Впала мені з рук книга на підлогу й розгорнулася випадково на пожовклій сторінці, відтак читаю:
...розповідає керівник СБ ПЗУЗ "Сіроманець":
"Повстанчу акцію на північно-західних і частково східних теренах ми мусили почати, і то не було зарано, як дехто вважає, але вже запізно. Мусили ми це зробити з двох причин.
Перша: терен виривався нам з рук. З однієї сторони - почали множитись отаманчики, як Бульба-Боровець, а з другої сторони - червона партизанка почала заливати терен. Отже, коли б ми не почали повстанської акції, то не мали б що робити.
Друге: це тоді, коли ми не почали повстанської акції, німота почала масово винищувати села. Хотіли поневолити населення до здавання контингентів (продуктові) і контингентів робочої сили в Німеччину. Отже, в тій цілі вибирали одне село в окрузі чи районі, яке нищили дощенту. Всіх людей вистрілювали, а забудовання палили. У зв'язку з тим, маса людей почала втікати в ліси і блукати самопас. Почались грабежі, інші пішли в комуністичну партизанку, до Бульби і т.п. Отже, ми мусили організаційно охопити тих людей в лісі.
Оце дві засадчі принципи нашої повстанчої акції. Є ще і третя, морального характеру. Почулися голоси: "Де ж той провід? Чому не дає зарядження бити німців?" Тепер ми тим балакунам заткнули рота, а революцію усуспільнили".
(Я.М.Антонюк. Діяльність СБ ОУН на Волині. Історіко-краєзнавче видання. Луцьк: Волинська книга, 2007. - 176с.)
Здумливо запитую себе: чи я не все розумію, що відбувається за вікном мого помешкання? Чи слід визначитися з термінами й поняттями?
Візьмемо, наприклад, сучасного окупанта – хто він? Москальська агентура, ПР-івці, бандитська наволоч, що поступово просувається зі Сходу на Захід і вже посідає Кийов, оті не втомлюються здавати Україну клапоть за клаптем нашому відвічному ворогові – імперській Росії.
Дрібні отаманчики – всі ці Кролики, Неголенні полковники, Тягнивсраки, безліч іншого лайна невизначених політичних кольорів.
Червона партизанка – Симоненки-Вітренки- Морозенки, ім’я їм легіон, що патякають про відданість інтересам простих трударів, часом і звичайнісінька русофільська наволоч індустріальних центрів Південного Сходу України.
До винищення сіл і міст України справа просувається шаленими темпами – грошики розпочинають друкувати, нічим не забезпечені, гребуть із бюджету нестямно, бо ж отримали казну й фіскальну справу в своє безконтрольне користування.
Робоча сила сама заганяється світами, бо альтернативою є голодна смерть дітей та старих, а ті хто залишаються – змушені лізти до вугільних нір, працювати за харчі по суті.
До лісу на вільні пасовиська ще не потяглися, але грабежі з часом і почнуться, бо ситі пики нуворишів-лихварів-здирників зачасто очі муляють, вводять простолюд у спокусу…
От і не дає мені спокою проста думка: чого саме нам бракує, щоб отой опис стародавній справдився в повній мірі?
Підкажіть, братове й сестри, може це я сам-один такий нестямний, а всі все вже віддавна зрозуміли й часу не гаючи за справу взялись?
Що мушу робити передусім, покинувши звичні заняття та штудії?
Мо’ мені телевізор подивитися, ДД-шні статейки почитати чи на місцеві вибори сходити?
А що, кажуть, вибори - діло хороше, демократичне, варто потроху звикати до нового життя…
АЛЕ Я НЕ ЗАУВАЖИВ НА ОДИН ВАЖЛИВИЙ, НАВІТЬ НЕОБХІДНИЙ, ІНГРЕДІЄНТ ОТОЇ СТАРОДАВНЬОЇ УКРАЇНСЬКОЇ СТРАВИ, ХОЧА Й НЕ МОЖУ ВТЯМИТИ, НА ЯКИЙ САМЕ?
