Вільна та людина, яка живе чесно. Інші або перетворюються на свиней, або все життя не живуть, а переконують себе в тому, що брехня – це правда (с-1984).
 
Але, як порозуміти, чи чесно я живу?  НМД, якщо я живу так, щоб моя сім»я почувалася якнайкраще, то я живу чесно. Все? НІ! Бо що таке «сім»я»? Якщо бандюк холить нащадків – він вже чесний? Ні.. щось тут не так.. Очевидно, розуміння сім»ї має бути іншим.
 
Сім»я для сучасної європейські мислячої людини – це, по-перше – діти, онуки, жінка, батьки, а по-друге – співвітчизники. Ширше вже не можна, бо ж Північна і Південна Кореї одна для одної – ажніяк не сім»я!
 
Отже, треба нам відчути себе сім»єю. Що це таке – «відчути себе сім»єю»? Це означає, вболівати один за одного -  забути, що таке егоїзм та заздрість. Якщо сусід в мене розумніший за мене, я його попрохаю: підкажи , будь ласка, як краще зробити… Якщо одинокий сусід хворіє, я його запитаю: давай, зайду у магазин, куплю для тебе, що тобі потрібно. Хочешь, ми з дітями впораємося в тебе в домі, щоб було чисто, чи може, тобі ще книг принести?
 
У моєму під»їзді є діти, які не отримують достатнього тепла та виховання від батьків? Втрутитися, розібратися: що там таке в їхньої сім»ї? Допомогти дітям, як тільки можливо. За українською традицією, до речі, не буває чужих дітей!!
 
Кажуть: один в полі не воїн. Вірно і не вірно. Не вірно, бо - ВОЇН! А вірно, бо спільне воїнство – міцніше, краще. ТОМУ? А тому – давайте об»єднатися під»їздами, будинками, вулицями, районами, містами, КРАЇНОЮ – великою сім»єю!
 
Спочатку – під»їздами. Треба починати з малого. Хіба це важко – ознайомитися із сусідами та розібратися із проблемами і під»їзду і будинку і двору..? Але ж, ми – українці: хіба ми зупинемося в будьякому доброму ділі? Та нізащо! Спочатку балачки, а далі – спільна оборона.
 
Але, во всьому є міра розумного, тому, для зостереження від можливих помилок, наведу цікавіший матеріал, який я знайшов сьогодні на цікавішому сайті, про який вже писав і який раджу всім, хто вміє читати. Це стаття пана Гогі Отіашвілі на тему «Як підготувати оборону Грузії на випадок нападу Росії»:
 
http://svetiteni.com.ua/ru/article/politics/1036/
 
Тут абсолютно все є слушним для нас з урахуванням того, що те, що для наших грузинських друзів є «якщо…», те для нас вже «після того, як вже…». Раджу обов"язково прочитати цю статтю цілком. Вона того варта.
 
Зацікавив також пост після цієї статті, який я вирішив навести тут майже повністю. Читач Ш-ко прокоментував головні тезиси статті:
 
«1) Чім більше народ готовий до довгострокової визвольній війни, тим менше готовий до нападу на нього потенційний агрессор. Додам від себе: якщо ж агрессор вже окупував країну, він тим скорій відмовиться від подальшої окупації, чим більшою буде рішучість окупованого народу до довгострокового (=безстрокового) рішучого опору.
2) Стратегічне дистанціювання від країни-потенційного агрессора. Додам від себе: на жаль,всі ЗМІ в Україні – ординські. Вони постійно вселяють нібито природну однорідність українства із московщиною. НЕМАЄ БІЛЬШОГО ЗЛОЧИНУ ПЕРЕД УКРАЇНОЮ, ніж її наближенняіз Ордою У БУДЬ-ЯКОМУ напрямку. Бо це наближення здорової антилопи із крокодилом, хворим на сіфіліс (якщо й не з»їсть, то інфікує). Кожен патріот повинен виконувати максиму «Геть від Москви!». Навіть абетку нам треба буде зробити латинською! До речі, ми тут щось казали про потребу вчитися в татар їхньому руху за незалежність. Так от, татари перейшли на латинську абетку! Чому? – робити було нічого? Ні. Просто, татари добре розуміють: чим більше дистанція від Орди, тим більше в них незалежності. Дивний соромний парадокс: зараз навіть татари більше дистанцюються від Орди, ніж українці!!!
3) Необхідні експертні дослідчи центри в країнах-стратегічних партнерах. Додам від себе: це мають бути суспільні, а не державні організації. Наприклад,під проводом Фрідом Хаус. Ці центри нададуть нам корисну інформацію щодо засобів боротьби. А може, й щось більше.
4) Консолідація суспільства на ґрунті визвольній війни. Ненависть до окупантів, як необхідна компонента успіху. Співчуття до оккупанта робить людину оккупантом. Будьякий окупант має бути знищеним. Будьякі добровільні допомічники чи толерантні до окупантів караються так само, як караються всі окупанти.
5) Війна за визволення ведеться двома шляхами: 1) Стратегія розробляється в центрі опору. Є скоординовані підпорядковані центру сили; 2) На тактичному рівні війна переважно ведеться автономними мобільними группами. Ніяких зв»язків групп із центром! Повна автономія. Правда, можливо, існують деякі інформаційні канали (очевидно, однобічні) передачи із центру стратегічних задач. Додам від себе: не обов»язково воювати группами. Кожен українець може бути Рембо. Сам собі поставить задачу, ретельно розробить план операції та вчасно конспіративно приховається до подальших операцій. Ризик зрозумілий – власне життя. Ризик трусливого життя «миролюбивого» філістера теж зрозумілий: презирство з боку співвітчизників і навіть власних дітей-онуків, рабство дітей-онуків у ацтекських=ординських людожерів. Життя безприхільної псини.
6) Автономні бойові групи озброюються спеціально заздалегідь заготовленими комплектами, які таємно зберігаються у схронах. Схрони підпорядковуються у час Х надійним патріотам. Додам від себе. Нам тепер нічого іншого не залишається, як озброюватись, хто як зможе. Хоч палицєю. Але я вірю в те, що є добрі люди, які цю проблему якось вирішать. Якщо я могу зтямити, як це можна зробити, то точно знайдуться ті, хто це зробить. Тому, сьогодні це буде палиця, та те, що знайдеться на власній кухні, а завтра це буде щось краще. Головне не те, що в руках, а те, що в голові!
 
Головний тезіс статті – ЛІКВІДАЦІЯ ЗРАДНИКІВ ПЕРЕДУЄ ВИЗВОЛЬНІЙ БОРОТЬБІ!
 
Як покарати тушок (зрадників) з урахуванням, що ми знаходимось на окупованій території – ось центральне питання. Для початку треба вивішувати на стовпах листівки з переліками тушок. При цьому тушка №1 – це Віктор Андріович Ющенко. Заслуговує найбільшої з можливих «вдячності» громадян.
 
При кожному імені тушці - її фотографія і інформація: місце де її бачили, опис машини. Опис супроводжуючих. Опис можливої зміни зовнішності: зачиска, вуси, борода тощо.
Заклик якомога віддячити за продаж України. Жодних закликів до фізичних контактів!! Розумні – порозуміють.
 
Якщо хтось зустріне тушку і не віддячить їй щонайменш ГУЧНИМИ МІЦНИМИ словами – той нехай теж відчує себе тушкою, допомічником окупантів.
 
Я вважаю доцільним розповсюджувати листівки із подібними закликами щодо тушок.»
 
Після цієї статті, як на мене, стало прозоріше питання «що робити» і «що НЕ робити». Адже ж, коли починаєш велику справу, друге іноді має не менше значення, ніж перше.
 
Отже, дозвольте гучний, але такий щиро-вистражданий і майже таємний висновок:
 
БУДЬМО Ж ВЕЛИКОЮ УКРАЇНСЬКОЮ СІМ»ЄЮ, ДРУЗІ! Сім"єю, де ніколи не знайдеться місця жодній тушці. Якщо ми любимо власну сім"ю, ми не можемо миритися із її зрадниками. Треба бути МАКСИМАЛЬНО твердими, аби не втратити те, що рятуємо. Не ми розпочали цю війну!