Ця аксіома в нашій голові завжди. Вона не потребує доказів. З дитинства ми знаємо, що немає нічого міцнішого за наш переможний дух. За нашу славу, яка існує окремо від нас.
 
Якими б ми не були покидьками та виродками, скільки б ми не зраджували Україну, наша слава усе невілює, зводить до потрібного вживаного розчину.
 
Давайте! вийобуйтесь, різноманітні, різноплемені України діти, вона усе перетравить, вона усе перемелить на свою, зараз християнську, муку.
 
З неї буде такий смачнючий хліб до сала, що Ви не пошкодуєте за своє життя аніскілечки. Ви пишатиметеся своєю місією.
 
Ми, звичайно, - діти Галактики. Але старенька матір Україна крає серце донеможна. Цей дзвін не у вухах, він - у серці. Жіночому, чоловічому - як кому випало.
 
Але, зрозумій аби не шкодувати, відкараскатись від нього - неможливо. Він - переможний. Не дітися нікуди від українства, які би солодкі пастки не вабили.
 
Можна відтяти голову, неможливо відтяти думки. Неможливо відтяти совість. Неможливо виполоскати з душі любов.
 
Любов до рідних могил навіть тих, хто за Україну не боровся, але ніс в своїй душі, навіть ганебні, але наші, українські, риси квітне в нашій душі як нарциси навесні, не здолати її. Хай Бог цим душам помагає і їх судить, наша справа зберегти спадок.
 
Сократенко казав: хай неможлива справедливість, але над усім панує Україна! Наш був чолов’яга!
 
Коли це зрозуміємо, стане не тільки легше і комфортніше, додасться того сенсу, який потрібен кожній людині, як кисень рибі у водному середовищі.