Ми краще підготуємось до ЄВРО 2012, якщо вб’ємо побільше хворих дітей – вважає Кабінет Міністрів України.
 
В минулі роки держава забезпечувала десь 40% потреб обласних дитячих онколікарень в ліках. Решту купляли батьки й доброчинці. Багато тяжкохворих дітей виживають лише завдяки цим лікам. Для прикладу, для онкохворої дитини на ліки може витрачатися 30-40 тис. гривень на місяць, і ці місяці збираються в роки. Батьки продають квартири, влізають в борги, волонтери збиваються з ніг в пошуках благодійників, проте, завдяки державним поставкам дітей вдавалося рятувати. Нині не вдається. В цьому році закупівлю ліків Кабмін майже не фінансує. Гроші витрачаються на будівництво стадіонів, на закупівлю машин для чиновників, на військові паради в ім‘я московського міфу, на посилення репресивного апарату. Бюджетні гроші крадуться на держзамовленнях і тендерах, тому діткам належить вмирати.
 
Потреби в ліках для дитячої онкогематології становлять105 млн. гривень на рік. Це в 10 разів менше, аніж виділено на добудову Київського центрального стадіону.
 
Цікава аберація свідомості керівників уряду. Коли в шахті завалює десяток шахтарів, на Донбас виїжджає половина уряду, вони виконують необхідні ритуальні танці, борються за спасіння, «долають проблему», виступають з заявами, демонструють готовність витратити будь-яку кількість наших (бюджетних) грошей, щоб вивести бідолах на поверхню.
 
Проте, коли в трьох кілометрах від Кабінету міністрів, у Київській центральній дитячій лікарні ОХМАТДИТ гинуть десятки дітей, врятувати яких можна було б одним підписом прем’єра, цього підпису не ставиться. По шахтарях, вбитих землею та жадібністю власників шахт, оголошують загальнонаціональну жалобу. По дітях шахтарів, вбитих байдужістю уряду, не співають сумних пісень.
 
Коли днями батьки, волонтери й центральні телеканали здійняли істерику щодо відсутності держпостачання ліків, міністр охорони здоров’я втік у відпустку.
 
Чиновники кажуть, що здійснили якісь тендери і можливо, місяці за два якісь препарати таки з’являться. Батькам дітей, які вмруть за цей час варто заощадити трохи грошей з сум зібраних на лікування, щоб вистачило на похорон.
 
Гадаю, Азарову було б важко і якось трохи незручно, власноруч вбити яку-небудь дитину, навіть якщо це всього лише шестирічна дівчинка, голомоза після курсу хіміотерапії і вся утикана катетерними трубками. Проте, йому легко знищити (опосередковано вбити) кілька тисяч дітей, яких він міг би врятувати одним телефонним дзвінком до казначейства.
 
Можливо, нині тиск громадськості та підтримка телебачення зроблять свою справу, і київський ОХМАТДИТ хоча б трохи забезпечать найнеобхіднішим. Проте, за обласні заклади навіть не йдеться. Підлість посадових осіб міністерства та деяких окремих закладів полягає в тому, що чудово усвідомлюючи масштаби катастрофи, вони «аби не підставляти уряд» брешуть пресі, «що все під контролем і майже добре».
 
Бюрократичної волі не вистачає на порятунок дітей, проте завжди вистачає на самозбереження. МОЗ здійснює зусилля для звільнення з посад керівників відділення онкогематології київської лікарні ОХМАТДИТ, які не побоялися розповісти пресі про реальний стан справ.
 
Київські онкогематологи є незручними особами для фармацевтичної мафії, бо відмовляються прописувати дітям сумнівні або неякісні препарати індійського або вітчизняно-індійського виробництва, які за величезні відкати впихуються лікарням через державні тендери.
 
Між давніми карфагенянами, які теж, як відомо, дитячі трупи вважали запорукою стабільності, та кабінетом міністрів України є суттєва відмінність: карфагеняни служили Молоху, а наші міністри служать Мамоні. Карфагеняни приносили в жертву власних дітей, а наші міністри жертвують нашими дітьми. Римляни спалили Карфаген не тільки як конкурента в Західному Середземномор‘ї, але як потвору, з існуванням і практикою жертвоприношень якої неможливо було примиритися.
 
Батьки онкохворих дітей – не горді римляни, а я – далеко не Катон, проте принаймні до скасування практики дитячих жертвоприношень не втомлююсь повторювати за будь-якої нагоди: уряд має бути зруйновано! Хоча, краще б він закупив ліків й лишався собі далі зі своїми Газпромом та емвеефом. Не знаю, як вам, а мені цікаво було б ще зо два сезони спостерігати розвиток захоплюючих стосунків Миколи Яновича з українською філологією під час телетрансляцій урядових засідань.
 
Дмитро Корчинський