Вступ у 1774 році на французький престол Людовіка XVI був зустрінутий загальною радістю (звичайне явище, людина у всі часи чомусь вірить у чесноти нового поводиря). Від нового короля чекали реформ, і він пішов назустріч очікуванням. Перші ж дії Людовіка XVI підняли авторитет влади: він відновив Паризький парламент і проголосив режим суворої економії.
 
Порівняємо - фактична ліквідація парламентаризму і …сувора економія по-кийовські на сьогодні: освітлення на вулицях вмикається після повного затемнення і вимикається о 12-й; в школах у школярів забрали молоко та пряник, дієтичне харчування, залишили лише харчування дітлахів до 4-го класу; відключена підкачка води на верхні поверхи; опалення ще не включили.
 
Оточення короля незабаром почало чинити опір всяким реформам. Королівська влада знову була підмінена міністерським свавіллям. Цьому сприяв характер Людовіка XVI, за вдачею доброчесного буржуа, який більше всього на світі любив полювання (день, прожитий без полювання, король вважав втраченим і позначав такі дні у своєму щоденнику одним словом: «Нічого»).
 
Наш ще любить попоїсти.
 
Протягом усього царювання Людовика XVI неврожай змінювався неврожаєм, ціни на хліб постійно зростали, в деяких областях селяни, щоб не померти з голоду, паслися разом з худобою. Становище селян і міських низів ще більше погіршив страшний голод 1788 року, викликаний спустошливим градом 13 липня, який знищив на корені більше половини вже дозрілого хліба. В одному Парижі кількість жебраків перевищила 120 тисяч, а по всій Франції їх налічувалося понад мільйон (на 25 мільйонів жителів).
 
Так буде аномальна зима чи не буде? «1011 рік - небачене похолодання. Льодом були скуті води Чорного моря, замерз навіть Босфор. Коли хвиля холоду докотилася до Північної Африки, трапилася неймовірна річ - льодом покрилася навіть річка Ніл. Наслідки цього для людей були убивчі».
Чи буде по версії Н. Кульбиди: «Саме тому найближче 10-ліття слід чекати достатньо м'яких зим з нестійким сніговим покривом. Хоча 1 чи 2 роки можуть видатись дещо іншими. А влітку слід бути готовими до утримання дуже високих температур. І це стосується переважно липня та серпня». Переклад -  буде мало води у грунті, вісім років посухи.
 
Станова ворожнеча досягла крайніх меж. Всі видатні та вигідні посади знаходилися в руках двох привілейованих станів: дворянства і духовенства, які володіли двома третинами французької землі і не платили майже ніяких податків. Інші стани волали, особливо буржуазія, яка знайшла собі сильного союзника у французькій пресі. Остання, вміло обходячи цензуру, постійно твердила про несправедливість і шкоду тодішнього суспільного устрою. Протести письменників-просвітителів зробили свою справу. «Мало-помалу народ забажав перейти від теорії до практики», - пише Тьєр у своїй «Історії революції».
 
У нас - в руках чиновників та бандитів. Волають дрібні підприємці. Преса (телебачення) нам не союзник. Читаємо між рядками, дивимося 25-й кадр.
 
Тим часом двір не хотів і чути про поступки, сміявся над попередженнями, які він отримував з усіх боків, не надавав ніякого значення протестам, і часом сам грав у найнебезпечнішу для монархічного уряду гру - гру в лібералізм.  Було запропоновано відновити вибори  в Генеральні штати, яких не було 175 років.
Приступили до виборів. Париж був розділений на 60 округів, кожен депутат яких отримав накази від зібрання своїх виборців. Серед інших вимог всі паризькі округи, без винятку, заявили, що таємні накази мають бути скасовані, а Бастилія – знищена, як фортеця, що загрожувала Парижу, і як державна в'язниця, двері якої закриті для суду.
5 травня 1789 розпочали свою роботу Генеральні штати - представницькі збори королівства, скликані за наказом Людовіка XVI, щоб розділити з владою відповідальність за стан у країні.
 
Далі до липня суперечки «в парламенті». Ще далі без коментарів.
 
Тим часом парижанам вдалося залучити на свій бік вояків французької гвардії. Місто явно виходило з під контролю уряду. У відповідь король вирішив ввести в столицю війська, які квартирували під містом.
12 липня вранці в Париж прибув полк принца Ламбеска, інші загони розташувалися в Сен-Клу, на Єлисейських полях та поблизу Версаля. Потім раптом рознеслася чутка про відставку Неккера, єдиного міністра, який тримав сторону Національних зборів. На людей, які розповсюджували цю новину, спочатку дивилися як на божевільних або зрадників, але поступово неспокій охопив все місто.
Натовпи городян стікалися в Пале-Рояль, що давно вже став місцем публічних зібрань. Тут оратори, відомі і невідомі, змінювали один одного, не відчуваючи ніякої відповідальності за свої провокаційні слова. Каміл Демулен, наприклад, дражнив уяву слухачів такими картинами: «Раз тварина потрапила в пастку, її слід убити... Ніколи ще така багата здобич не давалася переможцям. Сорок тисяч палаців, готелів, замків, дві п'ятих майна всій Франції будуть винагородою за хоробрість. Ті, хто вважає себе завойовниками, будуть підкорені у свою чергу. Нація буде очищена».
 
Цих-то людей 12 липня Каміл Демулен закликав до зброї. Відповіддю йому був лютий рев збожеволілої юрби, яка вимагала смерті «тиранам» і «зрадникам».
Демулен запропонував надіти кокарди, щоб відрізняти своїх від чужих. «У мене були сльози на очах, - писав він у своїй газеті «Старий Кордельер», - і я говорив з таким хвилюванням, яке не в силах тепер висловити.  Я продовжував: «Який колір ви оберете?». Хтось закричав: «Вибирайте!» - «Хочете зелений, колір надії, або блакитний, прийнятий в Цинциннаті, - колір вільної Америки і демократії?». З усіх сторін закричали: «Зелений - колір надії!». Тоді я сказав: «Друзі,  сигнал поданий. Дивіться: шпигуни і посібники поліції дивляться мені прямо в очі. Але хай не розраховують вони, - живий я не потраплю до них у руки». Потім, вийнявши з кишені два пістолети, я продовжував: «Я б бажав, щоб мені наслідували всі добрі громадяни!» Я зійшов зі своєї імпровізованої кафедри, і мене просто задушили в обіймах, одні мене притискали до серця, інші ридали на моїх грудях. Тим часом мені принесли зелену стрічку і я перший надів її на мій капелюх і роздав такі ж стрічки всім, хто стояв близько від мене. Але скоро стрічок забракло. «Тоді візьмемо листя, - сказав я, - і прикрасимо ними наші капелюхи».
Ближче до ночі з дзвіниць всіх церков і з каланчі ратуші пролунав сполох, на вулицях забили в барабани - це комітети виборчих округів закликали жителів озброюватися. У ратуші одноголосно було вирішено прийняти нову національну кокарду: блакитну з червоним, так як ці кольори входили в поле герба міста Парижа.
 
13 липня місто опинилося у владі збройних зграй. Очевидець згадував, що в ніч на 14 липня «цілий натовп голодранців, озброєних рушницями, вилами та киями, змушували відкривати їм двері будинків, давати їм пити, їсти, гроші та зброю». Усі міські застави були захоплені ними і спалені. Серед білого дня п'яні «тварі висмикували сережки з вух громадянок і знімали з них черевики», нахабно потішаючись над своїми жертвами.
Одна банда цих негідників увірвалася в місіонерський будинок, все руйнуючи на своєму шляху і розграбувала винний льох. Після їх відходу у притулку залишилося тридцять трупів, серед яких була вагітна жінка. «Протягом цих двох діб, - пише Бальї, - Париж мало не весь був розграбований, він врятований від розбійників тільки завдяки національній гвардії». Вдень 14 липня розбійницькі зграї вдалося обеззброїти, кількох бандитів повісили. Тільки з цього моменту повстання прийняло чисто політичний характер.
 
Штурм парижанами 14 липня 1789 р. фортеці-в'язниці Бастилії став початком революції, що охопила всю країну. На місцях народ знищив старі органи влади. Збройними силами революції стала Національна гвардія.
 
До речі, маркіза Де Сада за декілька днів до штурму перевели до Шарантон - будинку для божевільних.
 
Установчими зборами на початку серпня 1789 р. був вироблений законопроект, згідно з яким скасовувалися станові переваги, феодальні права, церковна десятина і проголошувалася рівність усіх перед законом у сплаті державних податків.
У серпні  1789 р. збори прийняли Декларацію прав громадянина і людини, в якій проголошувалися принципи народного суверенітету, рівність усіх перед законом, право людини на безпеку й опір пригнобленню, свобода слова, друку і совісті, "священне і недоторкане" право приватної власності.
Установчі збори завершили вироблення Конституції: встановлювалася конституційна монархія, законодавча влада належала однопалатним Законодавчим зборам, виконавча - монарху і міністрам, яких він призначав. Усі громадяни були поділені на активних і пасивних, тобто на тих, хто мав право обирати (власники віком від 25 років, які платили прямий податок), і тих, хто не мав цього права.