Коли я жив в Коломиї, то про рибу знав тільки те, що вона морожена, покручена і без голови. А зовуть її – хек. «Риба» і «хек» були для мене практично слова синоніми. А якщо риба була з головою, то це - сільодка. Цілком можливо, що через наш стіл іноді пропливала ще якась риба, але в моїй пам`яті вона не затрималася. А потім я попав в Таганрог.
 
В кінці семидесятих в Таганрозі вже риби не було. Не те, щоби її не було геть зовсім, навпаки – її там було стільки, що моя „захекана” Коломия від цього видовища просто втратила б мову , але старі місцеві рибалки казали: „В Азове рыба уже вся издохла”. І показували мені старі дореволюційні фотографії пристані, з якої відгружали рибу. Запам’яталася одна фотка, на якій в два яруси були бочки з ікрою, і довжина цієї барикади була метрів 50, не менше.
 

„Браконьєрами” тоді було всі, бо ловили тільки сітками. Власне кажучи, тоді такого терміну й не було. Були рибалки. І це не ті «бездєльнікі», яким нема чого робити, тому вони й сидять годинами, поплавок гіпнотизують. Ні, це люди, які справою займаються, сім`ї кормлять.  
 
На рибу ходили або сім`ями, або артелями. Закони були суворі, але порушувалися надзвичайно рідко.  
 
Виловити таким методом рибу з Азова було неможливо, бо та її кількість, яка там була... Це дійсно важко описати. В цьому сенсі Азовське море зі своєю площею 37 600 км.кв і максимальною глибиною 15 метрів – просто унікальне явище. Навіть отруєне, воно до сих пір утримує перше місце в світі по збору риби з гектара. Як казав Чехов: „А рыбы в этой луже...”
 
Якось мені попалися на очі розрахунки процентного співвідношення тої риби, яку виловлювали до революції по всій Азовській акваторії до загальної рибної маси. То там спочатку були одні нулі. А от коли вже урізноманітнили все узбережжя „екологічно чистими” виробництвами – от тоді безнадійна до цього моменту справа боротьби за зменшення рибних табунів різко зрушила з місця. Наша почала брати!
 
Той, хто бував в Маріуполі в ті часи, коли він носив ще свою савецьку дівочу фамілію – Жданов, могли при нагоді помилуватися фантасмагоричним видовищем різнокольорових димів над „Азовсталлю” і „Ілліча”. Навіть не знаю, як вам це обмалювати... Скажімо так - Лотрек стільки абсенту не вип`є.  
      

А в плавнях було не міряно раків. Якщо компанія хотіла нормально попити пивка, то на базарі купувала раків повний плетений кошик. Мінімальна одиниця виміру – десяток. Розпродати їх не завжди вдавалось, тому ближче до кінця торгів деякі хитромудрі кидали тих раків, які розповзалися по всьому базару. А потім приходили кремезні панянки з мітлами, дивилися на це, плескали себе в розпачі по бьодрам  і голосно крили і тих раків, і торговців, і Христофора Колумба душу на все азово-чорноморське узбережжя, кальміуська затока їм в спину, щоби турецький маяк... ну, і так далі. То були часи, коли мат в тих краях не вважався нормальним явищем, тому викручувалися, як могли...
 

На Дону з рибою була та ж ситуація. Ще до війни її кількість була, м’яко кажучи, достатньою. Проте рибу ловили далеко не всі. Ловити рибу – практично маленький бізнес. Треба мати човна, сітки різних розмірів, емності для зберігання риби, бажано б навіси для в’ялення, бо на південному сонці вона швидко „згорає” і ще купа всякої специфічної дрібноти. Китайських сіток тоді не було, тому сітки плелись і ремонтувались вручну. Безпосередньо плетінням, як правило, займалися взимку, коли часу – аж до весни... Робилось це так: бралась довга палка, на якій ця сітка плелась, ставився на DVD якийсь дурнуватий серіал про ментів, щоби хватило як найдовше, але й не відволікало від роботи і – вперед. Пара серіалів – і сітка готова.
 

А виловлену рибу грузили на підводу і везли в станицю. Розвозили тим, хто замовляв собі щось конкретне, а решту – розпродавали чи вимінювали. На що вимінювали? По різному. У моєї тещі, на приклад, був непоганий виноградник – ізабелла, мускат, італія, пальчики. І освіта у неї була правильна – винороб. Відповідно риба у нас була завжди. Якось до мене заїхав шкільний товариш – погріти сім`ю на південному сонці і доказати їм, що помідори в природних умовах все таки червоніють. Поїхали на вихідні до тещі в станицю. Вдень теща нас, звісно, припахала не по дєцкі. А вечором, коли цей дурнуватий лєтній зной трохи попустив, засіли ми в альтанці... Ось вам риба - висить рядами на шнурку, а ось - підвал, в якому дві бочки вина. А риба – тільки рибець і синець. А це, я вам скажу... – воно жовте наскрізь і з нього жир просто капає, - як з крана. І рецептура, значить, така: на один глечик холодного молодого вина беремо глиняну миску неймовірних розмірів з рожевими помідорами, перцями і зеленню, а вже до цього всього - пара рибців майже по пів-метра кожний. Хліб – по смаку. І – неквапливо, до світанку, бо завтра – неділя...
 
Була риба, була. Куди ж вона поділася? Невже всю виловили? Ще років п’ятнадцять тому можна було без проблем купити вяленну шамайку, а зара, кажуть, що її вже хочуть занести в червону книжку місцевого фасону. Селявка, дрібненька рибка менше мойви але майже така сама жирна, що просто ідеально підходить до пива, продається вже... поштучно. Ціна – два рубля штучка. А ми ж купували її купками за копійки. Також виловили за десятирічний термін? Як то кажуть в Одесі – ой, я вас умоляю...
 
Ну, зрозуміло, що влада тут же сильно „озаботілась” кустарним рибним промислом. Екологією вона не озаботілась, бо ті, хто чмирить екологію своїми металургійними гігантами по всьому узбережжю Азовського моря можуть ту владу саму ракам скормити. Тому влада насуплює брови і активно щимить отих, які на човнах, з сіткою. А ті задають владі зустрічне питання: а що це у нас на Азові крупнотонажні траулери останнім часом роблять? Скільки їх? Хто їм виписує квоти на ловлю риби і якої саме? І малюють владі олівцем в шкільному зошиті рядочки цифр, де з однієї сторони кількість риби, яку вони всі разом виловлюють за місяць, а в другій – кількість риби, яку траулери виловлюють за раз. Але влада не бачить цих цифр, бо якраз сьогодні забула окуляри вдома. І взагалі страшно дивується такому питанню, бо про траулери на Азові до сих пір нічого не чула.
 

Але все ж саме страшне питання, це – екологія. Я пам’ятаю, як ми раз прийшли на берег моря біля „Металурга”, а там вода теліпає дохлу рибу. Видовище – апокаліптичне. Справа була ще за совка, тому питань ні у кого не виникло. Потім ми познайомилися з новим терміном – залповий викид. Наприклад: вчора завод N зробив залповий. Значить – на море не ходи, рибу недільку не купуй. Страшне це видовище – дохла риба, бо її дійсно багато.
 

Два слова за азовських бичків. Це – сама прожерлива і багаточисельна риба на Азові.  
            
Серед бичків по кількості переважає бичок-кругляк. Крім того існують: бичок-бубирь, цуцик, головач, підкамінник, ротан, травяник, горбаль, пісочник, горлач і ще ціла купа. Самий дебелий за розмірами - бичок-мартовик. Він же – кнут, жаба. Окремі мартовики досягають кілограма і більше. Правда, такі екземпляри останнім часом зустрічаються не часто.
 
Бичків завжди було так багато, і коштували вони так мало, що це був універсальний харч на всі випадки. Крупних бичків можна на сковороду, дрібних – коту. Тільки зовсім хворий на голову кіт буде жерти той капроновий „віскас”, якщо є свіжий бичок.
 
А ще бичка можна засолити. Самі місцеві сушеного бичка до пива не дуже, скорше візьмуть чехонь. Зате вони знають, що сушеного бичка можна „скорміть прієзжим”. Пріезжі, це такі невибагливі істоти, яким в сезон можна „скормити” що завгодно. Власне, вони для того тільки й приїжджають. Їм скормлюють жерделі відрами по ціні абрикос, бичків, дрібну тарань, яку на ринку не дуже беруть, шашлики сумнівної якості...
 
Коли вони перший раз з`являються на пляжі, то мають на стільки кумедний білий вигляд... Місцева пацанва їх миттєво пеленгує і відразу починає підтягувати їм „свіжесушених” бичків, „абрикоси” і „халодное півко”.  
 
У Бердянську бичку навіть поставили пам’ятник, який так і назвали – „Бичку-кормильцю”
 

І оскільки вже зайшла розмова за Бердянськ, то не можна не сказати пару слів за тамтешнього мера. Окрім бичку-кормильцю він поставив ще пару-трійку пам’ятників, які вже стали відомі на весь пост-совок.
 

  
ПС Всі фото взяті з інету.