному до свого світосприйняття, вибрати достойних, кому можна доручити вирішувати наші питання. А не виконувати чиєсь прохання. І це відноситься як до виборців, які голосують, так і до членів комісій, які будуть рахувати ті голоси. Адже вони є мешканцями тих же населених пунктів. І щоб знову не говорили, що хотіли як краще, а вийшло як завжди, потрібно зробити просто правильно.