Це був незвичайний день. Розпочався він фантастичним світанком - вишуканим доповненням до ранкової кави.
Дві речі господу богу вдалися незаперечно - балійський захід сонця і український розсвіт.
Залишивши чоловіка сам-на-сам із підступною щукою, яка поселилася у нас під помостом і всеньке літо знущалася з його рибальського гонору,
я з чашкою кави засіла за комп.
Клік. Favorites.
Клік. Український політичний ДУРДОМ.
Кла-ас-с-с! Країна святкує день червоних партизан. З такого приводу я добавила кілька крапель коньяку до своєї кави.
Коли десятеро б'ють одного, погодьтеся, то якось не комільфо, та й виглядає не по-чоловічому. Але коли один посміюючись
лупцює десятьох, та якщо до того ж шановні джентльмени б'ються не кулаками, а головами, то є справжнісінький цимус.
Про інтелектуальне задоволення, звісно, не йдеться, бо для того треба проти найбуйнішої голови виставити рівноцінну,
а таких небагато. Але Дурдом є Дурдом і формат є формат. Я давно так не сміялася. Дякую колегам за креатив і прошу
вибачення за причинений смайлами дискомфорт. Нічого особистого, відсторонене спостереження, не більше.
Не в силах далі реготати, я підвелася, щоб піти вмитися від сліз. Але і в залитих сльозами очах продовжує хлопати парус.
Чергова саккада просканувала завіконний простір і вихопила з ранкового умиротворіння захоплюючу картину: змах підсаки,
з якої вистрибує щука.
Я противник полювання, риболовлі, зривання квітів. В середовищі знайомих рибалок і мисливців маю прозвище Грінпіс.
Але в цей момент тисячі моїх диких предків заволали несамовитими голосами і той крик вирвався із моїх легень:
"ТРИМА-А-АЙ!!!!!!" З фотоапаратом у руці, не бачачи дороги, я понеслася до берега.
Ой-йо-йой! Скільки галасу! Чи й не щука! Я таких відпускаю.
Ми, грішні, щуку в річку не кинули...
Не встигла я оте, що вгорі, поставити в духовку, як з берега пролунав захоплений зов. Я вже навчена - тут головне не мешкати.
Коли видра забирає улов у тебе із відра чи біла чапля влаштовує полювання в кількох метрах від тебе, чи баклан завітає з ревізією
(не повірила своїм очам, довелося гуглити, чи мені то не привиділося), чи куріпки висадять десант посеред двору,
то все вирішують секунди. Ця публіка не дуже реагує на заклики "біс!"
Більш флегматичні - вужі.
Незалежно від їх кількості, імен у них два, обидва подаровані шановним Професором: Шнурок і Серпень.
Зі Шнурком питань нема - малявка, а в Серпні закодований серпент плюс імператор Август.
Так от, коли цей імператор починає жрати жаб, то видовисько не з приємних. Я спробувала якось видрати жабу
у нього з пащеки, слухати її крик було нестерпно, та Серпень нітрохи мене не злякався і жабу не відпустив.
Але цього разу я гарячкувала марно. Гості завітали неспішні і поважні.
Запаси хліба вони знищили за кілька хвилин.
Ми спробували запропонувати їм груші. Отримали повний ігнор.
Щучі тельбухи...
...залишили їх байдужими.
Втім, на фотосесію ми у них заробили.
І анфас...
І профіль...
- І зі мнов...
Витримавши світську паузу, гості гонорово відкланялися.
- Ну що, попоралися, можна й підобідать. Як там щука?
- Готова!
Ми сіли за стіл.
Та де там! Із засади висунулася докірлива фізіономія:
- Самі так щуку їсте...
Від того погляду Джемісон не лився в горло.
- Вони як хижчанські коти! Треба пройтися по сусідах, може в кого хліб є...
Пройшлися - нема.
- О! Ти ж збиралася сьогодні робити оладки!
- На вечір. Зробить зараз?
Величезна миска оладків не справила на монстрів ніякісінького враження. Ми пробували відмивати оладки від олії.
Не допомогло.
- А чим вони харчуються у природі?
- Мушлями.
- Ну прям таки...
- Кажу тобі, бачила колись, як вони прочісували клювами водорості і визбирували равликів.
- А у нас немає чогось такого?
- Чогось такого є. Мідії у соусі із білого вина...
- В морозилці?
- Ага...
Дегустацією мідій зайнялася подруга. Видно, і у них кухня на жіночих плечах. Як і оладки, вона брала рожеву мідію клювом
і тут же з огидою випльовувала.
- Галя балувана, - підсумував мій чоловік, - звиняйте, бананів нема!
Гості попливли до наступного причалу.
- Слухай, а де та раколовка, що ти купив на початку літа?
- Десь є. Вона нічого не ловить. А чого ти згадала?
- Щука... Лебеді... Мають бути раки!
- Так то треба на ніч ставить.
- Постав зараз.
Через годину в раколовці сиділи два раки. Перші за сезон. Один за три гривні, другий за п'ять. Забігаючи наперед,
скажу, що за наступну ніч жоден рак до раколовки не завітав.
Сонце заплуталося в сусідських соснах і сповзло в Дніпро. Його місце заступив повен місяць.
Дивний день добігав кінця. І як останній акорд, неподалік, за кронами дерев хтось заграв на трубі. Комусь із сусідів
повезло з гостями. Ми з чоловіком мовчки дивилися один на одного...
Мені подумалося: якщо візьмуся про це розповідати - не повірять. Ну, про щуку, лебедів і раків ще скажуть:
буває..., а про трубу: ну то вже перебор... І лише одна обставина може свідчити на мою користь -
все це настільки неймовірно, що просто не може бути неправдою.
Я піднялася в свою кімнату, увімкнула комп'ютер.
Клік. Favorites.
Клік. Український політичний ДУРДОМ.
По сайту вже який день бродила величезна...
Високі сторони перейшли до переконливих аргументів...
Всюди виднілися сліди політичних дискусій...
Все ішло по плану...
І наостанок - кілька слів без протоколу. Заявлена ціль слабо кореспондується з методом її досягнення.
Бо якщо дорослі люди захотіли обговорити правила сайту з його власниками, то чи не простіше було б згадати,
що ти не Манька Облігація, а Коливанова Марія Опанасівна, а адмін - не Шрайк, а Роман, і що у того Романа
є телефон і офіс. І що номер телефона і адреса офіса відомі декому із зацікавлених осіб.
А поки що ситуація потихеньку догниває. Головне не забувати, що все має бути красивим.
Навіть гниття.
ПС Сьогодні день, коли дозволено полювання на пернатих, то ж зранку чутно постріли.
Коли ми пили вранішню каву, над нашими головами пролетів ОДИН лебідь.
Летів він низько, кожен помах крил супроводжувався хльостким посвистом.
Я не хочу гадати, що б то означало. Мені зручніше думати, що він полетів у своїх лебедячих справах.
Ми заготовили три батони білого хліба. Чекаємо...
