Поки пан Янукович у високих закордонах хизується неіснуючими здобутками України, вдома вирують зовсім не райдужні процеси.
 
Опозиція змагається з коаліцією, хто раніше прокинеться, дістанеться місця роботи і там намертво учепиться у головне лобне місце. З мінливим успіхом за коштовний дерев’яний виріб, який носить горду назву «трибуна», уже потрималися усі політичні сили, яким хотілося і моглося. У яких були час і натхнення. У різні часи бурхливої сучасної української історії він (виріб) навіть освячувався жертовною рідиною, що тече у судинах обраних жерців. Місце жертвоприношення носить назву Верховна Рада. Хоча, чому воно носить саме цю назву, наразі ЧЕСНО сказати НЕМОЖЛИВО. Бо назва давно змінилася. З тих самих часів, коли жерці (чудове влучне слово, яке походить від іншого, більш зрозумілого – «жерти») з легкістю повітряної кульки і швидкістю світла стали проституювати власними сумлінням, гідністю і душею заради масла до хліба.
 
Чомусь жерці вирішили, що одного хліба для них замало. Що не годиться верховному жерцю жерти тільки хлібець. Без масла, як пересічний українець. Чим вони заслужили масла до хлібинки, ніхто у світі розтлумачити не може. І немає на це ради. Ні людської, ні верховної. От, як би у цьому розібратись?
 
Може, наші обранці роблять для нас щось корисне? Наприклад, формують такий бюджет, з якого праця вчителя оплачується пристойно? Чи пенсіонер зі своєї пенсії може намастили того масла на окраєць стільки, скільки схоче? Та й, навіть, не на «соціальну» скоринку, а на розкішний запашний кавалок лЮдського смачного батона? Ні.
 
Тоді, може, створили чесні прозорі умови для малого бізнесу? І ту кралю зі шкарпетками або запашним секондхендом не трусять дебелі молодики з товстими шиями і тоненькими течками під пахвою? Теж ні.
 
А, напевно, тарифи для нас прорахували такі, що після заповнення усіх комунальних квитанцій ми не біжимо в аптеку за валідолом? І це ні.
 
Щоб то іще «доброго» згадати. А, о! Екологія! Вода у кранах чиста-чистесенька, майже джерельна. Повітря – не надихаєшся. Нічого ніде не тліє, не смердить, не димить, на виливається, не забруднює... Озера і річки – мов сльоза. Так? Ні?! І це ні?!!!
 
Добре. Терпіння. Нашій промисловості створені усі необхідні умови для випуску знаних у світі комп’ютерів, складних агрегатів, авто, пральних машин і холодильників, гарного міцного взуття, зручних екологічно чистих каструль і тканин, тобто, ширвжитку? Ну, відповідь знаєте самі.
 
А хто з Вас, дорогі мої читачі, мали справу з судом, прокуратурою, міліцією, БТІ, архітектурою, пожежниками, міськвиконком…? Думаю, і тут відповіді не потрібно.
 
Ми країна молода, такі речі швидко не робляться. 20 років, це не термін для країни. Треба трошки потерпіти. Потрібен час…
 
Знайомий приспів, чи не так? Скільки років ми усе це чуємо?! Хтось вже й не чує. І не відчуває. Взагалі нічого. Не дочекався, сіромаха. Та, чи ж усі чекають?
 
Коли і чим молода дівчина – Олена Бондаренко - заробила собі на годинник за 10 тис. дол.? Вона, що, працювала у відкритому космосі на стикуванні супутників? Чи ті супутники збирала власними руками? Тоді, може, вона відкрила новий важливий закон фізики і отримала Нобелевську премію? Чи написала всесвітньовідомий роман і цим заробила на Пулітцерівську премію?
 
А як заробили родичі Литвина на його коштовні запонки? Важкою працею у шахті? Чи на сапанні буряків? А чим заробили на дольче віта нахабні курчата отих тушок?
 
Звідки ця нерівність? Чим робота тушкованого депутата цінніша від роботи хірурга або селянина? Скільки тій тушці потрібно масла на хліб? І майбахи, і кадилаки, і діаманти, і квартири, і шуби ледь не з горностая, і відпочинок на самих лазурових берегах, і казино, де вони за вечір просаджують п’ятирічний сімейний бюджет того самого пересічного українця! І хочеться ще! Ще!! Ще!!! Зрозуміло, нічого поганого у «крутому» відпочинку чи дорогому авто немає. Якщо витрачаєш чесно зароблене. А у нас виходить така «петрушка»: ми - заробляємо (Ти. Я. Він. Вона. Ми. Покірно. Мовчки. Роками. Життями.), вони – витрачають. Ще й парканом у два метри від нас відгороджуються.
 
До чого я веду? Та, ні до чого. Так просто. Вибори наближаються. Ті самі, з яких починається «тушкування» депутатської душі. Яка загамселила власну совість мішком з долярами, і замружившись, наосліп підмахує злочинні папірці.
 
І якщо мовчатимемо і ОБИРАТИМЕМО НЕ ТИХ, ми й надалі будемо оплачувати їх розкішне життя. А собі залишати задублу скоринку «соціального».
 
Отже, знову вибір! Чого? Гарної картинки? Солодкої пісеньки? Чи власного гідного життя?