КОГО МИ ОБЕРЕМО СОБІ НА ГОЛОВУ?
Я МАЮ ТУТ НА УВАЗІ І В ПРЯМОМУ
РОЗУМІННІ І В ПЕРЕНОСНОМУ
 
Країна готується до виборів у місцеві представницькі органи та голів територіальних громад. Бути головою якоїсь громади (міським головою, селищним чи сільським) стало дуже популярним і вигідним. Багато хто хоче стати як не головою громади то хоч представником якогось округу, тобто - депутатом.
 
Користь таких змін для окремих наших громадян, звичайно, є великою. Чого не сказати поки що про самих громадян, тобто виборців. По-перше, за ці роки значно зросла посадова зарплата самих голів. А по-друге, очевидно, є там інших багато вигідних принад.
 
Цей перший момент слід віднести до позитивних наслідків. Я пам’ятаю час, коли сам обирався на посаду голови селищної ради в 1993 році. Переходив із рівнем зарплати попереднього місця роботи (завідуючого відділу дослідної станції) на рівні 220 000 тих наших карбованців. А коли звільнявся в 1995 році то з окладу 3 млн 700 тис. тих же карбованців переходив на зарплату в тій же дослідній станції на 31 млн.
 
Я хочу тут підкреслити цю різницю в зарплаті. Мені самому доводилось бути в 1995 р. на нараді голів районних, міських і селищних рад в Києві. І всі піднімали це питання. Ставили вимогу заслухати міністра праці і соціальної політики по даних проблемах. Правда, він не прийшов. Але заступника присилав, щоб той розповів, що таке наше законодавство. Що в той час міський голова отримував зарплату на рівні санітарки у лікарні. В мене лікарні не було, але зарплата була на рівні помічника вихователя в дитсадку. Вихователь – і та мала більший оклад.
 
Я хочу цим сказати, що в центральних органах влади, було придумано до маленької зарплати багаточисельні умови різних надбавок. Які в підсумку у кілька разів перевищували самий оклад. А головам рад, які в ті роки на хвилях демократії йшли реформувати наше життя, відводився вибір - або піти з посади, або шукати механізми робити собі належні доходи. Звичайно, кваліфікована у чомусь людина, очолювати міську раду не може отримувати зарплату на рівні санітарки. Тому багато йшли звідти, а багато вчились у Остапа Бендера добувати гроші.
 
Я тут не хочу робити узагальнення про всіх. Я сам пішов з посади через рік після виборів. Але зараз я сів написати це ІМХО через інші причини.
 
Сьогодні ми вели дискусію у невеликому колі виборців. І я одного діючого голову і кандидата на цю посаду прямо запитав, що таке місцеве самоврядування і органи місцевого самоврядування? Що таке бюджет місцевого самоврядування? І вони, як можна здогадатись, у словесному поносі (перепрошую за порівняння) чіткого визначення дати не змогли.
 
Звичайно, якби ми всі жили з розумінням економічних та фінансових відносин, то і наші обрані представники мислили б такими ж категоріями. Але біда полягає, що ми всі такі, але кого обираємо, то і вони там не хочуть вчитись тій роботі. Простіше поставити печатку над якимось рішенням, яке підготує секретар ради або юридичний відділ. Але ж і секретарі багато чого не знають. Я недавно писав за М. Левченка, секретаря Донецької міськради, який проявив своє незнання місцевого бюджету та розпису видатків.
 
Я дозволю собі тут нагадати про деякі прості істини. Ми всі їх повинні знати, а потім заставити їх виконувати наших обраних представників. Тут на цих сторінках багато хто дуже скептично відноситься до обов’язковості дотримання законів, правил поведінки і праці. Як би ми не критикували наші закони, але вони є і багато чого зрозуміло приписують виконувати.
 
От, скажімо, наша Конституція вже у 7 ст. визначає: - В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
 
Чому появилась така от стаття у Конституції України. Тому, що в Європі діє Європейська хартія про місцеве самоврядування, яка визначила основні стандарти побудови фінансів місцевих органів влади. Україна, приєднавшись у листопаді 1996 року до хартії, зобов'язалася забезпечити впровадження цих стандартів у життя. Таким чином, вона взяла на себе зобов'язання будувати місцеві фінанси відповідно до міжнародних стандартів.
 
Згідно хартії, органи місцевого самоврядування мають право в межах загальнодержавної економічної політики вільно розпоряджатися достатніми власними засобами; їх необхідно визначати відповідно до компетенції, передбачених Конституцією та законами.
 
Далі у розділі «Місцеве самоврядування" Конституції чітко визначається, що таке «місцеве самоврядування». Ст. 140. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
 
Далі ця стаття визначає, що: «місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи».
 
Конституція визначає, що сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.
 
Говорячи за ці питання неможливо пропустити і 142 статтю Конституції. Яка визначає, що: «Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад».
 
Хотілось би відмітити на специфічні відносини у комунальній власності. Комунальне майно належить територіальній громаді, як власнику. Ця ж громада, тобто населення, є основним користувачем та платником за надані/отримані комунальні послуги. Ось тут у нас і проявляється ота конфліктність як власника і користувача. Ці питання у нас ніяк не реформуються.
 
Очевидно, що як власник, громада повинна би мати якісь пільги, отримувати якісні і дешеві послуги. Але це все у нас знаходиться у боротьбі протилежностей. Можна наводити приклади, що у розвинутих країнах населення, отримуючи високі зарплати, мають різноманітні пільги у сплаті за надані муніципальні послуги. У нас же в цих питаннях непочатий край роботи і проблем.
 
Хотілось би, щоб тепер ми обрали компетентних керівників та депутатів. Хоч і зрозуміло, що багато з них цьому не вчились. Але вони повинні мати здатність вчитись тим питанням – комплексу місцевих фінансів.
 
Хочеться побажати нашим виборцям не прогадати і цього разу. Все знаходиться у наших руках. Навіть ті члени виборчих комісій, вони ж є жителями тих же громад, і їм хотілось би побажати об’єктивності та принциповості у роботі комісій. Бо за тою роботою будуть цілі роки життя того місцевого самоврядування та органів того ж місцевого самоврядування.
 
То ж нехай же нам щастить, бо ми того варті.