Якби не ті п’ять підступних пострілів в спину сирого нью-йоркського вечора 8 грудня 1980 року, Джон Леннон сьогодні святкував би своє 70-ти ліття.
 
Звичайно, за ці тридцять років на нього могло чатувати багато небезпек. Від чергових маніяків, до підступних хвороб (згадаймо Джорджа). Але у нього був шанс (згадаймо Пола і Рінго). Міг бути. Якби не підступні постріли.
 
Він співав «Give Peace A Chance». Йому самому шансу дожити до семидесяти не випало. Він назавжди залишився сорокалітнім і молодим.
 
Дивна штука – я дивлюсь на його фото і бачу молоду людину. Молодшу за мене. Колись все було навпаки. Він здавався мені дорослим, старшим. Втім, нічого дивного – я старію, Джон залишається сорокалітнім.
 
Хотілося написати – важко уявити собі Джона семидесятирічним, а потім подумалося, а чому власне. Дивлячись на Міка Джегера, чи Кіта Річардса, можна цілком уявити, яким би був Джон сьогодні. Чи залишився б в ньому його бунтарський дух? Важко сказати, але те що він би мав неабиякий вплив на світові процеси – безперечно.
 
Хто зна, якби Леннон був живим, може вся світова історія пішла б цілком іншим руслом. Але це лише припущення. Ми так ніколи не довідаємося, що ми втратили разом з НИМ.
 
Я люблю Джона. З усіх бітлів він найближчий мені. Дивлячись на його фото, я вдивляюся в його очі і десь там в глибині бачу себе. Я відчуваю дивний духовний зв’язок з цією видатною людиною. Втім, не я один. Напевно мільйони людей відчувають те саме. Так і має бути. Він прийшов в наші домівки зі своїми піснями й став нашим другом. Він залишається нашим другом і через тридцять років після закінчення свого земного буття. Він залишиться з нами до нашого останнього подиху.
 
Йому сьогодні сімдесят, цьому сорокарічному чоловікові, який дивиться на мене з фотографії крізь скельця своїх знаменитих окулярів. Саме зараз динаміків лунає «Imagine» і на очі навертаються сльози.
 
Добре, що наступною піснею йде приджазована «Whatever Gets You Thru The Night» (бітломани зараз вмить вичислили, який альбом Леннона я слухаю) і це трохи розраджує. Але лише трохи. За тридцять років я так і не змирився з втратою.
 
Але сьогодні не варто сумувати. Сьогоднішній день треба святкувати. Тому що сімдесят років тому під вибухи німецьких авіабомб в цей світ прийшов ВІН – Джон Вінстон Леннон.
 
Як сам він через двадцять п’ять років після цієї події написав: «Я рожався 9 жовтня 1940 року, коли, як я думаю, нацміфи Адуфа Хітцлера тільки й знали, що нас бамбоварити. Мене вони, у всякому разі, не дістали».
 
http://www.youtube.com/watch?v=9Q0Eyw3l3XM