Автор фотожаби - Sanya11
 
   Розгублені українці вже півроку не можуть збагнути що ж врешті відбувається в країні. Усілякі політологи і аналітики ламають списи намагаючись визначити стан речей. Великі пани Януковичі та Азарови кажуть: «Покращення крок за кроком, як і обіцяли». А малесенькі пересічні громадяни лише чухають потилиці зазираючи у власні гаманці та на ціни в крамницях. Якась незрозуміла невизначеннісь. Так би й гадали ще років п’ять, може й всі десять чи п’ятнадцять. І ось нарешті, Захід допоміг.
   Пані Ренате Вольвенд, доповідач Моніторингового комітету ПАРЄ: «З особистого досвіду скажу, що керівництво України відкрито до критики, але лише тоді, коли з ними про це говориш. Тобто, можновладці уважно тебе слухають, ніби все сприймають і навіть погоджуються з деякими пунктами, обіцяючи щось змінити. Але щойно ми від’їжджаємо - про все це забувають. І як доводить щоденна практика - дії нівелюють усі добрі наміри. Вони ніби й хочуть, але забувають».
   Тепер усе зрозуміло – в усьому винна така маленька невинна хвороба – амнезія.
   Авжеж, пан прохвесор, ще коли був доцентом, грюкнувся з полиці на підлогу. Отож тут пам’ятає, а тут ні.
       ...
    Пан Азаров каже: «Обісцяли покращення ... бо погіршили кровосісі ...»
   Половина неушкодженого мозку відповідає: «Починайте негайно ремонтувати дорогу на Межигір’я!»
    Азаров: «Вже зроблено. Та ті кровосісі …»
   Половина: «Чую кожного! Ми законослухняні, виконаємо рішення суду. Віддати кровосісям газ або гроші, нехай удавляться! Прослідкуй щоб усе було по понятіям – 50/50!»
       ...
   Українці: «Де покращення вже сьогодні?»
   Половина ушкодженого мозку: «Вже сьогодні … треба почекати … вже сьогодні … треба почекати …»
       ...
   Отака вибіркова прогресуюча амнезія!
Українцям на це треба було зауважити ще взимку, але що тут поробиш, тоді діагноз ретельно приховувався, і не всі мали розуму розпізнати цю особливість вченого авторитета. Наразі є загроза, пан прохвостор може інфікувати суспільство. І процес вже почався. Зимові обіцянки про заробітні плати, пенсії, покращення, потроху забуваються. Натомість з’являються нові.
   Ну, з паном прохвесором біда невелика. Треба приставити лікаря, щоб знімав пану штани, коли пан щось захоче, але забуде.
   А от як бути суспільству? До кожного лікаря не приставиш. Та схоже винахідливість пана Азарова не має меж, він незабаром вирішить цей конфуз – зніме останні штани з кожного непочутого!