Все таки приємно, що у наших міліціонерів є честь і вони за нею дбають.
 
Дуже хворобливо переживають наші міліціонери за свою честь. Таке враження, що це цнотливе почуття у них прямо з пелюшок. Їх виховували вже як майбутніх наших захисників – по кодексу самурая. А там втрата честі, це – боляче, бляха-муха! Бо просто бере такий втративший цнотливість самурай перше-ліпше гостре, що під руку попадеться і вирізає собі кендюха, і плаче великими сльозами, бо ж набив того кендюха годину тому суші за допомогою хаші, ще й полірнув це все пляшечкою саке іграшкових розмірів. І якби ще на шару, а то ж заплатив за це все вартість маленького дирчика з заводу пана Хонда, бо це вам не голіма Японія, а конкретний кабачок Тануки у Києві, де бідних самураїв відчувають прямо на вході через їхнє поношене і акуратно залатане кімоно. Так суворо поводяться самураї, бо – честь. Це у них дорожче суші. Не кажучи вже про роли.
 
І у наших мікроціонерів відчуття честі так само заповнює весь об`єм мундиру. От все, що там всередині – честь. І за цю саму честь він тобі горло перегризе, око вийме, руки-ноги повідриває, по судам затаскає і в тюрмі згноїть!
 
Навіть коли справа персонально його не стосується, а тільки здалося, що десь рикошетом його зачепило ледве-ледве, все рівно - одягає свій незапльований мундир і нервово лапає по кишенях іменну зброю... І горе тобі, якщо ще не втік з його очей, бо у нього честь свербить і чешеться аж до крови.
 
Ви не вірите, що таке можливо? А дарма. Ось вам тільки один приклад з сонячного і не по дєцкі гостинного в курортну жару Криму.
 
Був там дрібний інцидент, який не варто й було б споминати. Ну, їхав собі один на машині. А офіцер з ДАІ його чемно зупиняє і просить документи. А той, замість того, щоби без лишніх питань віддати офіцеру все, що у нього попросили і ще й добавити щось від своїх щедрот зверху, почав задавати дурні питання. Тіпа, він знає закон і в законі не передбачена зупинка для перевірки документів. Вбив би! То шо, пан офіцер, наш захисник, отой наш самурай пильних шляхів не знає закон? Ти ще скажи, що він може його порушувати! Пан офіцер від такого кумедного номеру, що його можуть запідозрити в порушенні закону чи якихось там інструкцій, був вражений в саме серце. Але сталевою волею втримав себе в руках, не дістав зброю і не пристрелив на місці негідника водія. Він просто чемно так йому каже, чисто як самурай самураю з великої дороги, тіпа – якби я був зараз не на службі, то набив би тобі є...ло. Отак сказав, віддав честь і побажав щасливої дороги. А цей, якого навіть не пристрелили, записав це на відік і запулив в ютуб.
 
Ну, самураї зібралися, подивилися це кіно і зблідли від образи. Розгорнули кодекс ДАІшника, написаний ще самим Ямамото Цунэтомо на рисовому папері васі, в який іноді завертають і-васі, поводили по тексту своїми жезлами і кажуть:
 
- Володя-сан! Ти порушив кодекс бусідо. Це повна херня і ми такого не потерпимо в своїх рядах. Виходь з наших рядів, раз-два! Бо це неймовірне порушення кодексу – матюкати беззахисних водіїв – і ми в твоїй присутності не зможемо приймати на груди саке і топтати традиційне такоякі з морепродуктами.
 
І старшой суворо вказав своїм жезлом на кабінет кадровика.
 
Отак от! Був чесний самурай, а став - ронін. Витягнув свого жезла ронін, поцьомав його і передав з шанобливим поклоном двома руками старшому. Бо жезл у мікроціонера, це як меч у самурая; це його катана, душа його...
 
Ні один нерв не сіпнувся, що значить – офіцер ДАІ!
 
Мов статуя з граніту
ДАІшник при дорозі.
Притиснув жезл до серця
Він мужньою рукою,
А в чобота холяву
Сховав текст Бусідо.
Фудзі отдихає...
 
Власне кажучи, на цьому можна було б поставити крапку. Але ми, слава Богу, не японці, аби так просто розпрощатися з честю і жезлом, який іде як довісок до цієї самої честі. І тут починається друга частина танцю бугаку, який став невід`ємною частиною традиційного японського театру.
 
У того роніна був дядько, генерал-самурай міліцейських військ. Постійне місце медитацій – кримський коккай. Дуже, дуже поважна людина.
 
І сказав генерал-самурай, що ця вся історія не що інше, як... чорний піар в його адресу напередодні виборів. І що свою честь він буде відстоювати в суді. Все ж на скільки тонке, на скільки примхливе уявлення про честь у наших ДАІшних самураїв... - мов тихе падіння листа в завмерлому осінньому саду.
 
Наступним було написано листа персонально самому міліцейському мікадо в Кіото, де чітко і ясно було доведено, що той, якого не пристрелили а треба було б, сам спровокував замордованого жарою інспектора на відповідну реакцію. Себто – все нормально і треба вернути роніну його відполіровану за роки бездоганної служби „полосату палку”. Відповіді від мікадо ще нема, але мені це все вже й не цікаво.
 
Так я це до чого – як поїдете в той Крим, то вже не дратуйте дурними питаннями отих місцевих самураїв. А якщо вас зненацька трішечки вкриють з усіх сторін матом, як дитину ковдрою – не радив би вам ображатися. Тримайте щиру посмішку і будьте вдячні за те, що вам ще не зробили боляче отою палкою.
 
Адже можуть.
 
Що, у вас ще є сумніви?..