Перед тим як повести мову за сільськогосподарські проблеми, хочеться зачепити інше питання. Воно постійно звучить у нас тут на ДД, в житті України. Про це постійно говориться на радіо і телебаченні. Кожен виступаючий перед будь ким депутат так і підкреслює, що він політик, він займається політикою.
 
А поставити тим «політикам» просте запитання: - а що таке політика? Який зміст Ви вкладаєте у те слово «політика»?
 
У мене чомусь є велике переконання, що зрозумілої відповіді у 90 % тих хто через слово вживає це слово – ми не почуємо розумної відповіді. А буде нестись все те, що ми чуємо щодня і результат буде той як тепер говорять по всій Україні: - маємо те що маємо.
 
Так от мені на початку хотілось би відмітити, що понятійне тлумачення слова «політика» потрібно розуміти як – мистецтво управляти. Якщо ти ПОЛІТИК то мусиш вміти управляти, тонко і кваліфіковано влаштовувати і успішно вирішувати доручені справи.
 
А тепер повернемось до тривожних повідомлень. Сьогодні прозвучали перші схвильовані голоси, що в Україні до 25 вересня 2010 року посіяно тільки 40 % до прогнозних оцінок посівів озимих культур. За оперативними даними, на 24 вересня в Україні озимі зернові засіяні на площі 3,388 млн. га, що становить 40% прогнозу. Нагадаємо, що згідно з прогнозом в цьому маркетинговому році планується засіяти 8,6 млн. га зерновими.
 
З чим пов’язується саме ця дата «25 вересня»? В цей час закінчується оптимальний строк сівби озимих культур в Україні. Звичайно, сіяти можна від серпня, після перших випадків звільнення полів від врожаю попередніх культур і до Покрови і після цього свята. Але вже давно у нас говориться, що хто не посіяв до Івана Богослова, той не вартий і доброго слова.
 
Оптимальними строками сівби, які забезпечують найбільшу врожайність, вважається період із 15 вересня до 25 вересня. Це якщо звести до точності в 10 днів. Фермер на своєму лані повинен вкластись у більш звужений термін в межах 18-23 вересня. Це все залежить від погодних осінніх днів. Буде осінь довгою чи короткою і коли настануть холоди і припиниться вегетація.
 
Колись наш селянин, якого дехто називав куркуль, міг по своїм прикметам визначити погодні умови на осінь і сіяв озимину в точно встановлений день. Тому, що відхилення в ту чи іншу сторону призводить до зниження врожайності.
 
Такий стан справ є на сьогодні. Взагалі, якщо подивитись на недавню історію то ми можемо побачити і гірші ситуації. За останні 10 років в Україні було само менше посіяно в 2003 р., коли озимий лан займав лише 2,9 млн. гектарів. Найбільша площа 8,3 млн. га було посіяно в 2001 році.
 
Якщо поставити запитання, а чому такий розмах цієї вилки? Адже площа озимих культур від 2,9 млн. га до 8,3 млн. га повинна мати якесь пояснення.
 
А пояснення дуже просте. В Україні повністю відсутня будь-яка організація сільськогосподарського виробництва. І площа стихійно збільшується після невеликого збору врожаю і встановлення в умовах дефіциту вигідної ціни. Так само дуже різко зменшується, після великого валу зерна і неможливості вигідно його продати.
 
От ми можемо знову повернутись до того розуміння аграрної політики в Україні або мистецтва управління аграрним сектором економіки. Якого поки що в Україні, на жаль, зовсім немає.
 
Адже так здається просто. Міністерству агрополітики замовити у селян для закупівлі в потреби внутрішнього ринку зерна необхідну кількість, заключити угоди, передбачити відповідну ціну. І селянин виконає ці умови договору – поставить потрібну кількість. Можна продати на зовнішньому ринку певну кількість зерна, заключіть угоди. І вони будуть виконані щорічно в необхідних, передбачених умовами обсягах.
 
І тут нічого нового немає. Так робить увесь цивілізований світ. А з іншої сторони, очевидно, селяни повинні самі організуватись і розподілити свої бажання в умовах дефіциту. Одні виробляють мінімум зернових в обсягах 20 млн. тонн, що відповідно потягне до зростання ціни і повної окупності затрат на вирощування. Інші забезпечать мінімум картоплі. Так як сталось в цьому році. А ще треті забезпечать виробництво такого ж мінімуму цукрових буряків. І все буде в дефіциті, але для селянина буде вигідна ціна.
 
Але ж є і ще одна сторона – споживач. Той хто хоче купити дешевий хліб, цукор і картоплю. Він тоді буде дивитись на політика не з огляду земляцтва, подібності до себе чи з якихось інших оцінок. А буде дивитись як він володіє отим мистецтвом управління, як він вирішує організаційні питання у забезпеченні достатньої кількості і при доступній ціні.
 
Очевидно, що до 10 жовтня ще є достатньо часу, щоб збільшити посіви озимих культур. Що і буде зроблено. Хоч очікуваної площі вже не буде. І причина цього тільки одна. Селянин зібрав великий врожай в цьому році. І в нього є зерно, але в нього немає грошей і бажання знову сіяти собі на збитки.
 
Що слід очікувати нам наступного року? Очевидно, що буде дефіцит зерна. Використаємо залишки цьогорічного врожаю. Але вигідно продавши картоплю в цьому році і посадивши більшу площу наступного року, напевне буде дешева картопля. Ось так і будемо ми перебиватись від надлишку до дефіциту при такій політиці, тобто при такому менеджменті.