1. « Коли нація стоїть на порозі загибелі, вона народжує великих людей».
- Точніше, не народжує, а висуває зі своїх лав. Наші герої ходять серед нас і вони навіть не підозрюють, до чого вони готові. Просто, в один момент звідкись приходить голос і каже: «Встань і іди!»
 
2. «Вони будують Україну без України»
-проснулися, ми давно жували тему будівництва нової країни.
 
3. « Вони - невігласи і дикуни. Ті ж самі неандертальці, про яких пише Табачник, з фальшивими професорськими званнями, заумними нікчемними монографіями та купленими дипломами.»
-те, що окупанти – представники більш низької цивілізації – також давно прожований аргумент.
Але ви їм програли і це ваша  ганьба, такі білі і пухнасті, а програли таким «невігласам та дикунам».
 
4. «Я не боюся, що всілякі табачники та януковичи зупинять націю у її поступі та звершеннях. Дуже вже вони дрібні, миршаві та нікчемні перед величчю України...»
-і тут Остапа понесло…, бачимо стару популістську риторику Юлі. «Вони» не тільки зупинили українську націю «у її поступі та звершеннях», а й розвернули і гонять взад і вниз без жодних перешкод. «Велич України» - стара і дуже шкідлива демагогія.  Ви оприділіться, любі патріоти, або «Велика Україна та миршаві вороженьки, ямі можуть лише нашкодити їй по дрібницях», тоді народу нічого і турбуватись за своє майбутнє, або це «смертельна загроза для нації та країни», тоді всі умовності в сторону і потрібно негайно спасати її всіма силами. Коли ви суміщаєте два підходи, то в людей в головах виходить сумбур та роздвоєння: «стой здесь беги сюда». Кожен підхід дає свої плюси, але при поєднанні ці плюси анігілюються.
 
5. «Я  лише дивуюся, як, за якою іронією долі та історії ці люди спромоглися стати українською владою? Хай ненадовго, але як і чому?
Чи, мабуть, доля спеціально інколи кидає нам такі виклики, щоб ми навчилися дорожити Україною, щоб нація мала щеплення проти табачників... та януковичей...»
- Отут якраз було місце сказати пару щирих істин про українську націю, почати відверту розмову про національні проблеми, про низькі морально-вольові кондиції нашого народу, але чи то сміливості, чи то понять  не вистачило, але цнотливо найшли для нації відмовку, що у всякому мінусі можна найти і плюси. Отаке от, не спромоглись на серйозну розмову з народом, обмежились парою банальних істин.
 
6. «Десь на рівні інстинктів, на рівні свого вбогого "колективного несвідомого"  вони відчувають, що є в цій незрозумілій їм та чужій нації якась така величезна сила та енергія, яка одного дня вийде на поверхню і безжально викине їх на смітник поступу...»
- без серйозної розмови з народом опозиції  залишилось тільки лякати «канкретных пацанов» «божою карою», або народним бунтом, до якого опозиція, до речі, немає жодного відношення. Но комент.
 
Резюме. Стаття мене абсолютно не здивувала і не схвилювала, попри свою щирість. «Старые песни о главном». Креатива  - ноль.  Ще раз переконався в правоті свого висновку, що українська політика померла, вона не здатна вирішити жодної проблеми народу. Що ж, залишається тягнути віз національних проблем самим…