Двомовність – як роздвоєне жало.
Віки духовної руйнації.
Змія вжалила серце нації.
             (Ліна Костенко)
 
Що не кажи, а у Партії регіонів просто таки звіряче чуття. Як в зграї шакалів, котра насторожено нюхаючи повітря, відчуває загрозу. Так і ПРдони відчули, що вибори в місцеві ради все ближче, а їм нічим відзвітувати навіть перед своїми прихильниками, не кажучи вже про ворожий електорат.
 
І вони знову (вже вкотре?) кинули в суспільство кістку розбрату. Я про мовне питання.   Все з однією метою – відвернути увагу громадян України від своєї провальної економічної політики.
 
Можна сміливо стверджувати – вони свого досягли. От і я збирався писати сьогодні зовсім про інше. Про ріст цін, про інфляцію, про пенсійний вік, про те, що Верховна рада постановила не включати час перебування жінок в декреті й період догляду за дитиною в трудовий стаж, про те, що та ж Верховна рада дозволила тримати неповнолітніх (від одинадцяти років) за гратами місяць без офіційного обвинувачення, про арешти істориків.
 
Про секонд-генд, врешті решт я хотів написати. Про те, що Тігіпко так переймається долею української легкої промисловості, котра терпить збитки від секондів, що аж мало сльозу не пускає. Тільки чомусь не підтримує вітчизняного виробника, а вдягається в закордонні костюми.
 
Багато про що хотілося мені написати, аж тут бац – закон про мови. І все. Тепер лише про це й доводиться говорити.
 
Найбільш жахливим виглядає те, що суспільству підкидується «фішка» про те, що двомовність є важливим історичним надбанням України. Що це мало не скарб, який треба берегти, розвивати й поглиблювати. При цьому цнотливо замовчується те, що розвиток й поглиблення цього сумнівного набутку означає повне знищення української мови, яка й так потребує підтримки й захисту, на відміну від мови російської, для вільного розвитку якої є ціла держава Росія.
 
Власне це стосується і мов інших національних меншин в Україні сущих, бо не одна з цих народностей не є  автохонною для цієї землі, за винятком хіба що кримських татар.
 
В світі існує єдина країна в якій другою державною мовою виступає мова колишніх колонізаторів – Ірландія. Наслідки для мови ірландської (гельської) досить плачевні – нею практично ніхто не говорить, лише у віддалених гірських районах нею ще послуговується. Всюди домінує англійська.
 
В усіх інших державах, які так люблять ставити в приклад прихильники двомовності в Україні ситуація дещо інша. Бельгія – для розвитку фламандської мови існують Нідерланди, для французької відповідно Франція, Канада – англійська – Англія, французька, знову ж таки Франція. Фінляндія – друга державна мова шведська. Це швидше такий собі реверанс в бік сусіда, бо шведська в Суомі не є домінуючою і нею мало хто послуговується, крім власне шведів, які живуть в країні (й то на побутовому рівні).
 
Що там ще? Швейцарія? Ну, це взагалі конфедерація з клаптиків різних народів. Всі мови які там є державними мають для свого розвитку відповідні країни, окрім ретороманської, яка внаслідок такої мовної політики занепадає. Але й тут є одне але – не знаючи італійської німецькомовний (чи франкомовний) громадянин країни, не матиме можливості влаштуватися на роботу в італомовному кантоні. Але це так, до слова.
 
В Україні ж відбувається підміна понять. Нас хочуть переконати, що російськомовні громадяни країни перебувають мало не в ситуації гнаних і пригнічуваних. Особливо цинічно це звучить з вуст тих, хто добився найвищих державних посад, не володіючи державною мовою.
 
А тепер скажіть мені чесно – ви за 19 років незалежності бачили не найвищих державних посадах хоч одного галичанина? В цій державі це неможливо. Так кого в нас пригнічують? Україномовних «західняків», чи російськомовних «східняків»?
 
Між іншим до 2004 року мовне питання в Україні взагалі не стояло. Всі говорили як хотіли, ніхто не конфліктував, відбувалася повільна еволюційна українізація суспільства. І саме регіонали вкинули тоді в суспільство ідею про два сорти українців, про начебто пригнічення російськомовних. Вони почали роздмухувати іскру, яка тліла на маргінесах суспільства.
 
На сьогоднішній день полум’я вже вище стріхи, а вони й далі підливають в нього вубохонебезпечні речовини. Знаєте чим це скінчиться. Тим, що в толерантній Галичині російськомовні почнуть почувати себе так, як україномовні вже давно почувають себе на сході.
 
Власне процес вже почався.
 
P.S. для ДД. Постійно мусується (й на ДД також) така теза, що, мовляв, російськомовні люблять Україну не менш, аніж україномовні. І хоча це швидше нагадує мантру для самозаспокоєння, не буду з цим сперечатися, тим більше, що в цьому є певна доля правди, але…
 
Партія регіонів на чолі з Януковичем створила зараз таку ситуацію,  яка перетворила всіх російськомовних на заручників. Виглядає все так, що послуговуючись публічно російською ( не йдеться про те, якою мовою говорити в сімейному колі, та з друзями), а публікації на ДД і є певна публічність, ви підтримуєте Януковича, Табачника, Азарова та інших. Продемонструйте свою позицію, перейдіть на українську. Вбийте в своїй крові вірус малоросійства, який забороняє вам говорити й писати українською.